Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №943/2043/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/2043/25 Головуючий у 1 інстанції: Журибіда Б.М.

Провадження № 22-ц/811/2952/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 14 травня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

у жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 03 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682, за умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах строковості, зворотності, платності надати кошти позичальнику, який зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором. В умовах договору сторони погодили, що кредит надається в розмірі 8 000, 00 грн строком на 360 днів до 28 червня 2025 року. Перерахувавши на платіжну картку відповідача грошові кошти в сумі 8 000, 00 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» виконало свої зобов`язання за умовами кредитного договору.

Відповідач свої зобов`язання не виконує, добровільно кредитні кошти не повертає, має заборгованість по тілу кредиту в розмірі 8 000, 00 гривень. Також, за даними поденного розрахунку заборгованості за договором № 4784682 від 03.07.2024 у період з 03.07.2024 по 27.02.2025 включно первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 10 200, 00 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед первісним кредитором, 27.02.2025 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 27/02/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача. До позивача відповідно до укладеного договору факторингу від 27.02.2025 №27/02/2025 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4784682 від 03.07.2024, загальна сума заборгованості складала 20 900, 00 грн, з якої заборгованість за тілом кредиту - 8 000, 00 грн, заборгованості за процентами - 10 200, 00 грн та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 2 700, 00 грн. Станом на дату укладання договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025, строк дії договору № 4784682 від 03.07.2024 не закінчився, а тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати укладення договору факторингу донараховано відсотки в розмірі 14 400, 00 грн.

Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 4784682 від 03.07.2024 складає 32 600, 00 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 8 000, 00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором в розмірі 10 200, 00 грн та 14 400, 00 грн - відсотки нараховані позивачем. Оскільки відповідач добровільно кредитні кошти не повертає, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн та нараховувати інфляційні втрати і 3 % річних відповідно до статті 625 ЦПК за наданою формулою.

Заочним рішенням Буського районного суду Львівської області від 14 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором №4784682 від 03.07.2024 в розмірі 32 600, 00 гривень, судовий збір у розмірі 2 422, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 гривень.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати оскаржуване рішення та постановити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вказує, що відповідачка, будучи престарілою особою та не здатною проводити будь-які операції за допомогою гаджетів у інтернеті, не визнавала та не визнає факту укладення нею вищевказаного кредитного договору, у зв`язку із чим вона ще 10.07.2024 зверталась до первісного кредитора із відповідною письмовою заявою про надання їй банківських реквізитів для повернення безпідставно отриманих нею від ТОВ «Лінеура Україна коштів».

Вважає, що у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи будь-якого допустимого та достовірного доказу підписання сторонами сумнівного кредитного договору, доводи позивача щодо перерахунку первісним кредитором відповідачу коштів саме на умовах вищезазначеного кредитного договору із відсиланням виключно на зміст долученої до позову ніби-то його паперової копії, базувалися суто на теоретичних нормативноправових аспектах укладення кредитних договорів у електронному виді, тобто фактично - на припущеннях про те, що так би мав укладатись цей договір.

Зазначає, що підпунктом 6 пункту 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 внесено зміни до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» шляхом визначення максимальної денної процентної ставки за кредитом в розмірі не більше 1 % в день.

Вказує, що згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а тому нарахування відсотків за нікчемним кредитним договором теж є нікчемним.

13 серпня 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на апеляційну скаргу, у якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Такий мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.До такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в частині задоволених позовних вимог. В частині позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено, рішення суду першої інстанції не оскаржено, а відтак судом апеляційної інстанції у цій частині не переглядається.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має заборгованість перед позивачем за договором № 4784682 від 03.07.2024 в розмірі 32 600, 00 грн, яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту - 8 000, 00 грн, а також нарахованих процентів первісним кредитором в розмірі 10 200, 00 грн та 14 400, 00 грн, нарахованих позивачем згідно з процентною ставкою в розмірі 1, 5 %, що передбачено умовами кредитного договору.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини четверта та п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682, за умовами якого товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту складає 8 000, 00 грн (п. 1.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року).

Пунктом 1.3 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року передбачено, що строк кредитування 360 днів.

Відповідно до п. 1.3.1. договору про надання коштів на умовах споживчого № 4784682 від 03 липня 2024 року строк кредитування, а також термін (дата) повернення (виплати) кредиту, встановлені договором, можуть бути змінені (продовжені) за письмовою згодою сторін, шляхом підписання сторонами додаткового договору до цього договору. Ініціювання клієнтом продовження строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов цього договору в бік погіршення для клієнта.

Згідно з п. 1.4.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4784682 від 03 липня 2024 року стандартна процента ставка становить 1, 50 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору.

В п. 1.4.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року передбачені умови застосування зниженої процентної ставки, що становить 0, 01 % за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4784682 від 03 липня 2024 року проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день (п. 3.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року).

В пункті 3.4 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року передбачено, що розмір процентної ставки, встановлений в п. 1.4 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 2.1 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4784682 від 03 липня 2024 року товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою Вих. №1-0603 від 06.03.2025, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», 03.07.2024 15:23:13 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 8 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 442587951, призначення платежу: Зарахування 8 000, 00 грн на карту НОМЕР_1 . Відповідач не спростувала приналежність їй цієї карти.

27 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції».

Згідно з витягом з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу №27/02/2025 від 22 квітня 2025 року, Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року на суму 20 900, 00 грн, з яких 8 000, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 200, 00 грн - заборгованість за процентами та 2 700, 00 грн - сума заборгованості за пенею/штрафами.

Отже, позивач надав належні та допустимі докази, що підтверджують перехід до нього права вимоги до боржника за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4784682 від 03 липня 2024 року.

На виконання п.1.3 Договору факторингу на адресу відповідача, зазначену в договорі позики, позивачем направлено повідомлення про відступлення права вимоги.

З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що за 120 календарних днів (28.02.2025 - 27.06.2025) за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4784682 від 03 липня 2024 року сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами становить 14 400, 00 грн (Сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка: 8 000, 00 грн, процентна ставка: 1, 5 %).

Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору позики відповідач отримала кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в позику коштів, всупереч частині першій статті 81 ЦПК України, суду не надала, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 8 000, 00 грн отриманих в позику коштів на підставі договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року, а відтак і про те, що у цій частині позовні вимоги вірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка будучи престарілою особою та не здатною проводити будь-які операції за допомогою гаджетів у інтернеті, не визнавала та не визнає факту укладення нею вищевказаного кредитного договору колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Договір підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 60572. В договорі зазначено всі реквізити позичальника, а саме: ПІБ: ОСОБА_1 РНОКПП: НОМЕР_4 Паспорт: НОМЕР_5 виданий БУСЬКИМ РВ УМВС УКРАЇНИ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, 02.04.1997 року. Місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 додаткові контактні дані Клієнта: дані Особистий кабінет, номери моб телефонів НОМЕР_6 , Email: ІНФОРМАЦІЯ_1 Реквізити належного Клієнту платіжного засобу/ поточного рахунку для перерахування коштів Клієнту за даним Договором: НОМЕР_1 Контактні дані третьої особи: НОМЕР_7 ( ОСОБА_1 , Мій другий номер) Цим підтверджую, що мені відомо про передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб, дані яких я зазначив вище. Підписано електронним підписом 60572 03.07.2024 15:21:40 ОСОБА_1 . Приналежність таких відповідачці не спростована.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Колегія суддів звертає увагу на те, що кредитний договір, чи окремі його умови недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак є чинними та обов`язковими до виконання.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за позиченими коштами, просив стягнути заборгованість по процентах за користування цими коштами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну сплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, сьомою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Як вбачається з договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4784682 від 03 липня 2024 року, денна процентна ставка установлена на рівні 1, 50 %, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1 % на день, суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1 % відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Вказаний Закон прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 укладено 03 липня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що відсоткова ставка, встановлена цим договором, не відповідає умовам чинного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлений у договорі позики розмір денної процентної ставки у 1, 50 % не відповідає вимогам частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, оскільки договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року укладено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відтак положення цього Закону підлягають застосуванню до цього договору, на підставі якого з відповідача стягується заборгованість.

Отже, за користування коштами за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року у позичальника виник обов`язок зі сплати процентів в розмірі 1 % на день, що становить 28 800, 00 грн (8000, 00 грн * 1 % = 80, 00 грн на день * 360 днів = 28 800, 00 грн).

Разом з тим, звертаючись до суду з вказаним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» просило стягнути з ОСОБА_1 24 600 грн процентів за користування кредитними коштами за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року, з яких 10 200 грн нараховано первісним кредитором та 14 400 грн позивачем після набуття права вимоги за договором факторингу.

Відтак, з врахуванням заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку, що з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» підлягає стягненню заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4784682 від 03 липня 2024 року в розмірі 32 600, 00 грн, з яких: 8 000, 00 грн - заборгованість за основним боргом та 24 600, 00 грн заборгованість за відсотками.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, та, враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, - про зміну рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в цій частині в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З врахуванням висновків апеляційного суду підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Заочне рішення Буського районного суду Львівської області від 14 травня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко А. В. Ніткевич