Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №496/2979/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1482/26

Справа № 496/2979/26

Головуючий у першій інстанції Пасечник М.Л.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №630480, 02.04.2026 о 21 год. 00 хв. за адресою: траса М05 Київ-Одеса 464 км., ОСОБА_1 , керуючи ТЗ Mercedes-Benz 308D, д.н.з. НОМЕР_1 , зупинений на блок-посту, та не мав відповідної категорії «В» на право керування. Правопорушення скоєно повторно протягом року (постанова ЕНА №6085578 від 04.11.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП), чим порушив п.2.1.а ПДР – керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 23.06.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

Не погодившись з вказаною постановою суду, 30.06.2026 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її необґрунтованість, просить суд скасувати вказану постанову та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при розгляді справи в суді першої інстанції не встановлено будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження скоєння ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, крім того, такі не містяться в матеріалах справи. ОСОБА_1 отримано посвідчення водія НОМЕР_2 . Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , повна маса транспортного засобу Mercedes-Benz 308D, д.н.з. НОМЕР_1 , складає 3500 кілограмів. Керівник ОСОБА_1 повідомив останнього, що він може керувати цим транспортним засобом з наявними у нього категоріями С та СЕ.

Посвідчення водія відповідної категорії дійсне протягом 30 років, з дати його видачі, крім посвідчення водія, що видане особі вперше. Посвідчення водія, видане особі вперше, дійсне протягом двох років з дня його видачі з обмеженим правом керування транспортним засобом. Документ посвідчення водія не є тотожним поняттям права на керування транспортним засобом, а лише підтверджує відповідне право. При цьому, якщо з певних причин такий документ є зіпсованим чи простроченим, це не означає автоматично, що особа також позбавлена права на керування, вона лише має замінити документ. 24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. Указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався і триває до цього часу. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився. У ОСОБА_1 наявне право на керування транспортними засобами категорій С, СЕ, що підтверджується посвідченням водія НОМЕР_2 , однак до матеріалів справи працівником поліції додано довідку без вихідного номеру та дати відповідно якої зазначено, що він не отримував посвідчення водія.

Відповідно до постанови КМУ №348 від 22.03.2022 року «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №184», було внесено зміну до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами», та доповнено її пунктом 1-1 такого змісту: «1-1. Установити, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії С, С1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В». Отже, водії категорії «В» у період воєнного стану, яких допущено до керування транспортними засобами категорії С, С1 на території України знаходяться у більш «привілейованому» стані ніж водії категорії «С», які, по суті, обмежуються у керуванні транспортними засобами категорії «В». Виходячи з системного аналізу положень КУпАП, Правил дорожнього руху України, змін, які були внесені постановою КМУ №348 від 22.03.2022 року, які діють на період воєнного стану та відповідно до яких до керування транспортними засобами категорії С, С1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії В, зважаючи на те, що категорія «В» вимагає менших навичок керування транспортним засобом ніж категорія «С», виходячи із загального принципу верховенства права. Таким чином, у даному конкретному випадку, враховуючи, що такі дії були вчинені в період дії воєнного стану, не може підлягати відповідальності особа, яка має відповідну категорію С та керує транспортним засобом категорії В.

Наголошує, що ОСОБА_1 , як особа, яка має право керувати транспортними засобами категорії С та СЕ, міг розраховувати на дзеркальний дозвіл на керування транспортними засобами категорії В. У противному випадку він міг вважати себе таким, що піддався дискримінації. Вимоги до водіїв категорій С1, С є більш суворими, ніж до водіїв категорії В.

Вказує, що за аналогічних обставин по відношенню до ОСОБА_1 в Хаджибейському районному суді м. Одеси розглядалась справа №521/7215/26, за результатами розгляду якої, 26.05.2026, судом винесено постанову про закриття провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В судове засідання 25.09.2026 особа, яка притягується до адміністративної відповідальності не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Положеннями ст. 268 КУпАП передбачено, що під час відсутності особи, що притягається до адміністративної відповідальності, справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому, згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП, положення ч. 5 ст. 126 КУпАП не входить до переліку правопорушень при розгляді справ про яке передбачена обов`язкова участь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд, вважає за можливе розглядати дану справу про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, зважаючи на встановлені положеннями ст. 277 КУпАП строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про дотримання судом положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

З протоколу про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 630480 від 02.04.2026, видно, що 02.04.2026 о 21 год. 00 хв. за адресою: траса М05 Київ-Одеса 464 км., ОСОБА_1 , керуючи ТЗ Mercedes-Benz 308D, д.н.з. НОМЕР_1 , був зупинений на блок-посту, та не мав посвідчення водія з категорією «В» на право керування транспортним засобом. Правопорушення скоєно повторно протягом року (постанова ЕНА №6085578 від 04.11.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП), чим порушив п.2.1.а ПДР – керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що відповідальність передбачена ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Протокол підписаний ОСОБА_1 без зауважень, що також підтверджує обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому фактичні обставини ним не заперечуються.

До матеріалів справи долучений диск з відеозаписом подій (а.с.6).

При цьому довідкою старшого інспектора з ОД ВАП УПП в Одеській області М. Бойко підтверджено, що станом на 02.04.2026 ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч.2 ст. 126 КУпАП (а.с. 5), також викладене вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6085578 від 04.11.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн. (а.с. 3).

Таким чином, дії ОСОБА_1 про вчинення правопорушення, передбаченого ч.5ст.126 КУпАП кваліфіковані вірно.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, відповідну підготовку в акредитованому закладі або самостійно опанувати зміст теоретичного модуля типової навчальної програми з урахуванням категорій транспортних засобів та пройти відповідну підготовку з практичного керування в акредитованому закладі або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 статті 126 КУпАП, як зазначено вище, передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою яка не має права керування транспортними засобами, а не за відсутність самого посвідчення водія. Тобто, мова йде саме про набуте у встановленому законом порядку право керування транспортним засобом.

ОСОБА_1 не надано доказів скасування постанови серії ЕНА №6085578 від 04.11.2025 про притягнення його до відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП.

ОСОБА_1 інкримінується керування транспортним засобом категорії «В», відсутність такої категорії ним не заперечується, з поданої копії посвідчення водія вбачається, що права керування транспортними засобами категорії «В» ОСОБА_1 не отримував.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність посвідчення водія категорії С та СЕ як підстави звільнення відповідальності, то врахуванню підлягає наступне.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 надав суду копію посвідчення водія серії НОМЕР_4 категорій С та СЕ, строк дії якого закінчився 18.06.2024 (а.с. 18).

24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває по теперішній час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» установлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився.

Натомість, з поданої копії посвідчення водія вбачається, що права керування транспортними засобами категорії «В» ОСОБА_1 не отримував.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 року №348 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року №184» встановлено, що у період воєнного стану до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України допускаються особи, які мають посвідчення водія категорії B.

Отже, з наведеного слідує, що особи, які мають категорію В, у період воєнного стану, допускаються до керування транспортними засобами категорії C, C1 на території України, проте зворотнє не передбачено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 як особа, яка має право керування транспортним засобами категорії С та СЕ, міг розраховувати на дзеркальний дозвіл на керування транспортними засобами категорії В, а у протилежному випадку вважати себе таким, що піддався дискримінації, не можуть бути підставою скасування постанови суду.

Так, вимоги закону щодо обов`язку кожного громадянина, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії є чіткими та безумовними.

Зміст Правил дорожнього руху зводиться до розмежування посвідчень водія на право керування транспортним засобом відповідно до категорій та не передбачає двозначного тлумачення.

З постанови Кабінету Міністрів України №184 від 03 березня 2022 року »Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» вбачається, що вона розрахована на період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану, відтак будь – яка особа має усвідомлювати її тимчасовий характер.

Крім того, врахуванню підлягає і те, що дії ОСОБА_1 мають ознаки повторності, до цього він вже притягувався до відповідальності за аналогічне порушення, відтак з того часу мав усвідомлювати наслідки невиконання вимог закону, та в апеляційній скарзі не зазначено про наявність об`єктивних перешкод для отримання посвідчення водія відповідної категорії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія категорії В, у зв`язку з чим, навіть при наявності посвідчення водія категорії С та СЕ, не мав права керувати транспортним засобом, який вимагає наявність водійського посвідчення категорії В.

Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для її скасування або зміни, апелянтом не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.

З урахуванням наведеного, постанова Біляївського районного суду Одеської області від 23.06.2026 є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова