Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №636/7688/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/7688/26 Провадження№ 2-а/636/91/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого - судді Гніздилова Ю.М., за участю секретаря – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 серії ЕНА № R424417 від 16 березня 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувана постанова винесена з порушенням установленого законом строку притягнення до адміністративної відповідальності, а також із порушенням порядку розгляду справи.

Зокрема, позивач вказує, що у постанові відсутні належні відомості про конкретну дату вчинення правопорушення та дату його виявлення, що не дає можливості встановити дотримання суб`єктом владних повноважень строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Позивач також зазначив, що про існування постанови № R424417 від 16 березня 2026 року він фактично дізнався лише 21 липня 2026 року після встановлення факту блокування банківських рахунків та ознайомлення з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження. Після цього ним було невідкладно звернутося за правовою допомогою, а копію оскаржуваної постанови представнику позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 було надіслано 27 липня 2026 року.

Позивач вважає, що за таких обставин строк звернення до суду підлягає поновленню, оскільки його пропуск обумовлений не його бездіяльністю, а неналежним повідомленням про прийняту постанову.

Сторони у судове засідання не викликалися на підставі ч.5 ст.262 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, перевіривши доводи сторін та надавши їм належну правову оцінку, доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 286 КАС України учасник справи має право оскаржити рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у порядку, визначеному цим Кодексом.

Водночас законодавець пов`язує перебіг строку оскарження постанови не лише з датою її прийняття, а й з моментом належного доведення відповідного рішення до відома особи.

Як установлено судом, постанову серії ЕНА № R424417 винесено 16 березня 2026 року, однак доказів її належного вручення позивачу безпосередньо після її винесення матеріали справи не містять.

Навпаки, з наданих суду матеріалів убачається, що копію постанови було направлено представнику позивача лише 27 липня 2026 року на адвокатський запит. Сам позивач вказує, що саме після отримання копії постанови він отримав можливість ознайомитися з її змістом та реалізувати право на судове оскарження.

За таких обставин суд вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними, а тому строк звернення до суду підлягає поновленню.

Інше тлумачення у цій ситуації фактично призвело б до позбавлення особи гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист внаслідок неналежного виконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку щодо доведення прийнятого рішення до відома особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (21.01.2025) діяв особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини першої та частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17.

Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі по тексту Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Згідно з абзацом 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, наявність у суб`єкта владних повноважень повноваження на розгляд справ про адміністративні правопорушення сама по собі не означає наявності безумовного права на накладення адміністративного стягнення. Таке стягнення може бути накладене лише за наявності передбачених законом підстав та з дотриманням установленого законом порядку.

Особливого значення у цій справі набувають строки притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини сьомої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 210-1 КУпАП, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Зазначене правило було спеціально встановлено законодавцем саме для правопорушень у сфері військового обліку, оборони та мобілізації.

При цьому перебіг тримісячного строку пов`язується саме з днем виявлення правопорушення, а не з днем, коли посадова особа вирішила оформити вже відомі їй обставини постановою.

Отже, для правильного вирішення цієї справи необхідним є встановлення не лише самого факту можливого порушення, а й того, коли саме суб`єкту владних повноважень стало відомо про обставини, які, на його думку, свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Ця норма має принципове значення для розгляду даної справи.

Саме відповідач, як орган, що прийняв оскаржувану постанову, повинен довести суду не тільки факт наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а й дотримання всіх установлених законом передумов притягнення особи до адміністративної відповідальності, у тому числі строків, визначених статтею 38 КУпАП.

Натомість саме по собі зазначення в поясненнях посадової особи про те, що правопорушення було виявлено 16 березня 2026 року, тобто безпосередньо в день винесення постанови, не може автоматично вважатися належним доказом дати виявлення.

Інший підхід фактично дозволив би суб`єкту владних повноважень самостійно визначати момент початку перебігу строку давності виключно шляхом зазначення у постанові зручної для нього дати.

Такий підхід суперечив би самій природі строків притягнення до адміністративної відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності фактично стало невиконання ним установленого обов`язку щодо військового обліку після зміни відповідних обставин.

Водночас суб`єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правомірність постанови, посилався на те, що відповідне порушення має триваючий характер.

Суд із таким підходом погодитися не може.

Триваючим є правопорушення, яке характеризується безперервним невиконанням встановленого законом обов`язку та припиняється внаслідок вчинення особою відповідної дії або настання іншої юридично значущої обставини.

Разом з тим сам по собі факт того, що особа протягом певного часу не виконувала встановлений законом обов`язок, не означає автоматичного набуття таким правопорушенням триваючого характеру.

Якщо закон установлює конкретний строк для виконання певного обов`язку, то після спливу такого строку необхідно визначити момент закінчення відповідного правопорушення та саме з цієї дати оцінювати дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Інакше будь-яке невиконання обов`язку можна було б штучно перетворити на триваюче правопорушення, а передбачений статтею 38 КУпАП строк фактично втратив би своє правове значення.

У цьому контексті суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, згідно з якою невиконання обов`язку у встановлений законом строк не набуває автоматично характеру триваючого правопорушення лише через те, що особа продовжує не виконувати відповідний обов`язок.

Суд також бере до уваги, що позивач посилається на наявність у державних інформаційних системах відповідних відомостей щодо його облікових даних ще до 16 березня 2026 року.

У позовній заяві зазначено, що відомості про реєстрацію позивача як внутрішньо переміщеної особи були передані до відповідних інформаційних систем ще 12 грудня 2025 року. Крім того, позивач посилається на відображення в застосунку «Резерв+» відповідного статусу, що також, на його думку, свідчить про попередню обізнаність органу військового обліку щодо відповідних обставин.

Разом із тим суд виходить не з припущення про те, що сам факт технічного існування інформації у державному реєстрі автоматично дорівнює факту її виявлення конкретною посадовою особою.

Водночас і протилежне твердження — що правопорушення було виявлено виключно 16 березня 2026 року, у день винесення постанови, — також потребує належного доказового підтвердження.

Саме відповідач повинен був надати суду докази того, коли, ким, за яких обставин та на підставі яких конкретних відомостей було встановлено факт порушення, а також обґрунтувати, чому саме 16 березня 2026 року є днем його виявлення.

За відсутності таких доказів посилання на дату винесення постанови як на дату виявлення правопорушення є недостатнім для висновку про дотримання строків, установлених статтею 38 КУпАП.

Пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Отже, законодавець не залишає посадовій особі можливості на власний розсуд обрати між накладенням стягнення та закриттям справи.

Якщо на момент розгляду справи строк притягнення до адміністративної відповідальності закінчився, провадження підлягає закриттю.

При цьому згода особи на розгляд справи, визнання нею певних обставин або подання електронної заяви через мобільний застосунок не можуть скасовувати імперативні приписи статті 38 КУпАП.

Процесуальна згода на спрощений порядок розгляду справи не є згодою особи на притягнення до адміністративної відповідальності поза межами встановленого законом строку.

Інше тлумачення фактично означало б, що особа може власною поведінкою «поновити» строк, який законом визначений як імперативний.

Такого права закон суб`єкту адміністративної юрисдикції не надає.

Згідно зі статтею 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис установлених обставин справи, посилання на нормативний акт, який передбачає відповідальність за відповідне правопорушення, та інші необхідні відомості.

Зміст постанови має дозволяти особі та суду перевірити законність прийнятого рішення, у тому числі встановити, коли саме, за яких обставин та внаслідок яких дій або бездіяльності особи виник склад адміністративного правопорушення, а також чи не сплив строк притягнення до адміністративної відповідальності.

У спірній постанові належним чином не встановлено та не обґрунтовано обставини, які б дозволяли достовірно перевірити дотримання строку, визначеного статтею 38 КУпАП.

За таких обставин суд доходить висновку, що постанова не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, а тому не може залишатися в силі.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи про оскарження постанови суб`єкта владних повноважень суд не підміняє відповідний орган адміністративної юрисдикції та не здійснює замість нього первинне притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Завдання суду полягає у перевірці того, чи було рішення прийнято: на підставі та в межах повноважень, визначених законом; у спосіб, передбачений законом; із дотриманням установленої процедури; за наявності достатніх та належних доказів; з дотриманням строків притягнення до адміністративної відповідальності; із належним мотивуванням прийнятого рішення.

У цій справі сукупність установлених обставин свідчить про те, що оскаржувана постанова цим вимогам не відповідає.

Відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірність визначення 16 березня 2026 року як дати виявлення правопорушення та, відповідно, дотримання встановленого статтею 38 КУпАП строку.

Крім того, сама постанова не містить достатнього опису обставин, який дозволив би суду без припущень установити момент виникнення та виявлення правопорушення.

За таких обставин сумніви щодо дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності не можуть тлумачитися проти особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Правозастосування у сфері адміністративної відповідальності має ґрунтуватися не на припущеннях, а на належно встановлених фактах.

Європейський підхід до принципу юридичної визначеності також виходить із того, що особа повинна мати можливість передбачити правові наслідки поведінки державного органу, а застосування санкції має ґрунтуватися на чітких і передбачуваних законодавчих правилах.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова серії ЕНА № R424417 від 16 березня 2026 року підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Оскільки судом установлено закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП.

Такий спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує реальне відновлення порушеного права позивача, оскільки саме по собі скасування постанови без вирішення питання про подальшу долю провадження не усувало б правової невизначеності щодо можливості повторного притягнення особи до адміністративної відповідальності за ті самі обставини.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 665,60 грн.

З огляду на задоволення позову зазначені витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72–77, 139, 241–246, 286 КАС України, статтями 7, 38, 247, 280, 283, 285, 288, 289 КУпАП, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення — задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 серії ЕНА № R424417 від 16 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 КУпАП — закрити на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного рішення суду до Другого апеляційного адміністративного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений також в разі його пропуску з інших поважних причин.

Суддя Гніздилов Ю.М.