Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №727/12518/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/12518/26

Провадження № 3/727/1831/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м.Чернівці

Суддя Шевченківського районного суду м.Чернівці Танасійчук Н.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 мешканця АДРЕСА_1 за ст. 185 КпАП України,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КпАП України. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 19 серпня 2026 року, вбачається, що 19.08.2026 року приблизно о 17 год. 20 хв. по вул. Вокзальна 39 в м. Чернівці, ОСОБА_1 не виконував законну вимогу працівника поліції Костюка С.В. надати для ознайомлення та перевірки особисті документи у відповідності до ст.. 32 ЗУ «Про національну поліцію».

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП справу може бути розглянуто за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду. З огляду на це, а також на строки розгляду справ, встановлені ст. 277 КУпАП, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, виходячи з такого.

Статтею 185 КУпАП встановлено відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких самих дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.06.1992 № 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» (зі змінами) роз`яснено, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції (нині поліцейського) при виконанні ним службових обов`язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку, або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Законом України «Про Національну поліцію» закріплено повноваження поліцейського, зокрема його права та обов`язки. З них вбачається, що вимога чи розпорядження працівника поліції є актом, юридично рівнозначним наказу. Такий акт має бути виражений у категоричній формі та ґрунтуватися на законі.

Відповідно до п. 9 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, особа, яка складає протокол, зобов`язана у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» викласти суть правопорушення. Цей виклад має точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, передбаченим статтею КУпАП, за якою складено протокол.

Поліцейський цих вимог не дотримав. Викладена в протоколі суть правопорушення не свідчить про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

Оцінюючи об`єктивну сторону інкримінованого ОСОБА_1 діяння, суд виходить з того, що диспозиція ст. 185 КУпАП передбачає відповідальність не за будь-яку відмову виконати вимогу поліцейського. Вона встановлює відповідальність виключно за злісну непокору, тобто кваліфіковану форму протиправної поведінки. Така поведінка характеризується або (1) відмовою від виконання наполегливих, неодноразово повторюваних законних вимог, або (2) відмовою, вираженою у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до особи, яка охороняє громадський порядок.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано невиконання вимоги працівника поліції ОСОБА_2 надати для ознайомлення та перевірки особисті документи. При цьому протокол не містить жодних відомостей про те, що: вимога поліцейського повторювалася неодноразово та мала наполегливий характер; ОСОБА_1 попереджали про можливість застосування до нього заходів примусу в разі невиконання вимоги; відмова була виражена у зухвалій, демонстративній формі, що свідчила б про явну зневагу до працівника поліції чи до громадського порядку як такого.

За відсутності зазначених ознак непред`явлення документів на вимогу поліцейського саме по собі не утворює об`єктивної сторони складу правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП. Нормативний зміст поняття «злісна непокора» не тотожний поняттю «невиконання вимоги» як такому. Ототожнення цих понять суперечило б роз`ясненню, наданому в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 26.06.1992. Воно фактично означало б розширювальне тлумачення норми, що встановлює адміністративну відповідальність, чого чинне законодавство не допускає.

Крім того, обов`язковою ознакою складу правопорушення за ст. 185 КУпАП є законність вимоги поліцейського. Частина 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» не надає поліцейському права вимагати документи в будь-якої особи без підстав. Вона містить вичерпний перелік випадків, коли поліцейський може вимагати від особи пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи. Серед них, зокрема, такі: особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку або є безвісно зниклою; існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; особа перебуває на території чи об`єкті зі спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; особа перебуває на місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події.

Протокол про адміністративне правопорушення не містить посилання на жодну з передбачених ч. 1 ст. 32 Закону підстав, з якої поліцейський Костюк С.В. звернувся до ОСОБА_1 з вимогою пред`явити документи. Матеріали справи також не містять інших доказів, які б дозволили суду встановити наявність такої підстави. Отже, законність самої вимоги поліцейського, як обов`язкової ознаки об`єктивної сторони правопорушення, належними та допустимими доказами не підтверджена.

До матеріалів справи не долучено пояснень свідків чи відеозапису з нагрудної камери поліцейського (бодікамери), які б підтверджували обставини події, характер і кількість висловлених вимог та форму реагування на них ОСОБА_1 .

Обов`язок особи пред`явити документи на законну вимогу поліцейського дійсно передбачено ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію». Проте невиконання цього обов`язку саме по собі, без ознак злісності, не тягне адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП і перебуває поза межами складу цього правопорушення. Покладення на особу відповідальності за діяння, склад якого не встановлено законом, суперечило б принципу законності, закріпленому у ст. 7 КУпАП. Згідно з цією статтею ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи; вирішення її в точній відповідності з законом; забезпечення виконання винесеної постанови; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень; запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що під час розгляду справи орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати такі обставини: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність; інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення на підставі належних і допустимих доказів двох обставин. По-перше, факту вчинення діяння саме цією особою. По-друге, наявності в її діянні всіх обов`язкових ознак складу конкретного адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Це переконання ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За відсутності в протоколі та інших матеріалах справи даних про обов`язкові ознаки об`єктивної сторони злісної непокори суд позбавлений можливості самостійно їх встановлювати чи домислювати. Інакше суд перебирав би на себе функції органу, покликаного збирати докази обвинувачення, що порушувало б принцип неупередженості суду. Єдиною підставою адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення як у нормативному, так і у фактичному аспекті.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Частина 3 ст. 6 Конвенції гарантує обвинуваченому щонайменше право бути негайно і детально поінформованим про характер і причини обвинувачення, а також мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ) поширює стандарти, встановлені Конвенцією для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це, зокрема, випливає з рішення у справі «Лучанінова проти України» від 09.06.2011, заява № 16347/02.

У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив порушення ч. 3 ст. 6 Конвенції. Підставою стало те, що фабулу правопорушення в протоколі було сформульовано лише в загальних рисах, без конкретизації обставин його вчинення. Унаслідок цього заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, і вона була позбавлена можливості належно підготуватися до захисту.

У рішенні у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що суд не може самостійно усувати недоліки обвинувачення та підтримувати його. Інакше суд виконуватиме функцію сторони обвинувачення, що несумісне з вимогою безсторонності.

ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що при оцінці доказів слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978). Тягар доведення вини покладається на сторону обвинувачення, а будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988).

Викладене в протоколі діяння — непред`явлення документів — не містить юридично значущих ознак злісної непокори, необхідних для кваліфікації за ст. 185 КУпАП. Матеріали справи також не підтверджують законності вимоги поліцейського. З огляду на вимоги ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП це виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за цією статтею.

За таких обставин провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 9, 185, 245, 247, 251, 252, 268, 280, 283, 284, 285, 294 КУпАП, суд

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , за ст. 185 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Н.М. Танасійчук