Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №638/3231/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/3231/26

Провадження № 2/638/5621/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду міста Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат, -

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Шевченківського районного суду міста Харкова із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 642 309 гривень 40 копійок, з яких 527 735,32 грн. – інфляційні витрати, 114 574,08 грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22.09.2018 року ОСОБА_4 відпустив згідно накладної №95287 та ОСОБА_2 отримала товарно-матеріальні цінності загальною вартістю 13 849,21 доларів США.. Відповідачка як боржник не виконала обов`язок по оплаті отриманого товару, у зв`язку з чим в квітні 2021 року позивач направив письмову вимогу про виконання обов”язку щодо оплати у семиденний строк. Проте в добровільному порядку грошове зобов`язання відповідачкою виконано не було. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року в межах справи №638/8190/21 позов ОСОБА_4 було задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 13 849 доларів 21 цент США, що є еквівалентом 380 260 гривень 53 копійки та судовий збір у розмірі 3802,70 грн.. Постановою Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 року рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року було залишено без змін.

В подальшому позивач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Блізнюкова Ю.В. з виконавчим листом. 27.01.2026 року в межах виконавчого провадження №78306082 була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у зв”язку з виконанням рішення від 09.09.2024 року в повному обсязі. Проте стягнення боргу відбулось у гривні, а саме у розмірі 380 260,53 грн..

Разом із тим, товарно-матеріальні цінності, які отримала відповідачка, мали вартість у доларі США. Розрахунок повинен був відбуватись у доларі США. З моменту виникнення зобов”язання – 22.09.2018 року, та до моменту фактичного його виконання 27.01.2026 року національна валюта гривня підверглась інфляційному процесу та курс долара США суттєво підвищився, що спонукає позивача звертатись до суду з даним позовом. Сума фактичного стягнення у гривні дорівнює 8 836,73 доларів США, проте сума, яка підлягала стягненню за договором складає 13 849,21 доларів США.

Також посилається на позицію Верховного Суду, відповідно до якої позикодавець, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником виконувалось судове рішення про стягнення такої заборгованості, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов”язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Тому на стадії виконання рішення суду позивач має право лише на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, а не на зміну попереднього рішення в частині збільшення стягнутої судом суми боргу внаслідок зміни курсу валют під час виконання попереднього рішення.

Окрім цього, передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів у вигляді інфляційних втрат за неналежне виконання умов Договору в частині виконання відповідачем грошових зобов”язань у вигляді інфляційних витрат та стягнення трьох відсотків річних за період з 22.09.2018 року по 12.02.2025 року безпідставними і необґрунтованими належним чином та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що 25.09.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу №3593, у відповідності до умов якого покупець зобов”язується прийняти у власність та оплатити товар в кількості та за ціною, що наводиться в додатках до Договору. Загальна ціна товару за договором визначається у видатковій накладній, згідно якої відповідачу товар був переданий на загальну суму 13 849, 21 доларів США. Договором передбачено, що оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах 100% вартості товару протягом 5 років, але не пізніше 25.09.2023 року. При цьому договір укладений в іноземній валюті (доларах США), розрахунок здійснюється в гривнях України за офіційним курсом НБУ на момент розрахунку з кінцевим терміном сплати (розрахунку) за договором в строк до 25.09.2023 року.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року у справі №638/8190/24, яке в подальшому 08.04.2025 року залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 стягнуті грошові кошти у розмірі 13 849,21 доларів США, що еквівалентно 380 260,53 грн.. 27.01.2026 року у зв`язку з виконанням рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів було закінчене виконавче провадження ВП №78306082, яке було відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Близнюковим В.В.. Вказує, що кредито з вимогою, визначеною ч.2 ст.625 ЦК України до відповідача не звертався, а звернувся безпосередньо до суду. Враховуючи вимоги Договору за фактичне виконання умов Договору щодо сплати за товар в строк до 25.09.2023 та фактичне виконання умов Договору щодо сплати за товар (27.01.2026 року) вважає, що прострочена заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 2 роки 124 дні, або 854 дні. Тому за підрахунком сторони відповідача стягненню на користь позивача може теоретично підлягати сума у розмірі 26 618,24 грн.. При цьому вважає, що позов не містить належного обґрунтування розрахунку сум грошових коштів, які підлягають стягненню та посилання на відповідні норми Закону.

Щодо інфляційних втрат за договором вважає, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає. Норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов”ня, визначеного у гривнях.

На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді від 23.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.04.2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у заяві. Додатково зазначила, що період стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних є період з 22.09.2018 року, коли у відповідача виник обов`язок щодо повернення коштів позивачу.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти заявлених позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши вступні слова представників сторін та відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступних висновків.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Суд, розглянувши позови в межах заявлених позовних вимог, дослідивши докази у справі, приходить до наступних висновків.

Частиною 4 статті 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 13 849 (тринадцять тисяч вісімсот сорок дев`ять) доларів 21 цент США, що є єквівалентом 380 260 (триста вісімдесят тисяч двісті шістдесят) грн. 53 коп. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 3 802 грн. 70 коп.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 року вказане рішення суду залишено без змін.

Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

На виконання рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року постановами приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. від 06.06.2025 року відкрито виконавчі провадження ВП №78306082 та ВП №78305855.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. від 27.01.2026 року закінчено виконавче провадження ВП №78306082 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

Також судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що на виконання рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року 27.01.2026 року відповідачем сплачено позивачу кошти у сумі 380 260 гривень 53 копійки.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533–535 і 625 ЦК грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК).

Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599–601, 604–609 ЦК.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).

Відповідно до статті 610 ЦК якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 611, 612 ЦК).

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

У статті 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду у від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором – новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження (пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20).

Так, рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 року, встановлено, що згідно із накладною № 95287 від 22.09.2018 на суму 13 849,21 доларів США, що підписана позивачем та відповідачкою, ОСОБА_4 відпустив, а ОСОБА_2 отримала косметичну продукцію та між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 25.09.2018 укладено договір № 3593 купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу.Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено, що Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити Товар в кількості та за ціною (вартістю), що наводиться в Додатках (видаткових накладних) до цього Договору, які підписуються та скріплюються підписами та/або печатками обох Сторін та є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна ціна (вартість) Товару за цим Договором визначається у видатковій накладній (п. 3.1. Договору). Оплата ціни (вартості) Договору здійснюється в національній валюті України готівковим шляхом на умовах 100% вартості (ціни) Товару протягом 5 (п`яти) років, але не пізніше 25.09.2023 (пункти 3.2. та 3.3. Договору).

З огляду на викладене, враховуючи невиконання ОСОБА_2 зобов`язання перед ОСОБА_4 щодо сплати коштів, що встановлено рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 08.04.2025 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Разом із тим, враховуючи погоджену сторонами угоди дату повернення коштів не пізніше 25.09.2023 року та фактичну сплату відповідачем коштів 27.01.2026 року, стягненню підлягає сума за період з 26.09.2023 року по 26.01.2026 року у розмірі 43 513 гривні 62 копійки, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 24.09.2026 року складає 969 доларів 59 центів США.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 13 849 доларів 21 цент США, що є еквівалентом 380 260 грн. 53 коп..

Отже, ОСОБА_4 , звертаючись у 2021 році з позовом до суду про стягнення заборгованості у розмірі 13 849,21 доларів США, обрав валюту зобов`язання в іноземній валюті, з визначенням гривневого еквіваленту. При цьому, борг, стягнутий рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 09.09.2024 року, також визначений в іноземній валюті.

При цьому, суд зазначає, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях (постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанова Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено, що: «оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти».

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 червня 2021 року в справі № 361/4822/18 (провадження № 61-12756св19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23) вказано, що «оскільки апеляційний суд установив, що валютою зобов`язання між сторонами є гривня з вираженням її еквіваленту в іноземній валюті (доларах США), а відповідачка вказану обставину в касаційній скарзі не заперечувала, то втрати позивача в цій справі від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити саме в зв`язку з її безпідставністю».

Звертаючись з вимогами про стягнення інфляційних витрат після ухвалення остаточного рішення у справі про стягнення боргу, позивач фактично просить змінити попереднє рішення суду, яким вже вирішено спір між сторонами та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 13 849 доларів 21 цент США (що є еквівалентом 380 260 грн. 53 коп.), а тому додаткове стягнення інфляційних втрат є безпідставним та суд вважає такі позовні вимоги необґрунтованими.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оцінюючи аргументи, викладені сторонами по справі в судовому засіданні та у заявах по суті справи, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на результат розгляду справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 435,13 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат – задовольнити частковою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 три відсотки річних у розмірі 43 513 (сорок три тисячі п`ятсот тринадцять) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 435 гривень 13 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Сторони:

позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк