Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №345/2718/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/2718/26

Провадження № 22-ц/4808/1870/26

Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої (суддя-доповідач) Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тальчук Поліна Іллівна, на рішення Калуського міськрайонного суду від 22 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року представник ТОВ «ФК «Процент» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 07.10.2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №20711, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику грошові кошти в розмірі 4 000,00 грн на строк 730 днів до 07.10.2026 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% від суми кредиту за кожен день користування. Кредитодавець умови договору виконав та перерахував 4 000,00 грн на платіжну картку позичальника.

Натомість ОСОБА_1 всупереч умов кредитного договору належним чином не виконав своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, відсотків, внаслідок цього утворилась заборгованістьза процентами за користування кредитом за період з 07.10.2024 по 31.03.2026 нарахованих відповідно до п. 1. 2 Кредитного договору в розмірі 21 600,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «ФК «Процент» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 22 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Процент» заборгованість за кредитним договором № 20711 від 07.10.2024 у розмірі 21600,00 грн, а також судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що суд першої інстанції поклав в основу рішення докази, які не підтверджують належним чином обставини, на які посилався позивач, та не перевірив їх належність, допустимість, достовірність і достатність у розумінні статей 77-80, 89 ЦПК України. Зокрема, суд не врахував відсутність у матеріалах справи оригіналу електронного кредитного договору №20711 від 07.10.2024 у форматі електронного документа з накладеними електронними підписами сторін, що унеможливлювало перевірку факту його підписання, цілісності електронного документа тощо.

На думку представниці скаржника, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки співмірності заявлених позивачем відсотків із фактичним розміром отриманих кредитних коштів, а також не врахував очевидно завищений та несправедливий характер таких нарахувань. При цьому матеріали справи свідчать про те, що розмір нарахованих відсотків є непропорційним відносно суми основного боргу, що фактично призводить до надмірного фінансового навантаження на відповідача та суперечить засадам розумності, добросовісності та справедливості, закріпленим у цивільному законодавстві України.

Вказує, що не є належним доказом укладення кредитного договору №20711 від 07.10.2024 наданий позивачем паспорт споживчого кредиту, оскільки він містить узагальнену інформацію про умови кредитування та є лише інформаційною довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк (фінансова установа) зобов`язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.

Крім того, до позовної заяви не додано жодного документу, який би підтверджував додержанням позивачем процедури верифікації відповідача за допомогою технології BankID або іншим способом, до підписання договору або під час його підписання, передбаченої як чинним законодавством, так і положенням договору. Підписання договору шляхом використання одноразового ідентифікатора є лише способом підписання договору передбаченого законодавством, але сам код не замінює обов`язку ідентифікувати та верифікувати особу, який встановлений Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа. Зазначене узгоджується з висновком, зробленим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23.

Звертає увагу, що додані ж до позову документи подані лише у вигляді сканованої копії та не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника або будь-яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитного договору відповідачем. В даному випаду це лише текст, який складений позивачем одноособово, а тому, в розрізі зазначених вище процесуальних норм стосовно достовірності доказів, дані документи мають бути визнані судом неналежними доказами укладання кредитного договору. Позивачем не надано жодного доказу направлення одноразового ідентифікатора відповідачеві (наприклад, довідки від мобільного оператора та/або направлення одноразового ідентифікатора на електронну пошту Відповідача та/або у будь-який інший належний спосіб), не надано доказів використання відповідачем вказаного одноразового ідентифікатора.

Вказує також, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме Правила надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «ФК «Процент», додані до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи кредитний договір від 07.10.2024. Оскільки позичальником не було особисто підписано надані Правила, відсутнє погодження позичальника з вказаними документами, вони не є частиною укладеного між сторонами правочину, а тому не повинні бути враховані судом при розгляді справи.

Вважає, що нарахована позивачем сума по відсоткам за кредитним договором в розмірі – 21 600,00 грн не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів, оскільки сума заборгованості за відсотками в рази перевищує суму заборгованості за кредитом. Заявлений позивачем розрахунок заборгованості по відсотках викликає обґрунтовані сумніви щодо його правильності, оскільки їх розмір є непропорційним сумі основного боргу та визначений без урахування правових висновків Верховного Суду щодо меж нарахування вказаних відсотків, що свідчить про можливе завищення заявленої до стягнення суми.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про відкриття апеляційного провадження та отримавши в електронному кабінеті системи «Електронний суд» ухвалу суду разом із копією апеляційної скарги, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивачем доведено як факт укладання договору, так і отримання позичальником ОСОБА_1 грошових коштів на погоджених ним умовах фінансового кредиту шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та не виконання в повному обсязі останнім свого обов`язку зі своєчасного повернення кредитних коштів. Відповідач не був позбавлений можливості надати власний розрахунок із відповідними доказами, проте жодних доказів на спростування вимог позивача не надав. Враховуючи доведеність наявними в справі належними та допустимими доказами факту укладення із відповідачем кредитного договору та отримання кредиту, беручи до уваги факт неналежного виконання останнім обов`язків по поверненню суми кредиту та процентів, суд вважав, що позов підлягає до задоволення.

Колегія суддів погоджується із такими висновками, враховуючи наступне.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 07 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 20711 за допомогою веб-сайту (https://procent.com.ua), який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором №618928.

Пунктами 1.1.-1.3. зазначеного договору передбачено, що на умовах встановленим цим Договором, Товариство зобов`язується надати Позичальникові грошові кошти в розмірі 4000 гривень (чотири тисячi гривень 00 копійок) (далі – Кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом в строки, визначені цим Договором.

Процентна ставка за користування Кредитом становить - 1.0% від суми Кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 365.00%) користування Кредитом.

Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та застосовується у межах строку визначеного в п. 1.3. Договору.

Строк надання Кредиту та строк дії Договору становить 730 днів, з сплатою Кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до цього Договору.

Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів.

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до цього Договору.

Товариство переказує суми Кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить Позичальникові. Переказ суми Кредиту здійснюється Товариством через платіжний сервіс (фінансову установу, що здійснює діяльність переказу коштів без відкриття рахунків) або іншим способом (п.1.6 договору).

Відповідно до п.2.4 Позичальник зобов`язаний зокрема у встановлений Договором строк сплачувати нараховані проценти за користування Кредитом, штрафні санкції (у разі наявності) та повернути Кредит.

ТОВ «ФК «Процент» у порядку, встановленому пунктом 1.6 договору позики через оператора послуг платіжної інфраструктури Platon на картковий рахунок ОСОБА_1 було перерахована сума позики, зазначена в договорі, що підтверджується квитанцією №4422882299-3344556699-7788665544.

Факт зарахування ОСОБА_1 коштів в розмірі 4 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_2 підтверджується випискою банку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період 07.10.2024-12.10.2024.

З розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 20711 від 07.10.2024 станом на 31.03.2026 сума заборгованості становить 21 600,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом за період з 07.10.2024 по 31.03.2026, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом (365,00% річних) та Графіку платежів.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким,що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина третя статті 207 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Так, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору,укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За таких обставин суд вважає, що між сторонами 07 жовтня 2024 року кредитний договір №20711 був укладений та підписаний в електронній формі, і такі дії сторін узгоджуються з вимогами статей 6 , 627 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «ФК «Процент» виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надало відповідачу грошові кошти у розмірі 4000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи зміст кредитного договору слід дійти висновку, що ОСОБА_1 з моменту підписання цього договору був обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Стороною відповідача не надано належних доказів не надходження кредитних коштів на свій рахунок та доказів на спростування обставин, на які посилається позивач у позовній заяві.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зокрема, 22 листопада 2023 року прийнято Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися із нормами Закону.

Отже, з огляду на те, що кредитний договір № 20711 укладено 07 жовтня 2024 року, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону України «Про споживче кредитування», нарахування процентів за користування кредитом має здійснюватися з дотриманням установленого законом обмеження денної процентної ставки у розмірі 1 %. Оскільки погоджена сторонами у пункті 1.2 договору стандартна процентна ставка становить 1,00 % та відповідає зазначеному законодавчому обмеженню, загальна сума процентів за строк користування кредитом, нарахована відповідно до умов договору та вимог закону, становить 21 600,00 грн.

Саме по собі істотне перевищення розміру нарахованих процентів відносно суми основного боргу не свідчить про їх явно обтяжливий характер та не є достатньою підставою для їх зменшення. Представниця скаржника не навела належного обґрунтування необхідності такого зменшення та обставин, які б свідчили про порушення внаслідок їх стягнення справедливого балансу інтересів сторін.

Судом встановлено, що кредитний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором. У договорі визначено суму кредиту, строк кредиту, процентну ставку, порядок погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 8.2.1 підписуючи даний Договір, Позичальник засвідчує, що до укладення Договору уважно ознайомився з текстом Паспорту споживчого кредиту, Договору та Правилами, а також отримав від Товариства інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті Товариства, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Таким чином, зі змісту кредитного договору вбачається, що при його укладенні сторони погодили розмір процентної ставки, можливість її перегляду, графік погашення кредиту та кінцевий термін повернення кредиту, з якими позичальник погодився, засвідчивши це електронним підписом.

Позивачу була надана необхідна переддоговірна інформація, передбачена Законом України «Про захист прав споживачів». Позичальник не звертався до кредитора із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення положень договору, не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем належних та допустимих доказів укладення договору є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Так, позивачем надано документи, сформовані та підписані кваліфікованим електронним підписом, які підтверджують факт укладення кредитного договору. Зокрема, до матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту, кредитний договір з додатками, які підтверджують порядок та факт підписання кредитного договору відповідачем.

Посилання на ненадання позивачем первинних технічних даних інформаційної системи є безпідставними, оскільки ЦПК України не встановлює обов`язку сторони надавати такі для підтвердження дійсності електронного правочину. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є укладеним у момент акцепту в електронній формі, а його зміст підтверджується електронними документами, належним чином сформованими та підписаними, які надані позивачем.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23 є безпідставним, оскільки наведена правова позиція не встановлює обов`язку сторони у кожному випадку надавати первинні технічні дані інформаційної системи або метадані створення електронного документа. Натомість у зазначеній постанові Верховний Суд виходить із необхідності оцінки електронного доказу в сукупності з іншими доказами та залежно від виду електронного підпису і способу формування документа. Суд касаційної інстанції не заперечує допустимість електронних документів, сформованих у системах електронної комерції, а лише вказує на необхідність перевірки їх цілісності у разі наявності обґрунтованих сумнівів.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тальчук Поліна Іллівна, залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 22 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин