Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №333/3806/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.09.2026 Справа № 333/3806/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/3806/25

Провадження №22-ц/807/1518/26

Провадження №22-ц/807/1518/26-2

Головуючий в 1-й інстанції – Кононенко І.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.,

секретарВолчанова І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2026 року, ухвалене у м.Вільнянськ та апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 червня 2026 року, ухвалене у м.Вільнянськ у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , мотивована тим, що 22.03.2017 року заступником військового прокурора Запорізького гарнізону внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 201708370000038 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України. 23.03.2017 заступником військового прокурора Запорізького гарнізону в порядку передбаченому ст.208 КПК України позивача було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України. 24.03.2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України. 25.03.2017 року на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Запоріжжя, обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строком на 2 місяці зі строком дії ухвали до 25 травня 2017 року. 22.05.2017 відносно ОСОБА_1 затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017080370000038 внесеному 22.03.2027 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.3 ст.369-2 КК України. Вироком 29.09.2021 у справі №333/2844/17, залишеним без змін ухвалою 26.12.2023 Запорізького апеляційного суду та ухвалою від 28.11.2024 року Верховного Суду, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України. Позивач зазначив, що перебував під слідством і судом з 23.03.2017 до 26.12.2023 року, тобто упродовж 6 років 9 місяців 3 дні тобто 81 місяць 3 дні, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яка полягала у тому, що позивачу знадобилося багато часу та зусиль, щоб довести свою невинуватість, необхідно було нести додаткові витрати часу та коштів на відвідування органу досудового розслідування, прокуратури та суду, всі ці обставини негативно вплинули на його емоційний стан, порушили звичайний спосіб життя, він переніс сильний емоційний стрес через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та тривале перебування у невизначеності. На думку позивача, виправдувальний вирок є необхідним та достатнім доказом незаконних дій та рішень прокуратури щодо нього, відтак він має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями відповідачів. Враховуючи викладене, просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000,00 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2026 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури в розмірі 900000 (дев`ятсот тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

27.04.2026 року до Вільнянського районного суду Запорізької областінадійшла заява від представника позивач ОСОБА_1 – адвоката Середи А.А. про ухвалення додаткового рішення в якій заявник просив вирішити питання щодо стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

Додатковим рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 червня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Середи Андрія Анатолійовича про ухвалення додаткового рішення уу цивільній справ № 333/3806/25 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. понесені у зв`язку з розглядом справи.

Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, зменшивши розмір стягнення моральної шкоди до мінімально визначеного ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2026».

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості. Наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж гарантований державною мінімальний розмір відшкодування шкоди, належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити додаткове рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, шляхом стягнення судових витрат з органу прокуратури – відповідача по справі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства витрати пов`язані із розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, а не на Державний бюджет України. Звернення позивача до суду зумовлено діями відповідача, який має власні кошторисні призначення для оплати судових витрат.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що вироком від 29.09.2021 року у справі № 333/2844/17 Комунарського районного суду м. Запоріжжя з урахуванням зміни обсягу обвинувачення, виправдано ОСОБА_1 за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, у зв`язку з недоведеністю що в діяннях обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення.

При цьому 22.03.2017 року заступником військового прокурора Запорізького гарнізону внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 201708370000038 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.

23.03.2017 заступником військового прокурора Запорізького гарнізону в порядку передбаченому ст.208 КПК України ОСОБА_1 , було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.

24.03.2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України.

25.03.2017 року на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Запоріжжя, обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строком на 2 місяці зі строком дії ухвали до 25 травня 2017 року.

27.03.2017 року накладено арешт на грошові кошти, мобільний телефон, банківські картки, що належали ОСОБА_1 та були у нього вилучені під час затримання та проведення обшуку.

22.05.2017 відносно ОСОБА_1 затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42017080370000038 внесеному 22.03.2027 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.3 ст.369-2 КК України, при цьому під час судового розгляду змінювався обсяг обвинувачення, зокрема кваліфіковано дії за ч.2 ст.369-2 КК України, виключено обвинувачення за ч.1 ст.263 КК України

Дії ОСОБА_1 прокурор кваліфікував як скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України як пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання неправомірної вигоди для себе, а також одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26.12.2023 вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2021 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2024 року вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.09.2021 та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26.12.2023 стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (п.1 ч.1 ст.1 Закону).

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати (станом на 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата в Україні становить 8 647 грн) та тривалість перебування під слідством і судом з 23.03.2017 року по 26.12.2023 рік (дата набрання законної сили виправдувального вироку) - 81 місяць та 3 днів (оскільки саме з часу затримання, коли він набув статусу підозрюваного, розпочалась процедура притягнення його до кримінальної відповідальності), мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить (81x8647) +(8647/30) ? 3 =701271,70 грн.

Між тим, зважуючи на факт незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, враховуючи його терміни, обставини затримання та інші заходи забезпечення кримінального провадження, негативний вплив вказаних подій на ділову репутацію та репутація позивача як вихователя, суд першої інстанції вважав розмір моральної шкоди у сумі 900000 грн зможе повністю покрити перенесені позивачем моральні страждання і саме такий розмір моральної шкоди повинен бути стягнутий з Державного бюджету України.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується частково, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Такий розмір має бути достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15).

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України" у 2026 році мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 8647 гривень.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 23 березня 2017 року по 26 грудня 2023 року, тобто 81 місяць 3 дні, тому розмір відшкодування моральної шкоди, розрахованої за мінімальними величинами, становитиме - 701271,70 грн. ((81x8647) +(8647/30) ? 3).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.

Судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 81 місяць та 3 дні. Тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 701271,70 грн.

Суд першої інстанції, установивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, унаслідок чого йому було завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, врахувавши доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані докази дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 900000,00 грн., тобто у розмірі більшому ніж мінімальний встановлений законом розмір.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19).

Водночас, у справі, яка переглядається, на думку колегії суддів не встановлено обґрунтованих підстав для збільшення такого розміру, з урахуванням усіх обставин справи та доказової бази.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №214/6982/13-ц, саме лише здійснення слідчих дій у ході досудового розслідування та тривалість судового розгляду не можуть бути самостійною підставою для збільшення розміру відшкодування понад мінімально встановлений законом розмір.

Посилання позивача на те, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності вплинуло на подальше звільнення із займаної посади, матеріалами справи не підтверджено. Доводи з приводу впливу на репутацію вихователя у навчальному закладі не доведені, навпаки до позову долучено довідку про роботу позивача в КЗ «Запорізький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник» ЗОР станом на 30.04.2025.

Доказів, які б підтверджували стійкий розлад здоров`я або особливу глибину душевних страждань, що виходить за межі звичайних емоційних переживань особи, яка перебуває під слідством і судом матеріали справи не містять.

Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди 900000,00 грн., розмір якого перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим обставинам справи до 701271,70 грн.

Такий розмір є достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не призведе до її збагачення.

З огляду на викладене, апеляційна скарга Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону підлягає задоволенню, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2026 року – зміні в частині розміру відшкодування позивачу моральної шкоди.

Що стосується доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 червня 2026 року, то слід зазначити наступне.

Підставою скасування додаткового рішення скаржником зазначено відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу з Державного бюджету України, враховуючи, що відповідачем у справі є прокуратура, яка і є належним боржником. При цьому доводів щодо розміру судових витрат стягнутих за додатковим рішенням апеляційна скарга не містить.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження 12-161гс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19)). Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів уважає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок Держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 711/1765/22 (провадження № 61-4710св23), від 15 жовтня 2025 року у справі № 216/5629/23 (провадження № 61-11661св24).

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України необхідно залишити без задоволення, а додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2026 року у цій справі змінити, виклавши резолютивну частині рішення в наступній редакції.

Позов ОСОБА_1 до Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури в розмірі 701271,70 (сімсот одна тисяча двісті сімдесят одна) гривня 70 копійок.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Судові витрати Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4471,38 грн. компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 24 вересня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Р.В. Мінгазов