Вирок від 23 вересня 2026 р. у справі №938/593/26 — Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/593/26

Провадження № 1-кп/938/105/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026096130000023 від 28.04.2026 року, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з повною базовою освітою, одруженої, не працюючої, депутатом не обиралася, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 в осінній період часу 2021 року на території господарства вирішила облаштувати штучну водойму (ставок) на земельній ділянці сільськогосподарського призначення (цільове призначення: 01.03 для ведення особистого селянського господарства), що прилягає до її господарства та перебуває у її власності, за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, не отримавши відповідних дозвільних документів у територіальній громаді, не ініціюючи питання зміни її цільового призначення та не маючи в наявності затверджено проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, ОСОБА_4 , діючи умисно, в осінній період 2021 року точний час та дата не встановлені, в порушення вимог ст.ст. 20, 125, 126, 168 Земельного кодексу України, без отримання від спеціально уповноважених органів влади відповідних дозволів на зняття та перенесення грунтового покриву земельної ділянки для створення штучної водойми, використовуючи техніку та послуги невстановлених досудовим розслідуванням осіб, незаконно облаштувала на земельній ділянці сільськогосподарського призначення (цільове призначення: 01.03 для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території її господарства, за адресою село Голови, присілок Біла Річка, будинок 69, Верховинського району Івано-Франківської області, штучну водойму (ставок) загальною площею 0,0144 га. Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_4 порушено цілісність поверхневого шару ґрунту, а утворена заглибина на вказаній частині земельної ділянки підтоплено підземними та стічними водами, що не дає можливості для відтворення природних властивостей землі і використання з метою сільськогосподарського виробництва, тобто призвело до виведення частини зазначеної земельної ділянки із сільськогосподарського обороту.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у безгосподарському використанні земель, що спричинило виведення земель з сільськогосподарського обороту, ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення (проступок), передбачений ч.1 ст.254 КК України.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 КК України, визнала частково, вказавши, що у її власності є дві земельні ділянки: 1) для обслуговування житлового будинку; 2) для ведення особистого селянського господарства, які вона отримала у спадок. Ставок знаходиться саме на земельній ділянці з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Ця земельна ділянка ( з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства) була багнистою та не придатною для використання, тому вона вирішила вказану ділянку осушити. На ній була вирва, яку збільшили та в яку трубою спрямували воду, таким чином осушивши земельну ділянку. Це було в 2021 році, більш точний період не пам`ятає. Не знала, що порушує закон. Земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в інших цілях не використовує.

Крім часткового визнання вини обвинуваченою, її винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.254 КК України, доведена дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.41-43), з яких вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельних ділянок з кадастровим номером 2620882001:01:002:0560 та 2620882001:01:002:0559, що розташовані в присілку Біла Річка с. Голови Верховинського району Івано-Франківської області;

-витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.44), відповідно до якої ОСОБА_4 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, які розтановані на земельній ділянці з кадастровим номером 2620882001:01:002:0559 за адресою: АДРЕСА_1 ;

-публічною кадастровою картою України, з якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2620882001:01:002:0560 є з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.45-46);

-протоколом огляду місця події від 27.04.2026 року (а.с.47-52), відповідно до якого предметом огляду є земельна ділянка з кадастровим номером 2620882001:01:002:0560, яка належить на праві власності ОСОБА_4 та на якій виявлено штучну водойму (ставок) площею 0,0144 га;

-проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2620882001:01:002:0560 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства у власність гр. ОСОБА_4 (а.с.53-71).

При призначенні покарання суд враховує, що у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Також у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненного кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Суд також враховує особу винної ОСОБА_4 . Зокрема, вивченням особи обвинуваченої встановлено, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.72), проживає в присілку АДРЕСА_1 з чоловіком та 2-ма неповнолітніми дітьми (а.с.78), на обліку в психоневрологічному та наркологічному кабінеті КНП «Верховинська БПЛ Верховинської селищної ради» не знаходиться (а.с.76), позитивно характеризується за місцем проживання (а.с.77), раніше не судима (а.с.75).

На підставі ч.2 ст.314-1 КПК України досудова доповідь не складалася.

У ч.2 ст.4 КК України закріплено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ч. 1 ст.254 КК України (в редакції закону, що діяв на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованого їй кримінального правопорушення, тобто станом на осінь 2021 року) безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале зниження або втрату їх родючості, виведення земель з сільськогосподарського обороту, змивання гумусного шару, порушення структури ґрунту, - каралося штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Надалі законом від № 3342-IX від 23.08.2023 року вказане кримінальне діяння карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд враховує положення ч.2 ст. 65 КК України, згідно з яким більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Санкцією ч. 1 ст. 254 КК України передбачено найменш суворе покарання у виді штрафу.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що штраф, як найменш суворий вид покарання, буде достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до положень п. 1 та п.2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, а також три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.254 КК України, яке є кримінальним проступком, за яке передбачалось та передбачається покарання у виді обмеження волі. Відтак, для вказаної статті передбачені строки давності три роки з дня вчинення кримінального проступку.

Як вбачається з обвинувального акта та встановлено судом у судовому засіданні ОСОБА_4 вчинила проступок, передбачений ч.1 ст.254 КК України, в 2021 році. Вказане кримінальне правопорушення є правопорушенням з матеріальним складом, оскільки обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони є настання суспільно-небезпечних наслідків, зокрема, виведення земель з сільськогосподарського обороту. І саме з моменту настання суспільно-небезпечних наслідків дане кримінальне правопорушення є закінченим, у зв`язку з чим не може бути триваючим. Факт наявності на час розгляду справи в суді ставка на земельній ділянці з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належній ОСОБА_4 , є неусунутою шкодою, яка заподіяна кримінальним проступком, що має правове значення для застосування ст.ст.45,46 КК України, але не для застосування ст.49 КК України.

Крім того, суд вважає за необхідне підкреслити, що обставини справи, викладеній у постанові ОП ККС ВС від 9 вересня 2024 року в справі № 353/999/23 (провадження № 51-523кмо24), не є релевантними до обставин цієї справи. Зокрема, ОП ККС ВС виснувала, що злочин, передбачений ч.3 ст.197-1 КК України, є триваючим, оскільки винна особа продовжувала користуватися самовільно зайнятою земельною ділянкою та зведеною на ній спорудою, тобто безперервно перебувала у злочинному стані, а тому днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення є день його фактичного припинення або переривання. У справі, яка розглядалася ОП ККС ВС, винна особа вчинила злочин, передбачений ч.3 ст.197-1 КК України - самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, який є кримінальним правопорушенням з формальним складом, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій в постанові від 25.10.2022 року в справі №359/885/20 (провадження №51-1986км22). У даній справі ОСОБА_4 вчинила проступок, передбачений ч.1 ст.254 КК України, який є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом, а тому не може бути триваючим кримінальним правопорушенням.

Таким чином, на час ухвалення вироку щодо ОСОБА_4 за ч.1 ст.254 КК України закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності.

Приписами ст. 285 КПК встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. При цьомуособі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачено можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження.

За змістом ст.ст. 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Однак, у судовому засіданні захисник та обвинувачена не надали згоду на закриття кримінального провадження на цих підставах.

Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу, тому ОСОБА_4 слід звільнити від призначеного покарання.

Запобіжний захід ОСОБА_4 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати по справі та речові докази відсутні. Арешт на майно не накладався.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст.368-371, 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

На підставі п.1 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_4 звільнити від призначеного цим вироком покарання в зв`язку зі закінченням строків давності.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, захиснику, прокурору.

Суддя ОСОБА_6