Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №299/955/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 299/955/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою його захисника-адвоката Сливки Ю.Ю. на постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 березня 2026 року визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15КУпАП, та застосовано до нього стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 665,60 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до постанови суду - 14.02.2026 близько 19.00 години, ОСОБА_1 , перебуваючи в прикордонному наряді «Прикордонний патруль» на напрямку 80 прикордонного знаку (територія Пийтерфолвівської сільської ради), будучи старшим прикордонного наряду, оглянувши транспортний засіб, здійснив пропуск 2-х осіб призовного віку в прикордонну смугу, які в подальшому незаконно перетнули державний кордон України з України до Румунії поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, а також під час огляду не здійснив відеофіксацію огляду транспортного засобу, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 cт. 172-15 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою, адвокат Сливка Ю.Ю., в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що з оскаржуваною постановою суду категорично не погоджується, вважає її неправомірною, винесену без додержання процесуальних вимог та об`єктивних досліджень обставин справи. Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт умисного невиконання наказу чи неналежного несення служби. Зазначає, що 23.03.2026 надав письмове пояснення, в якому ОСОБА_1 підтвердив, що здійснював огляд автомобіля місцевого мешканця К.Потокі, проте посторонніх осіб, як на це вказується в протоколі про аідмінправопорушення, у ньому не було, також заперечує факт навмисного виключення відеокамери, оскільки такі часто самі розряджаються.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його представника – адвоката Сливки Ю.Ю., неявка яких із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останні належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, а розгляд справи вже відкладався у зв`язку з їх неявкою.

Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його представника – адвоката Сливки Ю.Ю., враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки, а також те, що чинний КУпАП не передбачає обов`язкової участі під час розгляду справи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.

Відповідно до приписів ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції обґрунтовано, на підставі досліджених доказів дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.

Такий висновок суду підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення ЗхРУ №355158 від 15.02.2026 у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; даними Довідки про проведення перевірочних заходів відносно виявлення двох громадян України ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 », даними пояснення інспектора прикордонної служби ОСОБА_2 , Витягом з книги прикордонної служби, а також дослідженими копії службового посвідчення та позитивну характеристику ОСОБА_1 , та іншими матеріалами справи.

Проаналізувавши досліджені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.

Враховуючи викладені обставини, доводи апеляційної скарги про те, що постанова суду першої інстанції винесена без додержання процесуальних вимог та об`єктивних досліджень обставин справи, є безпідставними.

На переконання апеляційного суду, суддею першої інстанції вірно встановлено наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт умисного невиконання наказу чи неналежного несення служби, апеляційним судом відхиляються з огляду на наступне.

Частиною другою статті 172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Об`єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов`язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (хвороба, відсутність досвіду, нетривалість служби). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов`язків характеризує, перш за все, об`єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов`язки, або хоча і діє, але виконує ці обов`язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.

Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 9 глави 1 розділу II, пунктів 1 та 3 глави 2, абзаців 7 та 8 пункту 11, глави 2 розділу II Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №1261 від 19.10.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за №1391/27836; статей 11 та 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пунктів 2.1 та 20.1 Кодексу поведінки працівників, до функціональних обов`язків яких належить здійснення управління кордонами, затвердженого спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Головного управління державної служби України №330/151/809/434/146 від 05.07.2011, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.07.2011 за №922/19660 (надалі Кодекс поведінки).

Відповідно до ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, крім іншого, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників). Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Як зазначено в пункті 2.1 Кодексу поведінки працівників, до функціональних обов`язків яких належить здійснення управління кордонами, працівник зобов`язаний служити Українському народові, демонструючи етичну поведінку, усвідомлюючи, що його служба передбачає: відданість Українському народу, зобов`язання діяти в інтересах держави та відстоювати національні інтереси, утверджуючи базові суспільні цінності; свідоме підпорядкування власних інтересів суспільним вимогам та інтересам і державним пріоритетам; професійне, сумлінне виконання службових обов`язків згідно з Конституцією України.

В пункті 20.1 Кодексу поведінки зазначено, що до функціональних обов`язків яких належить здійснення управління кордонами, від працівників вимагається: суворо дотримуватися встановленого розпорядку дня; раціонально використовувати робочий час; при мінімальних затратах робочого часу та державних ресурсів забезпечувати максимальне виконання доручених завдань; належним чином виконувати функції, пов`язані зі своєю посадою, підтримуючи довіру суспільства до органу, в якому проходить службу чи працює, у тому числі утримуватися від дій, які можуть завдати шкоди службі; не займатися будь-якою сторонньою справою у робочий час; не допускати прибуття на службу (на роботу) або перебування на службі (на роботі) в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння.

З інструкції про службу прикордонних нарядів Держави прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №1261 від 19.10.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015р. за №1391/27836, визначено наступне: пунктом 5 глави 1 розділу II: «5.Старший наряду зобов`язаний: знати й застосовувати положення документів, які регламентую охорону державного кордону в частині, що його стосується, а також положення цієї Інструкції; неухильно стежити за дотриманням складом прикордонного наряду дисципліни та правопорядку; пунктами 1 та 3 глави 2 розділу II: «1. Час несення служби прикордонним нарядом рахується з моменту отримання наказу на охорону державної кордону до доповіді старшому зміни прикордонних нарядів (начальнику підрозділу охорони кордону або визначеній ним особі) про прибуття з ділянки відповідальності та результати несення служби. 3. Наказ на охорону державного кордону віддається прикордонним нарядам усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобі зв`язку. Якщо прикордонний наряд очолює начальник підрозділу охорони кордону, то наказ на охорону державного кордону очолюваному ним прикордонному наряду він віддає особисто. У такому випадку час несення служб прикордонним нарядом рахується з моменту віддання наказу складу прикордонного наряду до моменту прибуття у підрозділ охорони кордону та доведення результатів несення служби до старшого зміни прикордонних нарядів. абзацами 7 та 8 пункту 11 глави 2 розділу II: «11. Прикордонним нарядам забороняється: приймати будь-які предмети (речі) від будь-яких осіб та передавати предмети (речі) будь-кому, якщо інше не встановлено законодавством України; надавати будь-кому інформацію про осіб, транспортні засоби, вантажі, що переміщуються через державний кордон, якщо інше не передбачено законом; надавати переваги в перетинанні державного кордону або при в`їзді на тимчасово окуповану територію та виїзді з неї особам, транспортним засобам та вантажам; вносити до баз даних завідомо неправдиву інформацію; торкатися будь-яких підозрілих предметів, виявлених на ділянці, що охороняється; залишати ділянку, що охороняється (місив несення служби), або перемішуватись на іншу до зміни чи закінчення терміну несення служби, а також змінювати маршрут руху, крім випадків, передбачених пунктом 10 глави 2 цього розділу; залишати без нагляду, передавати іншим особам зброю та предмети екіпіровки: відключати без дозволу старшого зміни прикордонних нарядів технічні комплекси (станції) і залишати без контролю їх екрани.

Сукупність зазначених обставин свідчать про наявність у інспектора прикордонної служби 2-ї категорії-оператор групами повітряної розвідки ОСОБА_1 складу військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, а саме - недбалого ставлення до військової служби, вчиненого в умовах особливого періоду та дії правового режиму воєнного стану, тобто здійснення пропуск 2-х осіб призовного віку в прикордонну смугу, які в подальшому незаконно перетнули державний кордон України з України до Румунії поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, а також під час огляду не здійснив відеофіксацію огляду транспортного засобу.

Отже, апеляційний суд вважає, що викладені у постанові висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, є обґрунтованими.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом апеляційної інстанції при винесенні постанови.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

При накладенні адміністративного стягнення суд дотримався вимог ст.ст. 33, 36 КУпАП, оскільки врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини і наклав стягнення у межах, встановлених цим Кодексом.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено.

З огляду на зазначене, оскаржувана постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а отже підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Сливки Ю.Ю. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага