Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №302/393/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 302/393/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника-адвоката Станько Ю.П. на постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665 гривень 60 копійок на користь держави.

Відповідно до постанови суду, - 17 березня 2026 року о 18:25 год. по вул. Центральній у с. Сойми Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «МАN TGХ 18.440», номерний знак НОМЕР_1 , із напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме порушення мови і координації рухів, розширені зіниці очей, поведінка, яка не відповідає дійсності, та від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в установленому порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою адвокат Станько Ю.П., в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що оскаржувана постанова суду винесена з порушенням норм процесуального права, не відповідає матеріалам та обставинам справи, основним засадам КУпАП та презумпції невинуватості, тому підлягає скасуванню. Звертає увагу, що фактичний час зупинки транспортного засобу не відповідає часу вказаному у протоколі, що означає про те, що 17.03.2026 о 18.25 год. ОСОБА_1 не керував транспортним засобом і його не зупиняли працівники поліції у зазначений в протоколі час. Вважає, що наявні у справі докази свідчать про істотну невідповідність між фактичними обставинами події та даними, викладеними у протоколі про адмінправопорушення, тобто відсутній сам об`єкт доказування у справі, що виключає можливість притягнення особи до адмінвідповідальності. Зазначає, що вимога про проходження огляду не ґрунтувалася на належних підставах, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у особи об`єктивних ознак стану сп`яніння, тому вважає, що відмова від проходження огляду за відсутності законної вимоги не утворює складу адміністративного правопорушення. Стверджує, що жодним доказом у справі не підтверджено об`єктивну наявність ознак наркотичного сп`яніння, зокрема: відсутні висновки медичних працівників; відеозаписи не містять чіткої фіксації таких ознак; опис ознак у протоколі є загальним та шаблонним. Зазначає, що суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, належним чином не дослідив наявні в матеріалах справи докази і не надав їм належну правову оцінку та не перевірив їх відповідність один одному.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник – адвокат Станько Ю.П. не з`явилися, проте від адвоката Станько Ю.П., в інтересах ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких стверджує, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом за обставин, зазначених у протоколі, не доведений, а тому не доведена обов`язкова ознака складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За таких обставин просить апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду від 01.04.2026 скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Станько Ю.П.,неявка яких із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду.

Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Станько Ю.П.,враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти вмотивоване законне рішення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, в тому числі й щодо накладення адміністративного стягнення.

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 617549 від 17 березня 2026 року вбачається, що цього ж дня о 18:25 год. по вул. Центральній у с. Сойми Хустського району Закарпатської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «TGХ 18.440», номерний знак НОМЕР_1 , із напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме порушення мови і координації рухів, розширені зіниці очей, поведінка, яка не відповідає дійсності, та від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в установленому порядку відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено як суть правопорушення так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи. Своїм підписом у протоколі ОСОБА_1 підтвердив, що права та обов`язки йому роз`яснені, зі змістом протоколу ознайомлений, та надав пояснення, що від освідування не відмовлявся, відмовився їхати в ТЦК, освідування готовий пройти в будь-який час.

Незважаючи на заперечення вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вина ОСОБА_1 стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення, у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився; актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який мав проводитися у зв`язку з виявленими ознаками: порушення мови і координації рухів, розширені зіниці очей, поведінка, яка не відповідає дійсності, проте такий не проводився; дослідженим відеозаписом вчиненого правопорушення, на якому зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння та іншими матеріалами справи.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності, а тому є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України, та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому твердження сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є необґрунтованими.

Наведені докази жодним чином не спростовуються іншими доказами чи матеріалами справи, в тому числі і доводами сторони захисту, який заперечив вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові суду. Такі пояснення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що поліцейські були упереджені при направленні водія ОСОБА_1 на огляд з метою визначення стану наркотичного сп`яніння, та складанні щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та оформленні інших матеріалів справи.

Тому, апеляційний суд доходить висновку, що поліцейські при виконанні своїх функціональних обов`язків діяли у межах наданих їм повноважень.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги про недоведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки вони спростовуються сукупністю доказів, досліджених судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом першої інстанції обставин, на долученому відеозаписі безпосередньо не зафіксовано моменту руху транспортного засобу чи його зупинки працівниками поліції. Разом з тим, сама по собі відсутність такої безпосередньої фіксації не свідчить про недоведеність факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 , оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються, зокрема, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність особи в його вчиненні. Такими даними можуть бути, серед іншого, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, пояснення свідків, відеозаписи та інші документи.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст. 266 КУпАП обов`язковій фіксації із застосуванням технічних засобів підлягає саме процедура проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції. Водночас положення зазначеної статті не встановлюють вимоги щодо обов`язкової відеофіксації моменту керування транспортним засобом чи його зупинки працівниками поліції. Відтак відсутність на відеозаписі безпосередньої фіксації таких обставин сама по собі не свідчить про порушення встановленого КУпАП порядку та не позбавляє суд можливості встановити факт керування на підставі інших належних і допустимих доказів.

Відповідно до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У цьому випадку апеляційний суд врахував зміст відеозапису з відереєстратора, який долучений до матеріалів справи стороною захисту, на якому зафіксовано зупинку транспортного засобу,знаходження ОСОБА_1 за кермом автомобіля, безпосереднє спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції. При цьому ОСОБА_1 не заперечував того, що він керував транспортним засобом, не зазначав, що транспортним засобом керувала інша особа, та не наводив будь-яких пояснень, які б свідчили про його непричетність до керування транспортним засобом.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відсутність на відеозаписі безпосередньої фіксації моменту керування виключає можливість встановлення факту керування ОСОБА_1 , є необґрунтованими. Відеозапис у цій справі не є ізольованим доказом, а містить відомості, які у взаємозв`язку з іншими доказами підтверджують послідовність події та вчинення останнім відповідного адміністративного правопорушення.

З тих же підстав, апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що фактичний час зупинки транспортного засобу не відповідає часу вказаному у протоколі, що означає про те, що 17.03.2026 о 18.25 год. ОСОБА_1 не керував транспортним засобом і його не зупиняли працівники поліції у зазначений в протоколі час, оскільки з дослідженого запису з відереєстратора, який долучений до матеріалів справи стороною захисту вбачається, що зупинка транспортного засобу працівниками поліції була 17.03.2026 о 16:25 год. та проводився огляд документів водія ОСОБА_1 щодо його військовозобов`язання, а з дослідженого відеозапису, який долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, слідує, що поліцейські виявили у водія ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп`яніння, після з`ясування обставин щодо військових документів – о 18.25 год., тому таку позицію сторони захисту апеляційний суд вважає способом захисту та спробою уникнути ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що не з`ясовано чи являється ОСОБА_1 суб`єктом скоєння адміністративного правопорушення, апеляційний суд відхиляє як такі, що не підтверджені будь-якими доказами й спростовані доказами, які наявні в матеріалах справи. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує і те, що норми діючого КУпАП та Інструкції не вимагають щоб факт керування був зафіксований на відеозаписі поліцейських, законом передбачено лише доведення такого факту доказами.

Аргументи сторони захисту, що вимога про проходження огляду не ґрунтувалася на належних підставах, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у особи об`єктивних ознак стану сп`яніння, тому вважає, що відмова від проходження огляду за відсутності законної вимоги не утворює складу адміністративного правопорушення, апеляційний суд відхиляє, оскільки вимогами п. 2 розділу 1 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою в МЮ України 11.11.2015 року за № 1413/27858, встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Отже законодавцем не встановлено жодної вимоги до працівників поліції надавати докази на підтвердження виявлених ознак сп`яніння. Більше того, поліцейський фактично виявляє ознаки стану сп`яніння у водія транспортного засобу у залежності від власного їх розуміння.

А тому, оскільки на місці зупинки у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, працівник поліції мав право запропонувати йому пройти відповідно до встановленого порядку огляд на стан наркотичного сп`яніння.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що виявлені ознаки сп`яніння є суб`єктивною думкою поліцейського, яку він складає на підставі аналізу дій водія під час спілкування із ним, а наявність або відсутність стану сп`яніння у водія перевіряється за допомогою проходження відповідного огляду. В даному випадку, водій ОСОБА_1 відмовився проходити такий огляд, за що передбачена адміністративна відповідальність.

Разом з тим, жодних заяв або клопотань, або інших пояснень ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Станько Ю.П. з приводу незаконних дій працівників поліції, матеріали провадження не містять, а незгода з діями працівників поліції була висловлена ними лише під час розгляду справи в суді, що можна розцінювати, як спосіб захисту останнього.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що ОСОБА_1 є суб`єктом відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, оскільки, таким є виключно водій, тобто особа, яка керувала транспортним засобом, так як матеріали справи містять достатні відомості на підтвердження даного факту, а тому, на нього поширюються вимоги п. 2.5 ПДР України, що покладають на водія обов`язок, на вимогу працівника поліції, пройти в установленому порядку медичний огляд для встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Тому, доводи наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Тобто сам факт відмови ОСОБА_1 , як особи, що керувала транспортним засобом, від проходження огляду був причиною притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, докази здобуті працівниками поліції, згідно встановленого законом порядку і перевірені під час розгляду в суді апеляційної інстанції в своїй сукупності, дають належні підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, сумніву у їх достовірності, законності та належності у суду апеляційної інстанції не має.

У зв`язку з наведеним, доводи апеляційної скарги сторони захистущодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, є безпідставними та такими, що повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Всі інші доводи, наведені в апеляційній скарзі були предметом ретельного дослідження та змістовного аналізу судом першої інстанції, цілком спростовані висновками, наведеними судом у постанові, інших відомостей, які б могли вплинути на постановлення іншого рішення матеріали справи не містять.

Аналогічні посилання в апеляційній скарзі носять загальний характер та є суб`єктивними, у зв`язку з чим апеляційний суд приходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.

При цьому апеляційний суд керується висновком ЄСПЛ, зроблений ним у справі «Серекін та інші проти України» від 10.02.2010 року, де в п. 51 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення та є способом його самозахисту.

Істотних порушень вимог закону, які б ставили під сумнів висновки судді першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення не встановлено.

Судом першої інстанції були встановлені дійсні обставини справи, дана належна оцінка особі ОСОБА_1 , правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права та зроблено обґрунтований висновок про доведеність його вини у порушенні вимог п. 2.5 ПДР України та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Накладене на ОСОБА_1 стягнення відповідає вимогам ст. 33 КУпАП, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення особи притягнутої до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових адміністративних правопорушень.

З урахуванням наведеного, підстав для скасування постанови у межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника-адвоката адвоката Станько Ю.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага