Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №348/1931/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/1931/26

Провадження № 22-ц/4808/1913/26

Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої (суддя-доповідач) Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Надвірнянського районного суду від 27 липня 2026 року, у складі судді Матолич В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 27 липня 2026 року справу передано за підсудністю до Соборного районного суду м. Дніпра.

Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в заяві б/н від 08.01.2011 не зазначено місця її укладення, а тому немає доказів що її підписання пов`язане із діяльністю філії або представництва юридичної особи відповідача, яка знаходиться у м. Надвірна. Натомість, за правилами обслуговування АТ КБ «Приват банк» інформація про місце отримання кредитної картки не зазначається, а позивач отримав картку за місцем свого проживання у відділенні банку в м. Надвірна, а не в м. Дніпро.

Вважає, що оскільки укладення кредитного договору відбулось у філії АТ КБ «Приват банк» у відділенні №1 в м. Надвірна, а також оскільки цей позов про захист прав споживачів, то відповідно до ч.ч. 5,7 ст.28 ЦПК позовна заява могла бути подана до Надвірнянського районного суду за зареєстрованим місцем проживання споживача.

Правом на подання відзиву інші учасники не скористались.

В силу частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Соборного районного суду м. Дніправ, суд зазначив, що предметом позову є кошти, які відповідач зберіг без достатньої правової підстави. У позові містяться покликання виключно на ст.1212 ЦК України та позивач не зазначив, які його права як споживача банківських послуг були порушені відповідачем і не покликається на відповідні норми Закону України «Про захист прав споживачів» для захисту таких прав. Наведене свідчить про те, що пред`явлений позов за змістом не є позовом про захист прав споживача. Позивач надав копію заяви від 08.01.2011 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у тексті якої відсутні будь-які вказівки на те, що підписання цієї заяви пов`язане із діяльністю філії або представництва юридичної особи-відповідача, яка знаходиться у м. Надвірна Івано-Франківської області чи що місцем укладення договору було м. Надвірна Івано-Франківської області. Наведене, на думку суду виключає можливість пред`явлення позову за правилами альтернативної підсудності.

З такими висновками колегія не погоджується.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсудність це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Територіальна підсудність (юрисдикція) це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

В порядку частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток із вказаного правила становлять альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Частиною 5 статті 28 ЦПК України, передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Частиною першою статті 31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до п. 82 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» споживач - фізична особа, яка отримує або має намір отримати платіжну послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю.

Як вбачється зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ «ПриватБанку» про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів. При цьому послався на постанову Івано-Франківського апеляційного суду у справі № 348/1863/20, у якій встановлено факт укладення 08 січня 2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору № б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також фактичного користування позичальником кредитними коштами.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що цей позов є позовом про захист прав споживача та може бути поданий до Надвірнянського районного суду.

Сам позивач визначає підставу та предмет позову, а тому якщо у позовній заяві міститься посилання на порушення відповідачем прав позивача як споживача, право вибору суду для звернення з таким позовом належить позивачу. Коли ж пред`явлення позову не пов`язано із захистом прав споживачів, встановлена для цих позовів альтернативна підсудність не поширюється.

Суд на стадії відкриття провадження у справі не вправі робити висновок про те, чи порушені права та інтереси позивача як споживача та чи поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини. Такі висновки суд може зробити лише за результатами розгляду справи.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до Надвірнянського районного суду.

Відповідно до вимог статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для її скасування з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 379, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Надвірнянського районного суду від 27 липня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

В. А. Девляшевський