Вирок від 14 вересня 2026 р. у справі №755/13576/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13576/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ "15" вересня 2026 р.

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 62025170030011399 від 13.06.2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, старший водій евакуаційного відділення евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , старший солдат, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого водія евакуаційного відділення евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону, у військовому званні «старший солдат», в умовах воєнного стану вчинив самовільне залишення місця служби без поважних причин тривалістю понад три доби за таких обставин.

30.11.2023 ОСОБА_4 було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період та направлено для подальшого проходження військової служби.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 335 від 23.11.2024 ОСОБА_4 , який прибув із військової частини НОМЕР_2 , призначено на відповідну посаду у військовій частині НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення, після чого він приступив до виконання обов`язків військової служби.

Будучи військовослужбовцем, ОСОБА_4 був зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України, законів України, Військової присяги, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, сумлінно виконувати покладені на нього обов`язки військової служби, дотримуватися військової дисципліни та встановленого порядку проходження військової служби.

Разом із тим, 24 січня 2025 року, в умовах дії на території України воєнного стану, у ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на самовільне залишення місця служби з метою тимчасового незаконного ухилення від виконання обов`язків військової служби.

Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_4 24.01.2025 у невстановлений досудовим розслідуванням точний час, але не пізніше 21 год. 15 хв., без дозволу відповідного командування та без поважних причин самовільно залишив розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який дислокувався на території АДРЕСА_2 .

Після самовільного залишення місця служби ОСОБА_4 до виконання обов`язків військової служби не приступив, час проводив на власний розсуд, із проходженням військової служби свою поведінку не пов`язував, до командування військової частини з метою повернення до місця служби не звертався та, маючи реальну можливість повернутися до військової частини, відповідних заходів для цього не вжив.

З матеріалів службового розслідування вбачається, що під час перевірки особового складу було встановлено відсутність ОСОБА_4 за місцем служби. Вжиті командуванням заходи щодо встановлення його місцезнаходження позитивних результатів не дали, на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав. Відомостей про перебування ОСОБА_4 у закладах охорони здоров`я, на лікуванні або про існування інших об`єктивних обставин, які б перешкоджали його поверненню до місця служби, встановлено не було.

Факт самовільного залишення військової частини був встановлений також за результатами службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_1 , за результатами якого командуванням констатовано відсутність ОСОБА_4 на військовій службі без поважних причин понад три доби.

Зазначений період самовільної відсутності тривав до 27.07.2026, коли ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України слідчим Дніпровського УП ГУНП у місті Києві.

Таким чином, ОСОБА_4 у період дії воєнного стану умисно, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів самовільно залишив місце служби та був відсутній на військовій службі понад три доби.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював, підтвердив, що дійсно самовільно залишив місце проходження військової служби та протягом зазначеного в обвинувальному акті періоду до військової частини не повертався.

Обвинувачений зазначив, що розуміє характер пред`явленого йому обвинувачення, визнає фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та не заперечує проти їх встановлення судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Крім того, в судовому засіданні з`ясовано питання щодо можливості повернення обвинуваченого до проходження військової служби. ОСОБА_4 пропонувалася можливість поновлення та подальшого проходження військової служби, однак обвинувачений категорично заперечив проти повернення на військову службу та зазначив про відсутність у нього наміру продовжувати її проходження.

Судом встановлено, що позиція обвинуваченого щодо визнання вини є добровільною, послідовною та усвідомленою.

Прокурор, захисник та обвинувачений не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України та визнали недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким із учасників судового провадження не оспорюються.

Суд, переконавшись у правильному розумінні обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту зазначених обставин, у добровільності їх позиції, а також роз`яснивши їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати в апеляційному порядку ті фактичні обставини кримінального провадження, дослідження яких судом було визнано недоцільним, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують його особу.

За таких обставин суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

У судових дебатах прокурор, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення в умовах воєнного стану, тривалість самовільної відсутності обвинуваченого на військовій службі, просив визнати ОСОБА_4 винуватим за ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності правової кваліфікації дій обвинуваченого, звернув увагу суду на повне визнання ним вини, відсутність попередніх судимостей та інші відомості про його особу, у зв`язку з чим просив суд призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Обвинувачений підтримав позицію свого захисника.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд відповідно до вимог ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також необхідність призначення покарання, достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що ОСОБА_4 раніше не судимий, свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, фактичних обставин вчиненого не оспорював.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Водночас суд враховує характер вчиненого кримінального правопорушення, яке посягає на встановлений законом порядок проходження військової служби, те, що кримінальне правопорушення вчинено військовослужбовцем в умовах воєнного стану, а також фактичну тривалість його самовільної відсутності - з 24.01.2025 до 27.07.2026.

Окремо суд враховує поведінку обвинуваченого після залишення місця служби. Незважаючи на тривалий період відсутності, ОСОБА_4 самостійно до військової частини не повернувся, а його відсутність була припинена внаслідок затримання 27.07.2026.

Також суд враховує встановлену безпосередньо під час судового розгляду обставину, що обвинуваченому було запропоновано повернутися до проходження військової служби, однак ОСОБА_4 категорично відмовився від такого повернення та не висловив наміру продовжувати військову службу.

При цьому суд не розцінює саму відмову обвинуваченого від повернення на військову службу як окрему обставину, що обтяжує покарання, оскільки вона не передбачена ст. 67 КК України, однак враховує її у сукупності з іншими відомостями при оцінці особи обвинуваченого та його поведінки після вчинення кримінального правопорушення.

Вирішуючи доводи сторони захисту щодо можливості звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, суд виходить із такого.

Положення ч. 1 ст. 75 КК України прямо встановлюють виняток із загального правила щодо можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням для осіб, засуджених, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_4 визнається винуватим саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану, застосування до нього положень ст. 75 КК України законом виключено, незалежно від повного визнання ним вини, відсутності попередніх судимостей та інших позитивних відомостей про його особу.

Таким чином, клопотання сторони захисту про застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України задоволенню не підлягає, оскільки суд не наділений дискреційними повноваженнями відступити від прямо встановленого законодавцем обмеження.

Так само відсутні правові підстави для застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України.

Частина перша ст. 69 КК України прямо виключає можливість призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, щодо кримінального правопорушення, передбаченого, зокрема, ст. 407 КК України, якщо воно вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

За таких обставин повне визнання вини обвинуваченим, відсутність судимостей та відсутність обставин, що обтяжують покарання, можуть бути враховані судом при визначенні конкретного строку покарання в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК України, однак не створюють правової можливості для застосування ст. 69 або ст. 75 КК України.

З огляду на наведене, враховуючи принципи законності, справедливості, індивідуалізації та співмірності покарання, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_4 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 5 ст. 407 КК України, - 5 років позбавлення волі.

Саме таке покарання, на переконання суду, відповідатиме вимогам ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і водночас не становитиме надмірного кримінально-правового примусу.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд враховує характер та ступінь тяжкості кримінального правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_4 засуджується до реального покарання у виді позбавлення волі, обставини його вчинення, тривалий період самовільної відсутності на військовій службі, а також необхідність забезпечення виконання вироку суду.

Суд також враховує, що після самовільного залишення місця служби 24.01.2025 ОСОБА_4 самостійно до військової частини не повернувся, а його протиправна поведінка була припинена лише 27.07.2026 у зв`язку із затриманням у порядку ст. 208 КПК України.

За таких обставин, зважаючи на призначення обвинуваченому покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання вироку після набрання ним законної сили, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 слід обчислювати з 27 липня 2026 року, тобто з моменту його фактичного затримання, за умови безперервного перебування під вартою з цієї дати.

Час попереднього ув`язнення ОСОБА_4 з 27.07.2026 до дня набрання цим вироком законної сили підлягає зарахуванню у строк призначеного покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Відповідно до обвинувального акта матеріальної шкоди кримінальним правопорушенням не завдано.

Витрати на залучення експертів під час досудового розслідування відсутні.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 50, 65, 66, 72 КК України, ст. 100, 124, 349, 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: