Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №496/4478/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1570/26

Номер справи місцевого суду: 496/4478/26

Головуючий у першій інстанції Портна О. П.

Доповідач Артеменко І. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду – Артеменко І.А.,

за участю: секретаря судового засідання – Подуст Т.П.,

прокурора – Щербіни Н.М.,

особи, яка притягається до відповідальності,– ОСОБА_1 ,

захисника – Чубарова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Чубарова Сергія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією

27.05.2026 відносно суб`єкта декларування ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, за ч.1 ст.172-6 КУпАП за №517/2026 - несвоєчасне (01.04.2026), без поважних причин, подання щорічної декларації після звільнення за 2025 рік.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2026 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у сумі 665,60 грн.

Короткий зміст доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі захисник Чубаров С.В. в інтересах ОСОБА_1 просив суд скасувати постанову Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2026 та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП в зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

До апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження судового рішення, яке обґрунтовано тим, що за наслідками розгляду справи результативна частина судового рішення не оголошувалась в судовому засіданні, примірник судового рішення у паперовому вигляді стороні не вручався, оскаржуване рішення отримано ОСОБА_1 в застосунку «Дія» лише 15.07.2026, а в загальному доступі в ЄДРСР забезпечено доступ лише з 13.07.2026.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник послався на те, що:

- офіційне обґрунтування подання майнової декларації в останній день полягає у дотриманні граничного строку, встановленого законодавством. Це право суб`єкта декларування і сам факт подання декларації в останній день не є порушенням, як про те зазначено в оскаржуваному судовому рішенні;

- судом першої інстанції залишено поза увагою, що самого лише факту несвоєчасного подання декларації недостатньо, обов`язковим є встановлення дотримання уповноваженим органом процедури збирання доказів;

- матеріали справи не містять відомостей щодо повідомлення уповноваженим органом НАЗК про факт неподання чи несвоєчасного подання декларації ОСОБА_1 ; щодо коректної роботи єдиного реєстру декларацій НАЗК в період з 01.01.2026 по 31.03.2026; щодо перевірки поважності причин несвоєчасного подання декларації та виконання передбаченої законом процедури збирання доказів;

-суд перебрав на себе повноваження сторони обвинувачення та ухвалив незаконне рішення;

- під час розгляду справи судом не враховано, що ОСОБА_1 вперше притягується до адміністративної відповідальності, не мала наміру уникнути фінансового моніторингу доходів, свою провину визнала, факт несвоєчасного подання декларації підтвердила у судовому засіданні, а щодо пропуску граничного строку надала докази поважності (відсутність інтернету). Враховуючи зазначені обставини суд помилково не застосував положення ст.22 КУпАП.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 та захисник Чубаров С.В. підтримали клопотання про поновлення строків, доводи та вимоги апеляційної скарги. Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Висновки щодо строків на апеляційне оскарження

Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 та ч.1 ст.287 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.285 КУпАП копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

З матеріалів справи вбачається, що справа розглянута 30.06.2026. Доказів скерування у визначений ч.1 ст.285 КУпАП строк копію постанови суду особі, щодо якої її винесено, матеріали справи не містять.

За інформацією ЄДРСР судове рішення надіслано до реєстру 10.07.2026, забезпечено надання загального доступу 13.07.2026.

20.07.2026 захисник Чубаров С.В. в інтересах ОСОБА_1 отримав копію постанови суду, про що склав розписку.

20.07.2026 захисник Чубаров С.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, до якої додано, зокрема клопотання про поновлення строку.

Отже, апеляційна скарга подана поза межами встановленого законом 10-денного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

Разом з тим, конструкція норми, що закріплена в ч.2 ст.294 КУпАП, дає підстави вважати, що у разі подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції після закінчення десятиденного строку з дня її ухвалення, апелянт безумовно повинен заявити клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, належним чином обґрунтувавши його.

Цілісне розуміння положень статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України дає підстави для висновку, що кожному гарантовано право на ефективні засоби юридичного захисту при реалізації права на апеляційний перегляд справи.

У цьому випадку особі має бути забезпечено умови для належного оскарження судового рішення.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006 зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.

Судом враховано, що для належного обґрунтування апеляційної скарги апелянту необхідно ознайомитись з текстом оскаржуваного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції по справі про адміністративне правопорушення регламентовано виключно статтею 294 КУпАП, при цьому законом не встановлено конкретних вимог до такої апеляційної скарги.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що згідно з положеннями процесуальних кодексів України однією з обов`язкових вимог до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є наявність в ній обґрунтування незгоди скаржника з висновками оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, для реалізації права на апеляційний перегляд справи особа має подати апеляційну скаргу на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення у встановлений законом строк із зазначенням доводів щодо незгоди із встановленими судом обставинами.

Для обґрунтування незгоди з ухваленим судовим рішенням скаржнику повинні бути відомі встановлені судом обставини та висновки суду. Вказане корелює із пунктом 4 ч.2 ст.283 КУпАП, яким передбачено, що постанова суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на судовий захист не повинно бути ілюзорним, а особа має мати реальну можливість оскаржити судове рішення.

У пункті 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів своєчасного вручення копії оскаржуваної постанови суду особі, яка притягається до відповідальності, а також дати забезпечення загального доступу до судового рішення в ЄДРСР, отримання копії судового рішення захисником та звернення до суду з апеляційною скаргою, з метою забезпечення права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2026.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції, заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, захисника в її інтересах та прокурора, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви апеляційного суду

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

За положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно з положеннями ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги (ч.7 ст.294 КУпАП).

Положеннями ч.1 ст.172-6 КУпАП встановлено, що несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною і при кваліфікації дій правопорушника за цією статтею необхідно керуватись спеціальним Законом.

Так, згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони або обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч.1 ст.3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-6 КУпАП, за своїм правовим змістом та спрямованістю характеризується високим рівнем суспільної небезпеки, оскільки посягає на засади фінансового контролю. Такий контроль є інструментом забезпечення прозорості та обов`язковий для всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зазначені особи мають безумовно виконувати передбачені законом вимоги.

Частиною 1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а", "в"-"ґ" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Пунктом 1 частини 2 розділу ІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 08.11.2023 № 252/23, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.11.2023 за № 1965/41021, передбачено, що суб`єкти декларування подають декларації з додержанням таких вимог: щорічна декларація - декларація, яка подається відповідно до частини першої статті 45 Закону (щороку), абзацу другого частини другої статті 45 Закону (після припинення діяльності (після звільнення)) у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

Відповідно до п.п. «в» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного спеціаліста Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради, є посадовою особою місцевого самоврядування (11 рангу) та суб`єктом декларування, на якого поширюється дія вказаного Закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік, лише 01.04.2026 о 19:29.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 своїми діями вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст.172-6 КУпАП, яке полягає у несвоєчасній подачі, а саме 01.04.2026 без поважних причин щорічної декларації за 2025 рік.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком місцевого суду з огляду на таке.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.172-6 КУпАП, підтверджується зібраними та дослідженими судом доказами, зокрема:

- протоколом №517/2026 про адміністративне правопорушення, пов`язаного з корупцією, від 27.05.2026;

- копією декларації ОСОБА_1 за 2025 (щорічна), поданою 01.04.2026 о 19:29 години;

- роздруківкою з ЄДРД осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо результатів пошуку інформації відносно суб`єкта декларування ОСОБА_1 ;

- листом сільського голови Маяківської сільської ради Одеського району Одеської області В. Дяченко № 963/1434/04-17/26 від 22.04.2026 з додатками: присяга посадової особи місцевого самоврядування; попередження про обмеження, пов`язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби; розпорядження про переведення та прийом працівників Удобненської сільської ради № 06-ОС від 02.01.2018; розпорядження про переведення ОСОБА_1 № 194-ОС від 24.12.2019; розпорядження про прийняття працівників № 18-ОС від 15.02.2018; розпорядження про звільнення у зв`язку з переведенням ОСОБА_1 № 201-ОС від 23.12.2020; розпорядження про призначення ОСОБА_1 № 202-ОС від 23.12.2020; розпорядження про переведення ОСОБА_2 № 59/9-2023/к/з від 30.11.2023; розпорядження про звільнення ОСОБА_2 № 66-2025/к/з від 24.11.2025; розпорядження про прийняття ОСОБА_2 № 69-2025 к/з від 24.11.2025; посадова інструкція Головного спеціаліста «Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради»;

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 , в яких зазначено, що щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2025 рік не подала вчасно у зв`язку з відсутністю електроенергії та відсутністю інтернету;

- рапортами оперуповноваженого 6-го відділу (протидії корупції) Управління стратегічних розслідувань в Одеській області ДСР НП України лейтенанта поліції С. Романенко про виявлення несвоєчасного подання щорічної декларації за 2025 рік головним спеціалістом «Центру надання адміністративних послуг Маяківської сільської ради» ОСОБА_1 ;

- роздруківкою з персонального кабінету суб`єкта декларування;

- іншими документами, наявними в матеріалах справи, у сукупності.

Факт несвоєчасності подання щорічної декларації за 2025 рік ОСОБА_1 не заперечує.

Разом з тим, на підтвердження поважності пропуску строку подачі декларації в граничний строк встановленого законом періоду з 01.01.2026 по 31.03.2026 сторона захисту посилається на відсутність інтернету, надавши суду першої інстанції довідку Flycom за №11/06-1.

За вказаною довідкою за адресою: АДРЕСА_1 у період з 07 годин 22 хвилини 28 березня 2026 року до 09 годин 47 хвилин 01 квітня 2026 року послуга доступу до мережі Інтернет не надавалась/ надавалась з обмеженнями (а.с.90).

Суд першої інстанції критично оцінив надану довідку, зазначивши про те, що вона свідчить лише про відсутність або обмеження доступу до мережі Інтернет у період з 28.03.2026 по 01.04.2026, однак не підтверджує неможливість подання декларації протягом попередніх майже трьох місяців, протягом яких будь-які технічні перешкоди були відсутні.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність поважних причин несвоєчасного подання декларації.

Так, встановлений ст.45 Закону «Про запобігання корупції» обов`язок подання суб`єктами декларування декларацій є імперативним і не ставиться Законом в залежність від будь-яких обставин (в тому числі, технічної, фізичної можливості суб`єкта декларування його реалізувати, внаслідок бездіяльності самого суб`єкта декларування, незнання закону тощо). Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Стосовно посилань захисника на відсутність за адресою мешкання ОСОБА_1 доступу до мережі Інтернет, апеляційний суд зазначає, що надана суду довідка не свідчить про відсутність інтернету, оскільки в ній зазначено, що у визначений період «послуга доступу до мережі Інтернет не надавалась/ надавалась з обмеженнями». Отже, відсутнє підтвердження саме безперервної відсутності Інтернету.

Крім того, періодичне відключення електроенергії, інтернет зв`язку в умовах воєнного стану мають загальний характер, є типовими умовами, у яких здійснюється діяльність значної кількості суб`єктів декларування, та не мають ознак безперервності або виключності. Самі по собі такі обставини не позбавляють особу можливості виконати обов`язок у проміжках часу між їх настанням, а також не виключають можливості використання альтернативних способів доступу до мережі Інтернет, а саме: пункти незламності, використання мобільного інтернету, подання в інші часові проміжки та інше. Стороною захисту не надано доказів безперервної відсутності Інтернету протягом усього періоду, коли у ОСОБА_1 виник обов`язок подати відповідну декларацію, що свідчило б про об`єктивну неможливість виконання вимог закону.

Апеляційний суд звертає увагу, що з наданої суду роздруківки з персонального кабінету суб`єкта декларування ОСОБА_1 з сайту НАЗК з розділу «Мої повідомлення» вбачається, що ОСОБА_1 :

-30.03.2026 о 22.02 направлено запит на данні для декларації;

-30.03.2026 о 23:05 отримано данні для декларації за 2025 рік;

-31.03.2026 о 19:26 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 31.03.2026 о 22:30 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 31.03.2026 о 23:11 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 31.03.2026 о 23:31 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 31.03.2026 о 23:57 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 01.04.2026 о 00:04 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

-01.04.2026 о 19:23 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 01.04.2026 о 19:26 збережено чернетку документа щорічна декларація за 2025 у персональному кабінеті;

- 01.04.2026 о 19:29 подано щорічну декларацію за 2025 до Реєстру декларацій.

Вказана інформація спростовує твердження сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 доступу до мережі Інтернет в період з 28.03.2026 по 01.04.2026.

Апеляційний суд звертає увагу, що обв`язок подати декларацію типу «щорічна» за 2025 рік виник у ОСОБА_1 не у період з 28.03.2026 по 01.04.2026, а з 1 січня 2026 року. Протягом усього цього періоду (січень, лютий, березень) ОСОБА_1 мала можливість завчасно заповнити, перевірити та надіслати декларацію у встановленому законом порядку. Відкладання подання звітності на останні дні законодавчо визначеного строку є виключно особистим ризиком декларанта.

Отже, наведені стороною захисту обставини, пов`язані з відсутністю доступу до Інтернету, не свідчать про існування об`єктивних, непереборних та безперервних перешкод для своєчасного подання декларації (впродовж визначеного законом строку), а відтак не можуть бути визнані поважними причинами пропуску встановленого законом строку.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги в частині поважності пропуску строку не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Посилання захисника на відсутність в матеріалах справи відомостей щодо повідомлення уповноваженим органом НАЗК про факт неподання чи несвоєчасного подання декларації ОСОБА_1 та відомостей щодо коректної роботи ЄДРД НАЗК в період з 01.01.2026 по 31.03.2026 не спростовують правильності висновку суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, з огляду на таке.

Обов`язок інформування Національного агентства, покладений на уповноважений підрозділ (особу) за місцем роботи суб`єкта декларування, є елементом фіксації та внутрішнього моніторингу, а не обов`язковою умовою для притягнення особи до відповідальності. Відсутність в матеріалах справи вказаних відомостей не впливає на можливість перевірки наявності в діях особи складу інкримінованого правопорушення, оскільки обов`язок вчасного декларування є персональним і безумовним. Належне функціонування уповноваженого підрозділу (особи) чи його бездіяльність жодним чином не нівелюють факту порушення строків самим суб`єктом декларування.

Аналогічно, саме по собі посилання захисника на відсутність доказів коректної роботи ЄДРД НАЗК є неспроможним, оскільки належне функціонування офіційного державного реєстру презумується. При цьому, матеріали справи не містять, а стороною захисту не надано жодних належних та допустимих доказів (як-то звернень до служби техпідтримки НАЗК, фіксації системних помилок екрана тощо), які б свідчили про існування об`єктивних, непереборних та незалежних від волі ОСОБА_1 технічних перешкод, що завадили б їй виконати вимоги закону впродовж усього передбаченого законом тримісячного строку. Тим більше, що ОСОБА_1 в своїх поясненнях не зазначала про наявність у неї технічних перешкод, пов`язаних з роботою реєстру.

Відносно відсутності відомостей про перевірку поважності причин несвоєчасного подання декларації апеляційний суд зазначає, що вказані відомості оцінюються уповноваженою на складення протоколу особою на підставі наданих пояснень декларанта. Отже, пояснення особи є першоджерелом інформації про причини затримки. Відповідно до положень КУпАП саме уповноважена на складення протоколу особа оцінює поважність причин, виходячи з обставин, наведених самим декларантом у його поясненнях. При цьому, чинне законодавство не покладає на уповноважену особу обов`язок самостійно розшукувати виправдувальні обставини поважності пропуску строку, якщо особа про них не заявила або не надала відповідних доказів. Саме декларант несе тягар обґрунтування поважності причин пропуску встановленого строку. Маючи право на захист та надання пояснень, передбачені статтею ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до відповідальності, повинна не просто констатувати факт поважності причин, а чітко вказати на об`єктивні, непереборні перешкоди, які завадили вчасно виконати обов`язок, надавши відповідне документальне підтвердження. Надані суб`єктом декларування пояснення є достатнім доказом для процесуального висновку. Оскільки у письмових поясненнях декларанта не було наведено об`єктивних причин пропуску строку впродовж визначеного строку декларування, уповноважена особа мала право визнати їх неповажними та скласти протокол на основі наявних матеріалів справи.

Доводи сторони захисту про відсутність умислу в діях ОСОБА_1 щодо несвоєчасного подання декларації, не є підставою для висновку про відсутність складу інкримінованого правопорушення, оскільки суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі як прямого, так і непрямого умислу. Умисел особи при вчиненні зазначеного діяння охоплює усвідомлення нею свого обов`язку подати декларацію у визначений законом строк у встановленому порядку. Таке, усвідомлення презюмується, адже особа, зазначена в п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», була допущена у встановленому законом порядку до виконання функцій держави, пройшла спеціальну перевірку, була попереджена і виконувала вимоги законодавства щодо фінансового контролю. ОСОБА_1 , маючи статус суб`єкта декларування, була достеменно обізнана про вимоги статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», а отже, мала усвідомлювати протиправний характер своєї бездіяльності та передбачати їх шкідливі наслідки у вигляді порушення вимог фінансового контролю. При цьому, склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, є формальним, що означає, що відповідальність за вказаною нормою настає за сам факт несвоєчасного подання декларації за відсутності поважних причин, незалежно від мотивів особи чи наявності мети приховати власні статки.

Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує на необхідності розмежування складів правопорушень: за умисне неподання суб`єктом декларування декларації передбачено кримінальну відповідальність за ст.366-3 КК України. Оскільки ОСОБА_1 декларацію все ж подала, хоч і з порушенням встановленого законом строку, її дії кваліфіковано саме за ч.1 ст.172-6 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про звільнення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП, за малозначністю, також оцінюються судом апеляційної інстанції критично, з огляду на таке.

Звільнення від адміністративної відповідальності, у зв`язку із малозначністю скоєного правопорушення, передбачене ст.22 КУпАП, є правом, а не обов`язком суду і застосовується лише в сукупності усіх з`ясованих фактів, що дозволяють вирішити питання про доцільність та правову виправданість звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.

Адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-6 КУпАП, за своїм правовим змістом та спрямованістю характеризується високим рівнем суспільної небезпеки, оскільки посягає на засади фінансового контролю. Такий контроль є інструментом забезпечення прозорості та обов`язковий для всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зазначені особи мають безумовно виконувати передбачені законом вимоги, незалежно від того, чи змінювався їхній матеріальний стан, а також незалежно від наявності позитивних характеристик за місцем роботи чи інших особистих заслуг.

Вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, нівелює встановлені антикорупційним законодавством вимоги й обмеження. Воно посягає на встановлений порядок діяльності органів влади, дискредитує інститут публічної служби та знижує рівень довіри суспільства до державних інституцій. Само по собі несвоєчасне подання декларації, навіть за відсутності негативних наслідків у вигляді приховування статків, свідчить про неналежне ставлення суб`єкта декларування до своїх прямих законодавчих обов`язків.

За змістом ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (принцип генеральної та спеціальної превенції).

За обставин даної справи застосування до ОСОБА_1 положень ст. 22 КУпАП є невиправданим, оскільки звільнення від відповідальності за порушення правил фінансового контролю не сприятиме досягненню мети адміністративного стягнення та не відповідатиме загальним засадам запобігання і протидії корупції в державі.

Посилання захисника, що ОСОБА_1 не мала наміру уникнути фінансового моніторингу доходів, раніше до відповідальності не притягувалась, визнала факт несвоєчасного подання декларацій та свою провину, як на підставу застосування положень ст.22 КУпАП, не приймаються до уваги.

Зазначені обставини не свідчать про малозначність вчиненого адміністративного правопорушення, з огляду на таке.

Відсутність наміру приховати доходи чи майно не є визначальною для вирішення питання про застосування ст. 22 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 інкримінується саме несвоєчасне подання декларації, а не її умисне неподання чи внесення недостовірних відомостей.

Крім того, відсутність збитків, попереднього притягнення до відповідальності, визнання вини та визнання своєї провини є обставинами, що характеризують особу правопорушника та можуть враховуватися при вирішенні питання про вид і розмір адміністративного стягнення, однак самі по собі не свідчать про незначний ступінь суспільної шкідливості правопорушення та не є безумовними підставами для застосування ст. 22 КУпАП. При цьому, як вбачається з оскаржуваного судового рішення, суд, визначаючи розмір стягнення, врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, відсутність обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визначив стягнення у межах санкції ч.1 ст.172-6 КУпАП у мінімальному розмірі, що становить п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень).

За таких обставин підстав для визнання вчиненого правопорушення малозначним та звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП не вбачається.

Інших переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та були підставою для скасування або зміни оскаржуваної постанови суду, апелянтом не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.

Під час апеляційного розгляду ретельно досліджені доводи апеляційної скарги у співвідношенні із матеріалами справи, а також пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та захисника в її інтересах, які дають підстави зробити висновок про те, що фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції об`єктивно та повно і підтверджують наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У відповідності до припису п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Відтак, за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника Чубарова Сергія Володимировича про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Чубарова Сергія Володимировича – залишити без задоволення.

Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 30 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко