Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №215/5627/26 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/5627/26

2/215/3706/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

УСТАНОВИВ:

16.06.2026 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даною позовною заявою в обґрунтування якої вказує, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 20.11.1999 по 21.09.2022. В період шлюбу за спільні кошти сторін 18.07.2006 року було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу відповідач припинив спілкування з позивачем, фактичне його місцезнаходження не відоме. Враховуючи зазначене у позивача, виникла необхідність у поділі зазначеної квартири, у зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 просить суд: визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

В судове засідання позивач не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, вказала, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення судом не заперечує.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відзив на позов не подавав, у зв`язку з чим ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.09.2026 постановлено проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували зареєстрованому шлюбі з 20.11.1999 по 22.10.2022 (а.с.10-12).

Згідно укладеного між ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 18.07.2006 року, останній набув у власність квартиру АДРЕСА_2 (а.с.13-15).

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 370 ЦК співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Суд встановив, що квартира АДРЕСА_2 придбана в період шлюбу позивача та відповідача та оформлена лише на ім`я відповідача ОСОБА_2 ..

Враховуючи презумпцію належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя, суд приходить до висновку, що сторонам по справі фактично належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_2 та частки позивача та відповідача, як співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 1331,20 грн. понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст.12, 13, 206 ч.4, 247 ч.2, 263-267, 273, 274 ч.4 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя– задовольнити.

Поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 та за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Рішення складено та підписано 24.09.2026.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

СУДДЯ: