Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №335/3758/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/3758/26 2/335/2478/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого - судді Сиротенко В.К., за участю секретаря судового засідання - Кумер А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до 1. ОСОБА_2 в особі законного представника – ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2026 до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 в особі законного представника – ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, в якій позивач просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 1964 року він зареєстрований та проживає у відомчій квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою для вселення позивача у вказане житло був відповідний ордер виданий на ім`я батьків позивача, проте він був втрачений і не підлягає відновленню про що свідчить лист Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради № К- 0791 від 26.04.2023 року. На даний час Позивач фактично прописаний і проживає у вищевказаній квартирі тільки разом з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народився син ОСОБА_3 і відповідно його місце проживання відразу було зареєстровано за фактичним місцем реєстрації його матері та батька за адресою АДРЕСА_2 . Відповідач довгий час мешкав разом із родиною за вказаною адресою, але вже з 2016 року переїхав працювати у місто Дніпро і на даний час проживає у цьому місті на постійній основі у даному місті. Заочним рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 12 листопада 2025 року у справі № 335/7282/25 визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловою площею за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_3 у сина позивача ОСОБА_3 народилась донька - ОСОБА_2 . Як нещодавно стало відомо Позивачу, після народження ОСОБА_2 , син Позивача - ОСОБА_3 зареєстрував місце проживання дитини за адресою, де проживає позивач. Фактично неповнолітня донька ОСОБА_3 - ОСОБА_2 жодного разу не проживала у спірній квартирі. На даний час враховуючи вказані обставини, фактично реєстрація місця проживання відповідача за вищевказаною адресою є формальним і призводить до того, що вже протягом багатьох років позивач сплачує за нього комунальні платежі, які нараховуються пропорційно прописаним у помешканні мешканцям.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 цивільну справу було розподілено та передано судді Сиротенко В.К.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи.

01.05.2026 на адресу суду від Відділу по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради надійшли пояснення, в яких зазначено, що належною юридичною особою, яка має право брати участь у розгляді даної справи в якості третьої особи є районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району як орган опіки та піклування.

Ухвалою від 19.05.2026 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району. Виключено із числа третіх осіб Відділ по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради.

19.05.2026 позивачем подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

01.07.2026 через систему «Електронний суд» від представника законного представника відповідача ОСОБА_3 надійшли пояснення по суті справи. Представник зазначає, що позивач просить позбавити малолітню дитину житлового права спираючись на заочне рішення щодо її батька, яке переглядається та без дослідження обставин сімейного конфлікту, перешкод у користуванні житлом, реальної наявності іншого гарантованого житла у дитини і без самостійної оцінки найкращих інтересів дитини. ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 і є малолітньою. За статтею 29 ЦК України місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Дитина такого віку не може самостійно обирати, де жити, домовлятися з дорослими про користування квартирою або усувати перешкоди в користуванні житлом. Тому навіть якщо суд встановить, що дитина певний час фактично проживає з батьками поза спірною квартирою, це саме по собі не доводить втрати нею житлового права. Причини проживання сім`ї поза квартирою пов`язані з конфліктом з позивачем, створенням перешкод у користуванні житлом та необхідністю захисту сім`ї. Ці обставини підтверджуються позицією батька у заяві про перегляд заочного рішення та у підготовленому зустрічному позові про вселення. Саме намір батька відновити користування квартирою та вселитися до неї разом із сім`єю спростовує доводи позивача про добровільну, остаточну і безповоротну відмову сім`ї від житла. Позивач просить фактично усунути малолітню дитину від єдиного житла, з яким пов`язана реєстрація її батька та сім`ї. Такий спір не може вирішуватися лише через формальне посилання на реєстрацію чи не проживання. Суд має оцінити найкращі інтереси дитини, причини проживання сім`ї поза квартирою, наявність перешкод у користуванні житлом, а також реальну наявність іншого гарантованого житла. Оскільки малолітня дитини не може самостійно обирати місце свого проживання, тому її факт непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

05.08.2026 через систему «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення по суті спору. Посилаючись на норми національного законодавства та міжнародні стандарти захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає: 1. Малолітня ОСОБА_2 в силу віку не володіє процесуальною чи цивільною дієздатністю самостійно обирати місце проживання чи вибувати з нього. 2. Її не проживання у спірній квартирі є наслідком волевиявлення та дій батьків (сімейного конфлікту між дорослими), що визнається поважною причиною і не може тлумачитися як свідома добровільна відмова дитини від житлового права. 3. Матеріали справи не містять відомостей, доказів про наявність у відповідача малолітньої дитини іншого житла на праві власності або користування. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що дитина буде забезпечена іншим житлом, рівноцінним за своїми характеристиками та придатним для проживання. 4. Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням за позовом дорослих членів сім`ї призведе до звуження її житлових прав, що прямо суперечить ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та принципу забезпечення «найкращих інтересів дитини» (ст. 3 Конвенції ООН про права дитини). Враховуючи викладене, орган опіки та піклування заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, як таких, що суперечать чинному законодавству України та порушують житлові права малолітньої дитини.

14.09.2026 через систему «Електронний суд» від органу опіки та піклування надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

У судовому засіданні 15.09.2026 представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 15.09.2026 закінчено розгляд справи по суті, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 22.09.2026.

У судове засідання 22.09.2026 представники сторін не з`явилися. Судом ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до відмітки у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 27.10.2012 Орджонікідзевським РВ у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у позовній заяві зазначає, що він зареєстрований та проживає у відомчій квартирі за вищезазначеною адресою з 1964 року. Вказана квартира перебувала на відомчому балансі ПрАТ «Запорізький завод феросплавів», після приватизації підприємства весь житловий багатоквартирний будинок разом із неприватизованими квартирами був переданий у комунальну власність міста Запоріжжя. Підставою для вселення позивача у вказане житло був відповідний ордер, виданий на ім`я батьків позивача, але його оригінал був втрачений.

Відповідно до листа Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 26.04.2023 за вих. №К-0791, на звернення ОСОБА_1 щодо надання копії корінця ордеру на кв. АДРЕСА_3 повідомлено, що у відділі обліку та розподілу житлової площі департаменту корінці ордерів на заселення зберігаються лише з 1984 року. Відтак надати запитувану інформацію не виявляється можливим.

Після народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача сина ОСОБА_3 , місце проживання останнього було зареєстровано за фактичним місцем реєстрації його матері та батька: АДРЕСА_1 .

Вищевказане підтверджується відповіддю №2590639 від 10.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру (дата реєстрації – 30.12.1996, дата зняття з реєстрації – 21.01.2026).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 з 2016 року переїхав до м. Дніпра та не проживав за вищезазначеною адресою, заочним рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 12.11.2025 у справі №335/7282/25 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та визнано останнього таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_3 .

У судовому засіданні 15.09.2026 представником ОСОБА_3 – адвокатом Фельським С.Л. було повідомлено суду, що на теперішній час заочне рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 12.11.2025 у справі №335/7282/25 переглядається судом та ОСОБА_3 подано зустрічний позов про вселення (відповідних доказів суду не надано).

Як зазначає позивач, йому нещодавно стало відомо про те, що після народження у ОСОБА_3 доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 було зареєстровано місце проживання доньки за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 13.04.2026 за вих. №06.4-06/02/12735, інформація щодо декларування/реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в реєстрі територіальної громади міста Запоріжжя відсутня. Разом з тим, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з 28.10.2019 по теперішній час.

Оскільки ОСОБА_2 ніколи не проживала у квартирі позивача, фактично реєстрація її місця проживання за вказаною адресою є формальною, це призводить до того, що протягом багатьох років позивач сплачує за неї комунальні платежі, які нараховуються пропорційно прописаним у помешканні мешканців, позивач звернувся до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституції України).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правовідносини, що склалися між сторонами є житловими і врегульовані ст.ст. 71, 72 ЖК України.

Згідно ст. 163 ЖК України у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і межах строків, встановлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої та частиною четвертою ст. 71 цього кодексу.

Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на те, що ОСОБА_2 ніколи не проживала у квартирі АДРЕСА_3 , а лише була зареєстрована за місцем реєстрації свого батька ОСОБА_3 , позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Разом з тим, при вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто є малолітньою дитиною. Місце проживання дитини було зареєстровано за зареєстрованим місцем проживання батька дитини: АДРЕСА_1 .

За приписами ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» покладає на державу обов`язок забезпечувати право дитини на проживання в належних умовах, а також охороняти її житлові права.

Згідно зі статтею 16 Конвенції про права дитини жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

У принц.4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на користувача.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (рішення ЄСПЛ у справі McCann v. the United Kingdom, заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №554/3289/20, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18, від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що у справах про втрату дитиною права користування житлом суд повинен оцінювати баланс прав та найкращі інтереси дитини, висновок про втрату права можливий лише після аналізу конкретних обставин, зокрема, добросовісності дій дорослих.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, непроживання малолітньої ОСОБА_2 у спірній квартирі є наслідком сімейного конфлікту між дорослими членами родини, про що свідчить наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_3 .

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у відповідача - малолітньої ОСОБА_2 іншого житла на праві власності або користування. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що дитина буде забезпечена іншим житлом, рівноцінним за своїми характеристиками та придатним для проживання.

На думку суду, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням за позовом дорослих членів сім`ї призведе до звуження її житлових прав, що прямо суперечить принципу забезпечення «найкращих інтересів дитини» (ст. 3 Конвенції ООН про права дитини).

Таким чином, аналізуючи вище викладене, оцінюючи надані сторонами докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку, що за викладених обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст.2,3,12,13,81,141,258-259,263-265,279,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до 1. ОСОБА_2 в особі законного представника – ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення підписано 25.09.2026 року.

Суддя В.К. Сиротенко