Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №636/3666/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/3666/26 Провадження№ 2/636/3211/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в місті Чугуєві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 173310 від 28 лютого 2025 року у розмірі 10035,56 грн та судові витрати, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та відповідачем

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач надав заперечення, в яких просив відмовити в задоволені позову повністю.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 173310, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 9 334,00 грн.

Позивачем у цій справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», яке посилається на набуття права вимоги за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу № 10102025 від 10 жовтня 2025 року, Реєстру прав вимог № 2 від 05 листопада 2025 року та акта приймання-передачі реєстру.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути з відповідача 10 035,56 грн заборгованості, яка, за його розрахунком, складається з 6 811,48 грн заборгованості за тілом кредиту, 2 824,08 грн процентів та 400,00 грн комісії. При цьому позивач окремо зазначає, що у його розрахунку наявна сума штрафних санкцій у розмірі 800,00 грн, однак вимога про її стягнення у межах цього позову не заявляється.

Відповідач позовні вимоги у заявленому розмірі не визнав та звернув увагу суду, зокрема, на те, що за договором ним фактично сплачено 5 263,78 грн, а визначений позивачем залишок основної заборгованості у розмірі 6 811,48 грн не відповідає проведеним платежам та порядку їх зарахування. Крім того, відповідач заперечує обґрунтованість заявлених процентів і комісії.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду цієї справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести не лише факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, а й належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підтвердити саме розмір заборгованості, який заявлений до стягнення, у тому числі правильність визначення залишку основної суми кредиту, порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, період та розмір нарахованих процентів, а також правову підставу для стягнення комісії.

Сам по собі складений кредитодавцем розрахунок заборгованості не звільняє позивача від обов`язку довести правильність кожної складової такого розрахунку та її відповідність умовам договору і вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання кредитного договору здійснено платежі на загальну суму 5 263,78 грн.

Водночас позивач визначив залишок заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 811,48 грн.

При цьому початкова сума наданого кредиту становила 9 334,00 грн.

Таким чином, визначення позивачем залишку основної суми кредиту у розмірі 6 811,48 грн потребує перевірки з урахуванням кожного фактично здійсненого відповідачем платежу та передбаченої законом черговості погашення заборгованості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання в повному обсязі встановлено визначену законом черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит.

З огляду на наведене кредитодавець не вправі довільно визначати, на погашення якої саме складової заборгованості зараховуються внесені споживачем кошти, якщо такий порядок суперечить імперативним положенням закону.

Отже, для правильного визначення залишку основного боргу необхідно виходити не лише з підсумкової цифри, зазначеної у розрахунку позивача, а з фактичного руху коштів за договором та передбаченої законом черговості їх зарахування.

За таких обставин суд не може покласти в основу рішення виключно розрахунок позивача в частині визначення залишку тіла кредиту у сумі 6 811,48 грн, оскільки відповідачем наведено обґрунтовані заперечення щодо правильності такого розрахунку, а позивачем не усунуто наявних у ньому суперечностей належними доказами.

Разом з тим суд враховує, що факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 9 334,00 грн матеріалами справи підтверджується, а тому саме по собі укладення кредитного договору та виникнення грошового зобов`язання відповідача сумнівів у суду не викликає.

Разом із тим наявність зобов`язання щодо повернення отриманої суми кредиту не означає автоматичного обов`язку відповідача сплатити будь-яку суму, визначену кредитодавцем у його односторонньому розрахунку.

Суд також бере до уваги, що позивачем заявлено до стягнення 2 824,08 грн процентів за користування кредитом.

При цьому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом існує у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється.

Отже, для задоволення вимоги про стягнення процентів позивач повинен довести, що заявлена ним сума процентів нарахована саме за той період, протягом якого відповідно до умов договору існувало право кредитодавця на таке нарахування.

Саме по собі зазначення у розрахунку загальної суми процентів без належного розмежування періоду їх нарахування та без можливості перевірити їх відповідність строку кредитування не може бути достатньою підставою для стягнення всієї заявленої суми.

З матеріалів справи вбачається, що строк кредитування був обмежений умовами кредитного договору, тоді як позивачем при визначенні заборгованості наведено загальну суму несплачених процентів, однак суд повинен перевірити їх нарахування саме в межах строку користування кредитними коштами.

Враховуючи наведене, вимога про стягнення процентів у розмірі 2 824,08 грн не може бути задоволена автоматично лише з огляду на її зазначення у розрахунку позивача.

Суд також оцінює вимогу про стягнення 400,00 грн комісії.

Згідно з положеннями законодавства про споживче кредитування умови договору щодо платежів споживача мають бути чіткими, зрозумілими та такими, що дозволяють встановити їх правову природу, розмір та підстави сплати.

При цьому позивач повинен довести не лише формальне зазначення відповідного платежу у розрахунку, а й наявність правової підстави для його стягнення та відповідність такого платежу умовам кредитного договору і законодавству.

У цій справі позивач включив до остаточного розміру заборгованості 400,00 грн комісії, однак з огляду на заперечення відповідача та необхідність перевірки складових заборгованості суд не вбачає підстав покладати на відповідача обов`язок сплати цієї суми лише на підставі одностороннього розрахунку кредитодавця.

Суд враховує також характер спірних правовідносин як відносин між фінансовою установою та споживачем фінансової послуги, а тому при визначенні обсягу відповідальності відповідача має виходити з необхідності доведення кредитодавцем кожної заявленої до стягнення складової заборгованості.

Таким чином, за відсутності належного підтвердження розміру та правової підстави стягнення комісії, вимога про її стягнення задоволенню не підлягає.

Окремо суд враховує, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості міститься сума штрафних санкцій у розмірі 800,00 грн, однак позивач прямо зазначив, що вимога про її стягнення у цій справі не заявляється.

Відтак зазначена сума не є предметом судового розгляду та не підлягає включенню до суми, яка може бути присуджена позивачу.

Водночас наявність у розрахунку складових, які сам позивач не просить стягувати, за наявності заперечень відповідача щодо правильності розрахунку в цілому, додатково зумовлює необхідність критичної оцінки поданого розрахунку та перевірки його складових.

Суд не може підміняти позивача у здійсненні розрахунку заборгованості, самостійно припускати правомірність нарахувань або визначати суму боргу виключно шляхом механічного перенесення цифр із поданого кредитором розрахунку.

З урахуванням наведеного суд виходить із того, що доведеним є існування у відповідача грошового зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредиту з урахуванням здійснених ним платежів.

При цьому із загальної суми отриманого кредиту 9 334,00 грн відповідачем сплачено 5 263,78 грн.

Отже, арифметична різниця між отриманою сумою кредиту та здійсненими платежами становить: 9 334,00 грн – 5 263,78 грн = 4 070,22 грн.

Саме ця сума за наведених у справі обставин є тією частиною основного грошового зобов`язання, яка може бути покладена на відповідача за умови врахування здійснених ним платежів.

При цьому суд не встановив достатніх правових підстав для стягнення понад зазначену суму додаткових платежів у вигляді заявленої комісії та процентів у розмірі, визначеному позивачем, оскільки останнім не доведено належними та достатніми доказами правильність відповідного розрахунку в оспорюваній частині.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 4 070,22 грн, а в іншій частині заявлених позовних вимог про стягнення процентів та комісії слід відмовити.

При цьому такий висновок не означає звільнення відповідача від виконання належно доведеного грошового зобов`язання, а є наслідком встановлення судом фактичного розміру заборгованості на підставі доказів, поданих сторонами, та недоведеності позивачем більшого розміру боргу.

Позивач просить стягнути з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу мають бути співмірними із складністю справи, виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову.

Суд при вирішенні питання про розподіл таких витрат враховує не лише факт їх документального зазначення стороною, а й реальність, необхідність та розумність їх розміру.

Ця справа стосується стягнення заборгованості за одним кредитним договором, має невелику ціну позову, а предмет доказування є типовим для спорів даної категорії.

Крім того, позовні вимоги задовольняються лише частково, причому їх задоволена частина є істотно меншою від заявленої до стягнення суми.

За таких обставин стягнення з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу не відповідало б критеріям співмірності та розумності та фактично призвело б до покладення на відповідача витрат, розмір яких є неспівмірним із ціною задоволеної позовної вимоги.

Тому суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають компенсації позивачу, до мінімального розумного розміру, який відповідає характеру та складності справи, фактичному обсягу процесуальної роботи та результату її розгляду.

При визначенні судових витрат суд також враховує пропорційність задоволених та відхилених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати підлягають розподілу пропорційно до розміру фактично задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача не надано і в матеріалах справи не міститься. Доводи позивача, викладені в позові, відповідачем і матеріалами справи не спростовуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в зв`язку з чим суд стягує з відповідача судовий збір на користь позивача.

На підставі кредитного договору № 175099 від 14 березня 2025 року, ст. 526, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 274 - 279, 280 – 289, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ" (01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, будинок 4, літера А, офіс 10, Код ЄДРПОУ: 43541163) заборгованість за кредитним договором у розмірі 4070,22 грн., судовий збір у розмірі 1080 грн. та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 2835 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов