Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №302/85/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 302/85/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів – Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рішко Сергій Іванович, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року, ухвалене головуючим суддею Кривка В.П., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

У січні 2026 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 15.06.2023 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №135927019 на суму 4 100,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV268UB. Згідно з умовами кредитного договору первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти в сумі 4 100,00 грн шляхом перерахування через банк провайдер. Проте в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 12 300,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.

28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, у подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди в тому числі щодо продовження терміну дії цього договору. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 252 від 03.10.2023, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

10.10.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 10/1024-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 1 від 10.10.2024, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

15.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 60 226,32 грн.

ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони відповідача не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідача за кредитним договорам.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить – 60 226,32 грн, яка складається з: 12 298,58 грн - заборгованість по тілу кредиту; 47 927,74 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Позивач просив стягнути дану суму заборгованості, сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 гривень.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023 у розмірі 60 226,32 грн., судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 гривень.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рішко С.І., подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На переконання відповідача рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини справи судом з`ясовані неповно, не досліджено та не надано належної оцінки всім наявним у справі доказам, які не доводять заявлених позовних вимог.

Вказує, що кредитний договір укладений між первісним кредитором та відповідачем видано на споживчі цілі, а тому на такого поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Судом першої інстанції не звернуто належної уваги на те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Однак, укладаючи договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», первісний кредитор не міг передати право вимоги за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023, оскільки на момент підписання договору факторингу не існували кредитні правовідносини між ТОВ «МАНІВЕО» та ОСОБА_1 , а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову з цих підстав.

Зазначає, що відповідачем оплачено нараховані первісним кредитором а користування кредитом виключно у період з 15.06.2023 по 03.07.2023 у розмірі 1 169,00 гривень 03.07.2023 та вніс оплату 31.07.2023 у сумі 4 960,00 гривень.

ТОВ «МАНІВЕО» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» нараховували проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування. Окрім того, позикодавець нараховував відповідні суми саме як відсотки за користування кредитом, а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

Звертає увагу, що у період з 03.10.2023 по 10.10.2024 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не мало відповідної ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, отже не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії.

Просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 7 500,00 гривень.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Ейс» зазначає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, скасуванню не підлягає.

Вказує, що всі істотні умови кредитування погоджені між сторонами в договірному порядку. Відповідач збільшив розмір кредиту до суми 12 300,00 гривень з власного бажання. Будь-яких застережень або зауважень з боку ОСОБА_1 щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору під час його підписання, до суду належними доказами не подано. Звертає увагу, що у випадку неповного розуміння умов кредитного договору у відповідача була можливість відмовитися від його підписання.

Відповідачем не надано власного контррозрахунку заборгованості, не спростовано наданий позивачем розрахунок.

Щодо відступлення прав вимоги, то строк дії Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 неодноразово продовжувався шляхом укладення додаткових угод та на момент відступлення права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу зберігав чинність.

Передача права вимоги здійснюється не за самим Договором факторингу, а в момент підписання Сторонами відповідного реєстру прав вимог. Тобто, Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до ОСОБА_1 . Реєстр прав вимоги підписано сторонами після укладення кредитного договору, а тому вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неотримання права вимоги позивачем так само і щодо решти наявних у матеріалах справи договорів факторингу. Також, посилається на презумпцію правомірності правочину.

Розмір витрат на професійну правову допомогу заявлений відповідачем у апеляційній скарзі є завищеним, неспівмірний із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи.

Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача щодо обставин справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 15.06.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 135927019 у формі електронного документа з використанням електронного підпису з електронним ідентифікатором MNV268UB.

За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит на суму 12 300,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт». Кредитна лінія надається строком на 1587 днів. Строк дії договору обчислюється з моменту його укладання сторонами та до закінчення строку на який надано кредит, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором в сумі 4100 грн 00 коп. 15.06.2023 (що є датою надання Кредиту) (п.2.3 договору).

Позичальник в будь-який час, протягом Дисконтного періоду дії Договору, може збільшити суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні Кредиту (п.6.1 договору).

Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 03.07.2023, а саме протягом 18 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником (п.7.1 договору).

Кінцева дата повернення (виплати) Кредиту - 15.07.2028 (п.7.3 договору).

За період від дати видачі Кредиту до 03.07.2023 р. (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 208,05 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 0,57 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі Дисконтна процентна ставка).

У разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 03.07.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 524,57 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 1,44 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі – Індивідуальна процента ставка) (п.8.3 договору);

Після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (п.8.4 договору);

Згідно з платіжними дорученнями №, № c8ccbb9e-d6a4-407c-b293-bcc676d8c82a, a7d09984-30a3-4739-ac8b-8d18e448eef6 від 15.06.2023, 17.06.2023 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» 15.06.2023 року здійснило переказ коштів в розмірі 4 100 грн, а 17.06.2023 року в розмірі 8 200 грн відповідно до договору №135927019 від 15.06.2023 року ОСОБА_1 для зарахування на платіжну карту № 4731-18XX-XXXX-8955.

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 02.02.2026 №20.1.0.0.0/7-260130/67038-БТ на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), номер телефону НОМЕР_3 знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 та був фінансовим, при цьому по рахунках № НОМЕР_1 було зараховано кошти 4 100 грн 15.06.2023, а 8 200 грн 17.06.2023.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором через його неналежне виконання складає: 60 226,32 грн, яка складається з: 12 298,58 грн - заборгованість по тілу кредиту; 47 927,74 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28.11.2019.

Згідно укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» додаткових угод №19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року та № 31 від 31 грудня 2022 року та № 32 від 31 грудня 2023 року було продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року.

Згідно з додатковою угодою №19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» уклали цю додаткову угоду, зокрема про те, що сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений п.8.1 цього договору та закінчується 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Згідно з додатковою угодою №26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» уклали цю додаткову угоду, зокрема про те, що сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений п.8.1 цього договору та закінчується 31.12.2021 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Додатковими угодами №,№ 27, 31, 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» обумовили продовжити строк дії договору до 31.12.2022, 31.12.2023, 31.12.2024 (а.с.108-110).

Відповідно до Реєстру прав вимоги №252 від 03.10.2023 ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступає ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023 суму заборгованості в розмірі 29 073,82 грн, яка складається з: 12 298,58 грн – заборгованість по основному боргу, 16 775,24 грн– заборгованість по відсотках.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2023 року зі сплати фінансування за Реєстром прав вимоги №252 від 03.10.2023 року за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» підтверджують, що станом на 31.12.2023 року ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» здійснено повну оплату суми фінансування прав вимоги за Реєстром прав вимоги №252 від 03.10.2023 року.

10.10.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» (фактор) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (клієнт) було укладено договір факторингу № 10/1024-01, згідно з умовами якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов`язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим договором. Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. При цьому, фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, у тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №1 від 10.10.2024 ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступає ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023 заборгованості в сумі 60 226,32 грн, яка складається з: 12 298,58 грн – заборгованість по основному боргу, 47 927,74 грн– заборгованість по відсотках.

Згідно з платіжною інструкцією від 14.10.2024 №7504 ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» сплатило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» 14.10.2024 року 3486058 грн 07 коп як оплату за відступлення права вимоги згідно з Реєстром прав вимог №1 від 10.10.2024 року та договору факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024 року.

15.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» (клієнт) уклали договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до пункту 1.1 договору фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за яким настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти за прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до пункту 1.2 перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

На виконання пункту 1.2 договору факторингу позивач та ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» 15.07.2025 року уклали та підписали акт прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 року.

Згідно з платіжними інструкціями №361, 381, 383, 385, 396, 401, 404, 409, 411 від 24.09.2025, 06.10.2025, 07.10.2025, 10.10.2025, 23.10.2025, 24.10.2025, 30.10.2025, 31.10.2025, 03.11.2025 ТОВ «ФК «Ейс» сплатило ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» фінансування за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу №15/07/25-Е від 15.07.2025 року сумами по 42254696 грн.

Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №15/07/25-Е від 15.07.2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступає ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023 року заборгованості в сумі 60226,32 грн, яка складається з: 12 298,58 грн – заборгованість по основному боргу, 47 927,74 грн– заборгованість по відсотках.

Згідно з розрахунком заборгованості, сформованим ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», заборгованість відповідача за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023 становить 29 073,82 грн, яка складається з: 12 298,58 грн – заборгованість по основному боргу, 16 775,24 грн– заборгованість по відсотках (нараховано з 15.06.2023 року по 03.10.2023 року), 03.07.2023 року відповідачем сплачено 1169 грн, 31.07.2023 року – 4960 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», заборгованість відповідача за кредитним договором №135927019 від 15.06.2023 становить 60 226,32 грн, яка складається з: 12 298,58 грн – заборгованість по основному боргу, 47 927,74 грн. – заборгованість по відсотках.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №135927019 (далі, - Договір), згідно якого відповідачу надано кредит на загальну суму 12 300,00 гривень шляхом перерахування першого траншу у розмірі 4 100,00 гривень 15.06.2023 та зарахування другого траншу у сумі 8 200,00 гривень 17.06.2023 на вказаний відповідачем картковий рахунок № НОМЕР_4 .

Кредитну лінію відкрито з розрахунку кінцевої дати повернення (виплати) кредиту – 15.07.2028.

Дисконтний період триває 18 днів з можливістю продовження. ОСОБА_1 здійснив два платежі на продовження дисконтного періоду – 03.07.2023 у сумі 1 169,00 гривень та 31.07.2023 у сумі 4 960,00 гривень.

Кредитний договір та додатки до нього підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV268UB, що підтверджується доданою до матеріалів справи довідкою щодо дій позичальника в Інормаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів в загальному розмірі 12 300,00 гривень підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями від 15.06.2023 та 17.06.2023 на суму 4 100,00 гривень та 8 200,00 гривень.

Згідно розрахунку заборгованості підготовленого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 станом на 03.10.2023 становила 29 073,82 грн, яка складається з наступного: 12 298,58 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 16 775,24 грн – прострочена заборгованість за процентами.

ТОВ «Таліон Плюс» здійснювало донарахування заборгованості та за період з 03.10.2023 по 27.12.2023 заборгованість склала 60 226,32 грн, яка складається з: 12 298,58 грн - заборгованість по тілу кредиту; 47 927,74 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали донарахувань.

Вищенаведені обставини не заперечуються апелянтом та підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги керувався доведеністю позовних вимог в повному обсязі та, зокрема, доведеністю факту переходу прав вимоги за укладеними договорами факторингу.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині отримання позивачем права вимоги, з огляду на наступне.

У своїх доводах позовної заяви щодо отримання права вимоги позивач зазначає наступне: право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» було передано ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» внаслідок підписання та передачі реєстру прав вимоги (боржників) №252 від 03.10.2023 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; а за договором факторингу №10/1024-01 від 10.10.2024, право вимоги перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023; 15.07.2025 ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» (клієнт) уклали договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі Реєстру боржників до договору факторингу №15/07/25-Е від 15.07.2025 та акту прийому-передачі реєстру боржників.

Відповідно до п. п. 1.4. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.

Згідно з п. п.1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до п. п. 5.3.3 вказаного договору фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. При цьому, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі N 752/8842/14-ц).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення.

Колегія суддів зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав.

Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

Таким чином, укладаючи договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», первісний кредитор не міг передати право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №135927019 від 15.06.2023, оскільки на момент підписання договору факторингу не існували кредитні правовідносини між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Судова колегія наголошує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Враховуючи вищезазначене, позивач не міг отримати право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №135927019 від 15.06.2023, оскільки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не могло передати ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги згідно договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 за кредитним договором від 15.06.2023, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не існувало права вимоги.

Також, суд першої інстанції не звернув увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, де зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Тобто, наявність конкретного та існуючого зобов`язання на момент відступлення права вимоги є одним з істотних умов, які передують переданню права вимоги від одного кредитора до іншого.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув належної уваги на механізм отримання права вимоги ТОВ «Таліон Плюс» від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Не отримання права вимоги тягне за собою як наслідок відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не є належним позивачем у справі. ТОВ «ФК «Ейс» не отримувало право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №135927019 від 15.06.2023, а тому не має право вимагати повернення кредитних коштів ОСОБА_1 , хоч такі і були фактично надані останньому в користування.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги знайшли своє обґрунтоване підтвердження. Решті доводів апеляційної скарги оцінка колегією суддів не надається, оскільки не доведення позивачем отримання права вимоги до ОСОБА_1 є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу не спростовують вищезазначеного.

Отже, апеляційний суд керуючись положенням ст. 376 ЦПК України, скасовує рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та за неналежного з`ясування всіх істотних обставин справи. Колегія суддів ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Беручи до уваги те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, згідно ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «ФК «Ейс» на користь ОСОБА_1 підлягає сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 гривень.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Адвокат Рішко С.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 заявив до стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 7 500,00 гривень.

Вирішуючи питання професійної правничої допомоги, колегія суддів керується наступним.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До апеляційної скарги адвокат Рішко С.І. додав тільки Ордер на надання правничої допомоги та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Однак, адвокатом не додано до апеляційної скарги доказів, які підтверджують факт понесення стороною відповідача витрат пов`язаних з наданням правової допомоги у сумі 7 500 гривень (акт прийому-передачі, акт виконаних робіт, квитанція про сплату за надані послуги), а тому у задоволенні заяви адвоката Рішка С.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу належить відмовити у зв`язку з недоведеністю.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рішко Сергій Іванович, задовольнити.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року, скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ: 42986956 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993,60 гривень.

У стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 витрат, понесених останнім, у зв`язку з наданням йому професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції – відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: