Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №932/7643/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7407/26 Справа № 932/7643/24 Суддя у 1-й інстанції - Ярощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 14 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за усним договором підряду, укладеним між сторонами по справі 15.07.2024 (надалі – Договір підряду), відповідно до якого відповідач зобов`язався виготовити кухонні меблі та двері та завершити їх до 25.07.2024.

Взяті на себе зобов`язання Відповідач не виконав, тому має повернути позивачеві гроші, отримані від нього, як то і передбачене розпискою від 15.07.2024 року у сумі 200 000,00 гривень, суму судового збору у розмірі 2000,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 120 050 грн основного боргу, 29 513,78 грн інфляційних втрат та 8202,74 грн. 3% річних, а всього 157 766,52 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 14 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 суму відшкодування збитків у вигляді основного боргу у розмірі 120 050,00 грн. Інфляційні втрати: 29513,78 грн. 3% річних: 8202,74 грн. Всього: 157766 (сто п`ятдесят сім тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 52 копійки.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2000 (дві тисячі) 00 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог — відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення 29 513,78 грн інфляційних втрат та 8202,74 грн 3 % річних, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути 20 126,99 грн інфляційних втрат та 5491,71 грн 3 % річних.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.07.2024 ОСОБА_1 написано розписку про отримання від Позивача 27.04.2024 150000 грн на виготовлення кухонних меблів та дверей, 17.06.2024 – отримання додатково 50000 грн після перерахунку матеріалів. Відповідач зобов`язався виконати вищезазначену роботу до 25.07.2024.

14 серпня 2024 року Позивач направив Відповідачу повідомлення про розірвання договору із вимогою про повернення коштів у сумі 200000,00 грн. до 26.08.2024 року.

25 вересня 2025 року Відповідач повернув Позивачеві 40 000,00 грн., а 09.03.2026 року - 39 950,00 грн., що не спростовується Позивачем.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, відповідач зобов`язання не виконав, кошти у визначений строк не повернув.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач повернув частково борг .

Вирішуючи вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач кошти у строк, визначений розпискою не повернув, тому позивач має право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього на підставі закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Оскільки відповідач у даній справі має порушене грошове зобов`язання перед позивачем, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції та три процентів річних за період прострочення, який позивач вказав у своїй позовній заяві (з 26.08.2024 по 24.09.2025, що становить 395днів).

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 14 квітня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

В іншій частині судове рішення не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “23” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “24” вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: