Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №160/22864/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа №160/22864/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Енергетичної митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

30.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Енергетичної митниці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA903150/2026/000273;

- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості від 15.06.2026 № UA903000/2026/000267/2.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підтвердження заявленої за основним методом митної вартості товару декларант подав відповідачу всі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, ці документи не містять розбіжностей, які впливали б на числові значення складових митної вартості, а ціна товару визначена за формулою, погодженою сторонами зовнішньоекономічного контракту, і піддається арифметичному обчисленню. Позивач зазначає, що жодне із зауважень, наведених у графі 33 оскаржуваного рішення, не стосується числових значень складових митної вартості, витребування додаткових документів було безпідставним, а перехід до резервного методу здійснено без обґрунтування неможливості застосування другорядних методів, що передують резервному, та без пояснень щодо коригувань на обсяг партії й комерційні умови поставки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд справи призначено з 31.08.2026 за наявними у справі матеріалами.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

14.08.2026 до суду надійшов відзив Енергетичної митниці на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Доводи відзиву зводяться до того, що виробником товару у графі 31 митної декларації заявлено компанію, відмінну від продавця за зовнішньоекономічним контрактом, що вказує на наявність посередницьких договорів; декларант не надав інвойсів і договорів із третіми особами, документів щодо витрат продавця, спричинених діями покупця, та щодо вартості послуг незалежного інспектора; сума платежу за наданим до митного оформлення SWIFT є меншою за вартість товару, визначену в проформі-інвойсі, а сукупний розмір платежів за банківськими документами (1 047 687,09 дол. США) перевищує суму фінального інвойсу, при цьому у призначенні платежів є посилання лише на контракт; акт звірки взаємних розрахунків не дозволяє ідентифікувати, за якими документами виникла заборгованість. Відповідач наполягає, що за результатами консультації з декларантом установлено відсутність цінової інформації щодо ідентичних товарів, а тому митну вартість правомірно скориговано за резервним методом.

17.08.2026 до суду надійшло клопотання Енергетичної митниці про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Клопотання обґрунтоване складністю справи, тим, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін позбавляє сторони права брати участь у судовому засіданні, досліджувати докази та надавати усні пояснення, а також тим, що спір стосується повернення значної суми коштів із Державного бюджету України і становить значний суспільний інтерес.

18.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відзив зводиться до дублювання підстав для витребування додаткових документів, не містить оцінки наданих декларантом додаткових документів, а відповідач не довів обґрунтованості сумнівів у заявленій митній вартості, необхідності витребуваних документів, правильності переходу до резервного методу та неможливості застосування попередніх методів визначення митної вартості. Позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Вирішуючи клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, суд виходить із такого.

Відповідно до частини 4 статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За пунктом 2 частини 6 цієї статті суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання подано 17.08.2026, тобто в межах строку для подання відзиву, як того вимагають частина 4 статті 260 та частина 7 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ця справа не належить до справ, які згідно з частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, або до справ, які згідно з частиною 4 статті 257 цього Кодексу не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Вимог про відшкодування шкоди позивачем не заявлено, а різниця митних платежів, що виникла внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, становить 106 398,20 грн і не перевищує вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2026 року (3 328,00 грн х 80 = 266 240,00 грн).

Ухвалою від 31.07.2026 суд, керуючись пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав цю справу справою незначної складності.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2026 у справі № 420/24688/24 зазначив, що за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи презюмується, що суд розглядає адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас з урахуванням вимог частини третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти рішення про розгляд певної справи за правилами загального позовного провадження.

Оцінюючи клопотання відповідача за критеріями частини 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке. Позивачем заявлено вимоги про визнання протиправними та скасування двох індивідуальних актів митного органу – рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови. Спір належить до категорії справ щодо оскарження рішень митного органу про коригування митної вартості товарів, правове регулювання яких визначене статтями 49–64 Митного кодексу України, а питання застосування цих норм є предметом сталої практики Верховного Суду.

Обставини справи підтверджуються виключно письмовими доказами - зовнішньоекономічним контрактом із додатковими угодами, рахунком-проформою, рахунком-фактурою, коносаментом, сертифікатами, банківськими платіжними документами, митними деклараціями та самими оскаржуваними рішенням і карткою відмови, які подані сторонами разом із позовною заявою та відзивом. Потреби в призначенні експертизи, виклику свідків, витребуванні додаткових доказів чи вчиненні інших процесуальних дій, для яких необхідне судове засідання, у справі немає. У справі беруть участь дві сторони.

Посилання відповідача на значний суспільний інтерес не підтверджене: спір стосується прав та обов`язків конкретного суб`єкта господарювання у зв`язку з митним оформленням окремої партії товару, а можливе повернення позивачу надміру сплачених митних платежів саме по собі не надає справі значного суспільного інтересу.

Клопотання відповідача не містить посилання на жодну конкретну обставину, яку неможливо встановити за наявними у справі письмовими доказами, чи на доказ, який потребує безпосереднього дослідження в судовому засіданні. Посилання на практику Європейського суду з прав людини щодо рівності сторін та права ефективно представляти свою справу не свідчать про необхідність судового засідання, оскільки обидві сторони виклали свої позиції письмово: відповідач подав відзив із доказами, позивач - відповідь на відзив.

За таких обставин суд доходить висновку, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають розгляду справи за правилами загального позовного провадження чи проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між компанією «NEXARA SA» (Швейцарія) як продавцем і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 як покупцем укладено контракт від 04.02.2026 № NXR-2, предметом якого є поставка дизельного палива ULSD 10 ppm (EN 590).

Згідно з Додатковою угодою № 4 від 03.03.2026 до контракту постачанню підлягала партія товару в кількості 500,00 метричних тонн у вакуумі ± 10 відсотків в опціоні продавця на умовах CFR порт Ізмаїл. Пунктом 3 цієї угоди (в редакції Угоди № 1 від 13.03.2026) сторони визначили порядок формування ціни: остаточна ціна за метричну тонну дорівнює середньому значенню трьох найвищих послідовних котирувань PLATTS EUROPEAN MARKETSCAN під заголовком «FOB MED ITALY» для «10 ppm ULSD», що слідують за датою коносамента, плюс премія 77,20 дол. США, з арифметичним збільшенням або зменшенням залежно від фактичної густини товару та з урахуванням премії 80,00 дол. США. Тим самим пунктом передбачено, що до ціни товару включено вартість перевалки в порту призначення.

Відповідно до коносамента № 258 від 06.03.2026, сертифіката кількості № 258 від 06.03.2026 та акта приймання-передачі нафтопродуктів № 3 від 06.03.2026 продавець передав, а покупець прийняв дизельне паливо «ULSD 10 PPM» у кількості 550,000 метричних тонн у вакуумі (549,265 метричних тонн у повітрі) на умовах CFR порт Ізмаїл у резервуарах танкера «TMS ALNIKA».

Продавцем виставлено рахунок-проформу № PI-NXR-2/459 від 04.03.2026 на суму 513 540,00 дол. США та фінальний рахунок-фактуру (інвойс) № FI-NXR-2/467 від 13.03.2026 на суму 655 336,00 дол. США, у якому ціна одиниці товару визначена як 1 191,52 дол. США за метричну тонну.

20.05.2026 декларантом позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДОНІС» подано до Енергетичної митниці митну декларацію типу ІМ 40 ДТ № 26UA903150003395U9, в якій митну вартість товару визначено за основним методом - за ціною договору (вартістю операції) на рівні 655 336,00 дол. США (28 708 238,62 грн за курсом 43,8069). Разом із декларацією до митного оформлення подано, зокрема: контракт № NXR-2 від 04.02.2026, Додаткову угоду № 4 від 03.03.2026, Угоду № 1 від 13.03.2026, рахунок-проформу № PI-NXR-2/459 від 04.03.2026, рахунок-фактуру (інвойс) № FI-NXR-2/467 від 13.03.2026, коносамент № 258 від 06.03.2026, сертифікати якості № 208 від 31.01.2026 та № 2645/P від 06.03.2026, сертифікат кількості № 258 від 06.03.2026, сертифікат про походження товару № 492 від 06.03.2026, банківський платіжний документ SWIFT від 06.03.2026, перелік котирувань за 09.03.2026 - 12.03.2026, розрахунок ціни (калькуляцію) № 13/03-1 від 13.03.2026 та копію митної декларації країни відправлення № 26ROCT1970EV5735B5 від 07.03.2026.

Під час перевірки заявленої митної вартості відповідач витребував у декларанта додаткові документи, а саме: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором про поставку товарів; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.

На виконання цієї вимоги декларант надав акт звірки взаємних розрахунків від 12.05.2026 за період з 04.02.2026 по 12.05.2026, лист від 28.05.2026 № 28/05-1, лист продавця «NEXARA SA» від 28.05.2026 № 4-28/05.2026 щодо умов поставки товару та лист-роз`яснення позивача від 12.06.2026 № 12/06-1 з копіями банківських платіжних документів SWIFT.

15.06.2026 Енергетичною митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA903000/2026/000267/2, яким митну вартість визначено за резервним методом на рівні 1,2136 дол. США за кілограм, а загальну суму скориговано до 667 480,00 дол. США, та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA903150/2026/000273.

У графі 33 рішення відповідач навів такі підстави коригування: виробником товару у графі 31 митної декларації заявлено компанію «Yanbu Aramco Sinopec Refining Company» (Саудівська Аравія), тоді як продавцем за контрактом є компанія «NEXARA SA», з чого митний орган вбачає наявність посередницьких договорів, що має вплив на числові значення складових митної вартості; умовами контракту передбачено, що всі витрати продавця (включаючи пені та штрафи), спричинені діями покупця, додатково сплачуються покупцем, проте документів, які підтверджують або спростовують такі витрати, не надано; наданий SWIFT від 06.03.2026 на суму 513 540,00 дол. США не може бути взятий до уваги, оскільки сплачена сума є меншою за вартість товару, визначену в проформі-інвойсі, банківських документів про остаточний взаєморозрахунок не надано, а сукупне числове значення фактично сплаченої ціни за банківськими документами є більшим (1 047 687,09 дол. США) і не відповідає сумі фінального інвойсу, при цьому у призначенні платежів міститься посилання лише на контракт; акт звірки взаємних розрахунків не дозволяє ідентифікувати, за якими документами виникла заборгованість; не надано документів щодо вартості послуг незалежного інспектора та відомостей про те, хто здійснює її оплату; за умовами поставки CFR додаткові витрати після відвантаження, у тому числі витрати на вивантаження, покладаються на покупця, а тому не підтверджено складові митної вартості, передбачені частиною десятою статті 58 Митного кодексу України.

Джерелом інформації для визначення митної вартості за резервним методом відповідач зазначив митну декларацію від 28.05.2026 № 26UA903150003628U6, вказавши, що поставка оцінюваного та подібного товару здійснювалася за непрямими договорами, морським транспортом, на однакових комерційних умовах CFR, час експорту оцінюваного товару (06.03.2026) максимально наближений до часу експорту подібного товару (09.03.2026), а товари мають схожі фізико-хімічні характеристики, схожий фракційний склад, однакову назву та призначення.

15.06.2026 позивач подав митну декларацію № 26UA903150004032U6, за якою товар випущено у вільний обіг з визначенням митної вартості за оскаржуваним рішенням, унаслідок чого різниця митних платежів становила 106 398,20 грн.

Не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості та карткою відмови, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною другою статті 53 Митного кодексу України визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа; якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За частиною третьою статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких наведено в цій частині, у тому числі договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, та рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).

Частиною п`ятою статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості; неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Пунктами 2 та 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно з частинами другою, третьою та восьмою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод за ціною договору (вартість операції); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу; у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 64 Митного кодексу України митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2025 у справі № 140/12559/23 зазначив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, при цьому митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що повноваження митного органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України, а неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 Митного кодексу України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків і може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

За сталою практикою Верховного Суду розбіжність у поданих документах дає підстави для коригування митної вартості лише тоді, коли вона впливає на числове значення складової митної вартості або на ціну, фактично сплачену чи належну до сплати; констатація самого факту розбіжності без демонстрації такого впливу такого права не дає (постанова Верховного Суду від 14.08.2025 у справі № 160/21103/24).

Оцінюючи підстави, наведені відповідачем у графі 33 оскаржуваного рішення, суд виходить із такого.

Щодо висновку про наявність посередницьких договорів.

Відповідач виснував про наявність посередницьких договорів виключно з того, що виробником товару у графі 31 митної декларації зазначено компанію «Yanbu Aramco Sinopec Refining Company», яка не є продавцем за контрактом № NXR-2 від 04.02.2026.

Суд зазначає, що розбіжність між виробником товару і його продавцем сама собою не свідчить про існування посередницьких договорів, укладених декларантом, і тим більше не свідчить про вплив таких договорів на числове значення митної вартості. Придбання товару не безпосередньо у виробника є звичайною практикою міжнародної торгівлі та не суперечить законодавству України.

До митного оформлення позивач подав зовнішньоекономічний договір (контракт), поданням якого не супроводжується подання пов`язаних із ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів. Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 560/2740/25 зазначив, що покупець отримує товар згідно з контрактом, який надавався для митного оформлення та не є посередницьким договором, а тому не може передбачати брокерську (комісійну) винагороду посередника.

На вимогу митного органу декларант надав лист продавця «NEXARA SA» від 28.05.2026 № 4-28/05.2026 та власний лист від 12.06.2026 № 12/06-1, у яких повідомив, що позивач посередницьких договорів із третіми особами за цією поставкою не укладав, а укладені продавцем із третіми особами договори є конфіденційними. Отже, документів, які відповідач витребував за пунктами 1 і 2 частини третьої статті 53 Митного кодексу України, у позивача об`єктивно не існує, а зазначена норма зобов`язує декларанта надати такі документи саме «за наявності».

Крім того, за умовами поставки CFR порт Ізмаїл вартість доставки товару до порту призначення покладена на продавця та включена в ціну товару; пунктом 3 Додаткової угоди № 4 від 03.03.2026 прямо передбачено, що до ціни товару включено й вартість перевалки в порту призначення. Застереження пункту 3.2 контракту від 04.02.2026 № NXR-2 про невключення до ціни товару вартості перевалки стосується іншої схеми поставки на умовах CFR порт Кілія з перевалкою з судна на судно в порту Ізмаїл, тоді як спірна партія поставлена на умовах CFR порт Ізмаїл згідно з Додатковою угодою № 4 від 03.03.2026. Відповідач не зазначив, які саме складові митної вартості, на його думку, не увійшли до ціни товару, і не навів жодного розрахунку, який показував би вплив припущення про посередництво на числове значення митної вартості.

Щодо ненадання документів про витрати продавця, спричинені діями покупця, та про вартість послуг незалежного інспектора.

Ці підстави ґрунтуються на умовах контракту, які передбачають відшкодування покупцем витрат продавця у разі порушення покупцем своїх зобов`язань та підтвердження претензій щодо кількості і якості товару висновком незалежної експертної організації.

Проте відповідач не встановив і не зазначив, що такі витрати за цією поставкою взагалі виникли: доказів порушення позивачем зобов`язань за контрактом або пред`явлення претензій щодо кількості чи якості товару матеріали справи не містять. Обов`язок декларанта підтверджувати числові значення складових митної вартості не поширюється на витрати, які за обставинами конкретної поставки не виникали.

Крім того, пеня і штраф є санкцією за порушення договірного зобов`язання, а не платежем за товар. За частиною восьмою статті 58 Митного кодексу України термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується лише ціни оцінюваних товарів, а дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов`язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Суд звертає увагу й на те, що обґрунтовуючи ці дві підстави, відповідач послався, зокрема, на частину двадцять другу статті 58 Митного кодексу України, яку виключено на підставі Закону України № 141-IX від 02.10.2019, тобто на норму, що не є чинною.

Щодо документального підтвердження ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

За пунктом 4 частини другої статті 53 Митного кодексу України банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, подаються, якщо рахунок сплачено. Верховний Суд у постанові від 20.02.2025 у справі № 160/33340/23 зазначив, що питання оплати товару перебуває поза межами судового розгляду, якщо на момент здійснення митного оформлення оплата відповідно до умов контракту не проводилася та платіжні документи не надавалися.

Матеріалами справи підтверджується, що ціну товару визначено рахунком-фактурою (інвойсом) № FI-NXR-2/467 від 13.03.2026 на суму 655 336,00 дол. США виходячи з ціни 1 191,52 дол. США за метричну тонну, і саме ця сума заявлена в графах 22 і 42 митної декларації.

Ця ціна піддається арифметичній перевірці за формулою, погодженою сторонами в пункті 3 Додаткової угоди № 4 від 03.03.2026 (в редакції Угоди № 1 від 13.03.2026), і документами, поданими до митного оформлення: середнє значення трьох найвищих котирувань PLATTS EUROPEAN MARKETSCAN «FOB MED ITALY» для «10 ppm ULSD» за 09.03.2026, 10.03.2026 та 11.03.2026 (1 136,00, 1 021,25 та 1 087,75 дол. США відповідно) становить 1 081,67 дол. США; з урахуванням премії 77,20 дол. США та збільшення на 32,65 дол. США, обчисленого за фактичною густиною товару 821,9 кг/м3 (сертифікат якості № 2645/P від 06.03.2026), ціна становить 1 191,52 дол. США за метричну тонну, що за кількості 550,000 метричних тонн дає 655 336,00 дол. США. Відповідні котирування, розрахунок ціни (калькуляція) № 13/03-1 від 13.03.2026 та сертифікат якості були подані до митного оформлення, проте жодної оцінки цим документам оскаржуване рішення не містить.

Довід відповідача про те, що сплачена за SWIFT від 06.03.2026 сума 513 540,00 дол. США є меншою за вартість товару, суд відхиляє: цей платіж здійснено на підставі рахунка-проформи № PI-NXR-2/459 від 04.03.2026, виставленого на партію 500,000 метричних тонн за попередньою ціною, тоді як фактично поставлено 550,000 метричних тонн, а остаточна ціна визначається за котируваннями, що слідують за датою коносамента, тобто після відвантаження. Розбіжність між попередньою і остаточною ціною є наслідком узгодженого сторонами механізму ціноутворення, а не ознакою недостовірності відомостей про ціну.

Так само не свідчить про недостовірність заявленої митної вартості й те, що сукупний розмір платежів за банківськими документами (1 047 687,09 дол. США) перевищує суму фінального інвойсу. Ця обставина спростовує припущення про заниження ціни товару, а не підтверджує його, та пояснюється тим, що розрахунки між сторонами велися за контрактом у цілому, а не за окремою партією, що видно з акта звірки взаємних розрахунків від 12.05.2026. При цьому відповідач не зазначив, яким чином наведене вплинуло на числове значення саме тієї ціни, що зафіксована в інвойсі № FI-NXR-2/467 від 13.03.2026.

Щодо посилання відповідача на те, що в призначенні платежів указано лише контракт, суд зазначає, що ціну товару підтверджує рахунок-фактура (інвойс), який згідно з пунктом 3 частини другої статті 53 Митного кодексу України є документом, що підтверджує митну вартість. Крім того, у призначенні платежу за SWIFT від 06.03.2026 наявне посилання і на контракт, і на рахунок-проформу № PI-NXR-2/459 від 04.03.2026, що визнає сам відповідач у графі 33 оскаржуваного рішення.

Окремо суд зазначає, що лист продавця № 26.06/03-01, поданий декларантом на підтвердження умов оплати, відповідач у графі 33 рішення «розглянув, але не взяв до уваги», не навівши жодних мотивів такої оцінки. Рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на невмотивованому відхиленні поданих декларантом документів.

Щодо умов поставки CFR і складових митної вартості за частиною десятою статті 58 Митного кодексу України.

Відповідач послався на те, що за умовами CFR додаткові витрати, які виникають після відвантаження товару, у тому числі витрати на вивантаження, покладаються на покупця. Разом з тим відповідач не встановив, що такі витрати позивач фактично поніс і що вони не увійшли до ціни товару.

Навпаки, пунктом 3 Додаткової угоди № 4 від 03.03.2026 передбачено включення вартості перевалки в порту призначення до ціни товару, а страхування товару позивачем не здійснювалося, про що декларант повідомив відповідача листом від 28.05.2026 № 28/05-1. Витрати на транспортування до порту ввезення за умовами CFR несе продавець і вони включені в ціну товару.

Отже, жодна з названих відповідачем обставин не є розбіжністю, яка впливає на числове значення складових митної вартості або на ціну товару, а тому підстав, передбачених частиною третьою статті 53 та частиною шостою статті 54 Митного кодексу України, для витребування додаткових документів і для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом у відповідача не було.

Щодо обрання резервного методу.

Відповідно до частини третьої статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У графі 33 оскаржуваного рішення відповідач зазначив, що в ході консультації встановлено відсутність у декларанта та у митного органу цінової інформації щодо митних вартостей ідентичних товарів, що унеможливлює застосування статті 59 Митного кодексу України, а також відсутність основи для розрахунку за статтями 62 і 63 цього Кодексу.

Проте про причини незастосування методу за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (стаття 60 Митного кодексу України) рішення не містить жодного слова, хоча саме за критерієм подібності товару відповідач у тому ж рішенні обґрунтував вибір джерела інформації для резервного методу. Отже, послідовність застосування методів, установлену статтею 57 Митного кодексу України, відповідач не обґрунтував.

Твердження відповідача про відсутність цінової інформації спростовується наявними у справі доказами.

Згідно з відповіддю Державної митної служби України на адвокатський запит від 20.07.2026 № 01/2007 кількість випадків митного оформлення товарів за кодом УКТ ЗЕД 2710194300 у митному режимі імпорту за період з 15.03.2026 до 15.06.2026 із зазначенням Румунії як країни відправлення та Саудівської Аравії як країни походження становить 1 016, з них із застосуванням основного методу визначення митної вартості - 967 випадків. Тією ж відповіддю повідомлено, що за цим кодом і за цей самий період найменша митна вартість перебувала в межах від 0,7019 до 0,7518 дол. США за кілограм, тоді як відповідач визначив митну вартість оцінюваного товару на рівні 1,2136 дол. США за кілограм, тобто вище за верхню межу фактичного цінового діапазону більш як у півтора раза. Митна вартість, визначена за резервним методом, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина друга статті 64 Митного кодексу України), проте відповідач не пояснив, чому обрана ним величина настільки відхиляється від наявних у розпорядженні митного органу даних. Крім того, сам відповідач послався на митну декларацію іншого імпортера, тобто відповідною інформацією володів.

Не відповідає матеріалам справи і твердження про подібність товару, взятого за основу коригування. З наданої Державною митною службою України копії митної декларації від 28.05.2026 № UA903150/2026/3628 вбачається, що за нею оформлено партію товару вагою 2 194 317 кг, тоді як оцінювана партія становить 550 000 кг, тобто відрізняється майже вчетверо; торговельною країною за цією декларацією зазначено CY, а кодом країни походження товару - IL, тоді як країною походження оцінюваного товару є Саудівська Аравія (сертифікат про походження № 492 від 06.03.2026).

Жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії, комерційні рівні та умови поставки оскаржуване рішення не містить. Між тим у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2025 у справі № 160/33340/23.

Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості й рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву в правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та для коригування митної вартості за другорядними методами. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 560/2740/25. Торговельні відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, а на ціну товару може впливати значна кількість обставин, зокрема характеристики товару, виробник, умови й обсяги поставок.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів наявності підстав для відступу від основного методу визначення митної вартості та не обґрунтував числового значення скоригованої митної вартості, як того вимагають пункти 2 і 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Такого обов`язку відповідач не виконав.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA903150/2026/000273 прийнята у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів від 15.06.2026 № UA903000/2026/000267/2 та самостійних підстав не містить, вона є похідною від цього рішення та підлягає скасуванню разом із ним.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4 659,20 грн (платіжна інструкція № 15786 від 07.07.2026). Цю суму обчислено як збір за вимогу майнового характеру (1 331,20 грн) та окремо за вимогу про скасування картки відмови як вимогу немайнового характеру (3 328,00 грн).

Суд із таким розрахунком не погоджується. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.03.2020 у справі № 1.380.2019.001962 сформулював висновок, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні. Ставка судового збору за наведеною нормою визначається характером позову та ціною позову, а не кількістю пунктів прохальної частини позовної заяви. Позов у цій справі має майновий характер, а вимога про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації власних, відмінних від рішення про коригування митної вартості, підстав не має і є похідною від нього, з чого суд виходив і вирішуючи спір по суті. Отже, окремої ставки судового збору ця вимога не породжує, а судовий збір підлягав сплаті за однією ставкою, обчисленою від ціни позову.

Різниця митних платежів у цій справі становить 106 398,20 грн, і саме цю суму позивач зазначив як ціну позову. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, поданого фізичною особою-підприємцем, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Один відсоток ціни позову становить 1 063,98 грн, що менше за 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн), а тому застосуванню підлягає мінімальна ставка - 1 331,20 грн. Оскільки позовну заяву подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» до ставки застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, отже за подання цього позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.

Саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Зайво сплачений судовий збір у розмірі 3 594,24 грн може бути повернутий позивачу за його клопотанням у порядку, встановленому пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке. У позовній заяві позивач, користуючись правами, наданими частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, повідомив, що докази щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. За таких обставин питання про розподіл цих витрат вирішується після ухвалення рішення по суті позовних вимог у порядку, встановленому статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому цим рішенням воно не вирішується.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Енергетичної митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA903150/2026/000273.

Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості від 15.06.2026 № UA903000/2026/000267/2.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Енергетичної митниці (04215, м. Київ, вул. Світлицького, 28А, код ЄДРПОУ 44029610) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез