Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №466/13134/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/13134/24 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В. Є.

Провадження № 22-ц/811/1903/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 квітня 2025 року, в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

у грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 01 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 6 000, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Надавши в розпорядження відповідача кредитні кошти, кредитодавець повністю виконав зобов`язання за умовами договору, однак відповідач тривалий час своєчасно не здійснює повернення кредиту, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 23 грудня 2024 року становить 21 997, 43 грн, з яких 6 000, 00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 13 680, 00 грн – заборгованість за процентами, 2 137, 43 грн – інфляційне збільшення.

22 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 015-220221, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників, в тому числі і права вимоги до боржника за кредитним договором №1414590 від 01 січня 2021 року. В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю ««Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1414590 від 01 січня 2021 року на підставі договору факторингу №20240821/1 від 21 серпня 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс».

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 в розмірі 21 997, 43 грн, 2 422, 40 грн судового збору та 7 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 24 квітня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 1414590 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 01.01.2021 в розмірі 21 997, 43 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2 422, 40 грн та правничу допомогу адвоката в сумі 7 000, 00 грн.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником Сіміч Миколою Олександровичем, в якій покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не визнає факт заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір. Договір № 1414590 від 01.01.2021 не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 , оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно з вимогами законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Зазначає, що позивачем не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених кредитним договором, а лист ТОВ «Лінеура Україна» про перерахування коштів ТОВ «Універсальні платіжні рішення» відповідачці, не є належним, допустимим і достатнім доказом перерахунку грошових коштів згідно з вказаними вище вимогами Закону.

Суд першої інстанції вважав доведеним у встановленому порядку факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ«Лінеура Україна» до ТОВ «Сіроко Фінанс» на підставі договору факторингу № 015- 220221 та, відповідно, наступного переходу права вимоги, який є похідним від першого, на підставі договору факторингу №20240821/1, що є хибним і недоведеним належними та допустимими доказами.

Звертає увагу на те, що пунктом 1.3 кредитного договору було передбачено, що строк кредиту складає 30 днів, а тому розмір процентів за 30 днів користування кредитом становить 3420, 00 грн. Саме такий розмір заборгованості за 30 днів користування кредитом відповідає доданому Позивачем Додатку № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, а також паспорту споживчого кредиту.

Стверджує, що судом першої інстанції протиправно стягнуто суму інфляційних втрат за період з 01.02.2021 по 23.02.2022 в розмірі 2 317, 43 грн.

Вважає, що заявлений позивачем розмір судових витрат не відповідає критеріям реальності, обґрунтованості та необхідності, як того вимагає стаття 137 ЦПК України, у зв`язку з чим не міг бути покладений на відповідача у повному обсязі.

Просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Артеміда - Ф» відмовити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачки не надходив.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.До такого висновку колегія суддів дійшла, з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021 у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 21 997, 43 грн, яка підлягає стягненню на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», що набуло права вимоги за цим договором.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно статті 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частини четверта та п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590, за умовами якого товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Кредитний договір укладено в електронній формі, підписано відповідачкою електронним підписом та акцептовано нею 01.01.2021 о 20:20:43 (шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду). В договорі зазначено ІПН, паспортні дані, адреса реєстрації, контактні дані відповідачки (мобільні телефони, електронна адреса). Приналежність таких відповідачці нею не спростована, як і не спростовано надходження кредитних коштів на платіжну карту, вказану відповідачкою.

Пунктом 1.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 передбачено, що сума кредиту складає 6 000, 00 грн.

Відповідно до п. 1.3. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021 строк кредиту 30 днів. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього договору.

Згідно з п. 1.4. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021 тип процентної ставки – фіксована.

Процентна ставка за користування кредитом залежить від фактичного виконання Клієнтом умов Договору та становить: 1.4.1. Знижена процентна ставка становить 0, 01 % процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3, 65 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо в цей строк Клієнт здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в Графіку платежів. 1.4.2. Стандартна процента ставка складає 1, 90 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (693, 50 процентів річних), застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, якщо Клієнт не виконав умови зазначені в пп.1.4.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки.

Кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті, що має наступні реквізити № НОМЕР_1 (п. 2.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021).

Пунктом 4.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін за умови, що заборгованість за кредитом складає не менше 400, 00 грн клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою або за ставкою, що погоджена сторонами в додатковому договорі, яка не може бути більшою за розмір стандартної процентної ставки (п. 4.6. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021).

Згідно з листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 09.10.2024 № 2643_241009093159 кошти в сумі 6 000, 00 грн 01.01.2021 зараховано на карту № НОМЕР_2 .

22 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 015-22221, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» за плату на передбачених цим договором умовах відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» права грошової вимоги до боржників за зобов`язаннями, що визначені в реєстрі прав грошових вимог, погодженому сторонами за цим договором за формою згідно з додатком № 2.

Згідно з п. 4.3. договору факторингу № 015-22221 від 22 лютого 2021 року на виконання умов цього договору переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання відповідного реєстру прав грошових вимог та виконання фактором зобов`язання з передачі клієнтова суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх зобов`язань

Витягом з акту приймання-передання реєстру № 015-220221 прав грошових вимог, що відступаються факторові відповідно до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року підтверджується, що клієнт передав, а фактор прийняв реєстр № 015-220221.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 015-22-221 від 22 лютого 2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021.

21.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 20240821/1, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» передає грошові кошти, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» відступає йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 2.1.3. договору факторингу № 20240821/1 від 21.08.2021 перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги.

Пунктом 4.1. договору факторингу № 20240821/1 від 21.08.2021 передбачено, що загальна сума прав вимоги, що відступається за відповідним реєстром, Розмір фінансування та одинична ціна визначаються окремо для кожного реєстру і вказується в таких реєстрах.

Згідно з реєстром прав вимоги № 20240821/1 від 21.08.2021 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021 на суму 19 680, 00 грн.

Платіжною інструкцією № 706 від 29.08.2024 підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» 15 175, 20 грн як оплату вартості придбання грошових вимог за договором факторингу № 20240821/1 від 21.08.2021.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» набуло право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021, боржником у якому виступає ОСОБА_1

08.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій вимагало сплатити заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 в розмірі 19 680, 00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що проценти за користування кредитними коштами нараховано на підставі п. 1.3, 1.4. та 9.11 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021.

Згідно з п. 1.3. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021 строк користування кредитом становить 30 днів.

Умови продовження строку користування кредитними коштами передбачені розділом 4 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021.

Відповідно до п. 4.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021 продовження строку користування кредитом може відбуватися за ініціативою клієнта шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Однак, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували укладення між сторонами додаткової угоди щодо продовження строку користування кредитними коштами.

Таким чином, строк дії договору становив 30 днів та закінчився 30.01.2021.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З огляду на наведене, у позивача виникло право на нарахування процентів за користування кредитними коштами за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 за період з 01.01.2021 до 30.01.2021 в розмірі 3 420, 00 грн (6 000 грн х 1, 9 % х 30 днів = 3 420, 00 грн).

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про укладеність кредитного договру, а відтак і про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 в розмірі 9 420, 00 грн, з яких 6 000, 00 грн – заборгованість за тілом кредиту, а 3 420, 00 грн – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

З позовної заяви також вбачається, що, обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» просило стягнути 2 317, 43 грн інфляційного збільшення.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У свою чергу, в матеріалах справи відсутній належний розрахунок суми інфляційного збільшення, розрахунок суми інфляційного збільшення, долучений до матеріалів справи є невірним, оскільки передбачає добуток з сумою заборгованості, яка не була нарахована у розрахунковому періоді, а саме такий починає обрахування з 01.02.2021 на всю суму заборгованості, у тому числі 13 680, 00 грн відсотків, які були нараховані у період з січня 2021 року по лютий 2022 року. Таким чином, інфляційні втрати були нараховані, у тому числі на суму заборгованості, яка ще не настала. Інший розрахунок суду не надано, а тому за недоведеністю в цій частині вимог слід відмовити.

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то у цій частині таке слід змінити. Адже, враховуючи наведене вище, наявні підстави для стягнення з відповідачки заборгованості за процентами за користування кредитними коштами за кредитним договором в розмірі 3 420, 00 грн. В той же час, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення на суму 2 317, 43 грн підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог за їх недоведеністю. Відтак, підлягає зміні і розмір загальної стягуваної заборгованості за кредитним договором відповідачки перед позивачем, відповідно, з 21 997, 43 грн до 9 420, 00 грн.

В решті вирішення позовних вимог по суті спору (стягнення заборгованості за тілом кредиту) рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (частина перша статті 134 ЦПК України).

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 134 ЦПК України).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі.

З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2024 між адвокатом Дзундза О. В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» укладено договір про надання правової допомоги № 241219-7Ш-2, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору про надання правової допомоги № 241219-7Ш від 19.12.2024 правова допомога за цим договором полягає у захисті інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №1414590 від 01.01.2021.

Пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги № 241219-7Ш від 19.12.2024 передбачено, що правову допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує на умовах та в порядку встановленому даним договором.

Відповідно до п. 4.2 договору про надання правової допомоги № 241219-7Ш від 19.12.2024 у разі ухвалення судом рішення суду на користь клієнта, клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду в розмірі 7 000, 00 грн.

У разі ухвалення судом рішення суду про часткове задоволення позовних вимог клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (п. 4.3. договору про надання правової допомоги № 241219-7Ш від 19.12.2024).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

У розумінні норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позовні вимоги підлягають до задоволення, такі витрати заявника були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Враховуючи конкретні обставини справи, беручи до уваги приписи процесуального законодавства, надавши оцінку доводам позивача та поданим ним доказам щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на передбачений умовами договору порядок розрахунку таких витрат у разі часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 3 000, 00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Пункт тринадцятий статті 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» та стягнення на його користь заборгованості в розмірі 9 420, 00 грн, то на підставі пункту 13 статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які підлягають стягненню, слід змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 1 037, 35 грн судового збору за подання позову, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на викладене резолютивну частину рішення суду першої інстанції необхідно викласти в новій редакції.

У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , відтак з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» на корить ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 077, 70 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 24 квітня 2025 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення в сумі 2 317, 43 гривні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом змінити, зменшивши розмір стягуваних відсотків з 13 680, 00 грн до 3 420, 00 грн, відповідно, зменшивши загальну суму стягуваної заборгованості з 21 997, 43 грн до 9 420, 00 грн, та стягнувши з відповідачки на користь позивача судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1 037, 35 грн.

Рішення суду в частині вирішення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму стягуваних витрат з 7 000, 00 грн до 3 000, 00 грн.

Викласти резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1414590 від 01.01.2021 в розмірі 9 420, 00 грн, з яких 6 000, 00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 3 420, 00 грн – заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 1 037, 35 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» на корить ОСОБА_1 2 077, 70 грн судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Постанова складена 25 вересня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич