Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №522/27285/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/27285/25-Е

Провадження № 2/522/4275/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

19 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 гривень.

Позовна заява обґрунтована тим, що 10.10.2024 року позивача було затримано та складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме через відмову в отриманні повістки. 13.10.2024 року постановою його було притягнуто до відповідальності з накладенням штрафу в розмірі 17000 гривень. Не погоджуючись з вказаним, постанову було оскаржено та рішенням суду скасовано постанову від 13.10.2024 року. Проте, попри оскарження постанови, її було направлено відповідачем на примусове виконання та відкрито виконавче провадження щодо стягнення з позивача 34000 грн. з накладенням арешту на кошти позивача. В подальшому, оскаржуючи дії відповідача, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2025 року задоволено апеляційну скаргу, визнано протиправними дії відповідача та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 76867457. Таким чином, ОСОБА_1 вважає дії ІНФОРМАЦІЯ_1 неправомірними, що завдало йому моральної шкоди, що проявилась в різних формах емоційного та психологічного впливу, а саме психологічних стражданнях через що було порушено звичний спосіб життя позивача, втрачено душевний спокій, призвело до відчуття стресу і постійного емоційного напруження, а також принижено честі, гідності та ділової репутації позивача. Тому, позивач оцінює таку шкоду в розмірі 500000 гривень.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 26.12.2025 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі.

16 червня 2026 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі.

17 вересня 2026 року до суду від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла заява, в якій заперечували проти задоволення позову, просили відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, з підстав викладених у заяві. При цьому, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що йому дійсно було завдано моральну шкоду, та не надав підтверджень причинно-наслідкового зв`язку між розглядом справ в суді та його морального стану. Сам факт задоволення позовів позивача не свідчить про завдання йому моральної шкоди, що узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною, зокрема, у постановах від 05 листопада 2024 року у справі № 454/3367/23, від 12 серпня 2025 року у справі № 454/1031/24, від 23 вересня 2025 року у справі № 757/37266/24-ц. Також просили розглянути справу у їх відсутності.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином, звернулись до суду з заявами про розгляд без їх участі.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 жовтня 2024 року постановою № АВ/20795 військовозобов`язаного ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КупАП із накладенням штрафу у розмірі 17 000 грн.

27 березня 2025 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/20736/24 визнано протиправною і скасовано постанову №АВ/20795 від 13.10.2024 р. про накладення адміністративного стягнення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченою ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 17000 грн. Провадження по справі у зв`язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення - закрито.

08 січня 2025 року представник відповідача звернувся до Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просив прийняти до виконання постанову за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП від 13.10.2024р. №AB/20795 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 34000 грн.

22 січня 2025 року головним державним виконавцем Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Жорновим П.В. відкрито виконавче провадження №76867457 з примусового виконання постанови №АВ/20795, виданої 13.10.2024 р.

У рамках вказаного виконавчого провадження № 76867457 головним державним виконавцем було також прийнято:

- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 22.01.2025 р.;

- постанову про арешт коштів боржника від 31.01.2025 р.

В подальшому, позивач не погоджуючись з зазначеним, після оскарження дій виконавця, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Приморського відділу державної виконавчої служби ПМУ МЮ про визнання протиправними дій та скасування постанови.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, позивач 09.06.2025 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.05.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги - задовольнити в повному обсязі.

10 вересня 2025 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду задоволено Апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Постановлено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року - скасувати та прийняти нове, який адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо дотримання процедури надіслання постанови від 13.10.2024 року за №АВ/20795 за справою про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), та проставлення у ній відмітки про набрання законної сили. Визнати протиправною і скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Жорнового Павла Вікторовича від 22.01.2025 року про відкриття виконавчого провадження №76867457. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі - 4844,80 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні, 80 копійок).

Відтак, позивач, посилаючись на те, що вищезазначеною постановою суду від 10.09.2025 року визнано дії ІНФОРМАЦІЯ_2 неправомірними, а винесену відповідачем постанову скасовано за рішенням суду від 27.03.2025 року, як і скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду з даним позовом вказуючи на спричинення йому моральної шкоди, яку слід стягнути з відповідача.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як випливає зі змісту статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Так, позивач вважає, що йому була спричинена моральна шкода, яку позивач оцінює у розмірі 500000 гривень.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Положеннями частини першої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

З матеріалів позовної заяви слідує, що моральна шкода, про яку зазначає позивач завдана йому внаслідок передчасного надсилання відповідачем на примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, яка в подальшому була скасована рішенням суду від 27 березня 2025 року.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки ; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У пунктах 3, 9, 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Дана позиція підтверджена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 по справі №312/262/18, постановою Великої палати Верховного Суду від 22.01.2025 №335/6977/22 .

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Згідно з вимогами частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Питання про розмір моральної шкоди повинне вирішуватись з врахуванням загальних обставин справи, і зокрема, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.

Так, у контексті серйозності порушення з матеріальної точки зору мова йде виключно про такі негативні наслідки для позивача, як накладення арешту на рахунки позивача.

Позивач не подав до суду жодного доказу, який би свідчив, що накладення арешту на рахунки позивача мало виключно негативні та непоправні наслідки для його майнового чи морального стану.

Як вбачається із позовної заяви, мотиви позову обґрунтовуються загально і не підкріплюються доказами, які б підтверджували понесення втрат та вказували на причино- наслідковий зв`язок між завданою шкодою та протиправними діями відносно позивача.

Частиною першою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Проте, позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн., а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями заподіювача шкоди та завданою шкодою.

Поряд з цим, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв`язок між ними. Наявність чи відсутність вини посадової особи органу державної влади правового значення при цьому не має.

Як уже зазначалось, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

В той же час, жодних доказів понесення ОСОБА_1 моральних страждань, що свідчило про дійсне завдання моральної шкоди позивачу, матеріали справи не містять, а судом не встановлено.

Між тим, за відсутності доказів, суд позбавлений можливості перевірити дійсність обставин про які зазначає позивач, а саме його моральних стражданнях, що могло слугувати підставою для задоволення позову.

Виходячи з вищезазначеного, на переконання суду, позивачем в позовній заяві не доведено наявності моральної шкоди.

Разом з тим, враховуючи наведене, прийняття судом рішення про скасування постанови № АВ/20795 від 13.10.2024, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, та скасування постанови головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Жорнового Павла Вікторовича від 22.01.2025 року про відкриття виконавчого провадження №76867457, саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-які завдані позивачу незручності і немає необхідності для стягнення моральної шкоди у грошовому еквіваленті.

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід також вказати, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, перевірених у судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2026 року.

Суддя: