Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №160/23006/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа №160/23006/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

31.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 07 липня 2026 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 07 липня 2026 року за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , проте за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення йому не нараховувалася та не виплачувалася. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/3828/24 суму індексації грошового забезпечення перераховано позивачу лише 07.07.2026. Позивач зазначає, що строки виплати цього доходу порушено, а тому він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, яку відповідач у день виплати заборгованості не нарахував і не виплатив.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд справи призначено за наявними у справі матеріалами з 01.09.2026.

17.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» застосовується лише до виплат, необхідність яких сторони визнають безспірною, і не поширюється на випадки, коли необхідність нарахування виплати була предметом судового спору. Зазначає, що на день виключення позивача зі списків особового складу спору щодо індексації не існувало, а позивач протягом понад п`яти місяців не вчиняв дій для відновлення своїх прав, тож відповідно до статті 5 цього Закону дохід не отримано з вини самого позивача. Після ухвалення судового рішення зобов`язання роботодавця замінюється обов`язком виконати рішення суду (з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України»), а подальше збільшення періоду затримки пов`язане з тривалістю судового розгляду та не охоплюється його виною.

Відповіді на відзив позивач не подав.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.09.2023 № 177 позивача з 02 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби у відставку за станом здоров`я, що підтверджується витягом із зазначеного наказу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 160/3828/24, зміненим постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили 25 червня 2024 року.

Згідно з випискою по рахунку позивача в АТ «УКРСИББАНК» 07 липня 2026 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано 82 370 грн 85 коп. з призначенням платежу «зг.суд.ріш. № 160/3828/24 індекс 16-18рр від В/Ч НОМЕР_1 ».

Отже, індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, нараховану на виконання рішення суду у справі № 160/3828/24, фактично виплачено позивачу 07 липня 2026 року.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення матеріали справи не містять, і відповідачем такі докази не надані.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні за змістом положення закріплені в пунктах 1-5 Порядку № 159, пункт 3 якого прямо відносить до доходів, що підлягають компенсації, заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Судом установлено, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 фактично виплачено позивачу 07.07.2026, тобто з порушенням установлених строків більш як на один календарний місяць. Зазначений дохід є сумою індексації грошових доходів громадян, прямо названою в статті 2 Закону № 2050-III і пункті 3 Порядку № 159, та не має разового характеру.

Отже, всі три умови, визначені Великою Палатою Верховного Суду, у цій справі наявні.

Суд ураховує, що компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 виснував, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування таких доходів, у тому числі за рішенням суду, а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2026 року у справі № 120/4140/25, застосувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, визнав помилковим підхід судів попередніх інстанцій, за яким вимоги про компенсацію втрати частини доходів є передчасними з тих мотивів, що відповідні суми нараховані за рішенням суду, та задовольнив такі вимоги в частині, що стосується несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.

У постанові від 02 липня 2026 року у справі № 420/17627/24 Верховний Суд виснував, що право на компенсацію пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення, а тому визначення початку перебігу компенсаційного періоду датою набрання законної сили судовим рішенням про виплату індексації, а не датою фактичного порушення строку виплати, є помилковим. У цій же постанові Верховний Суд, пославшись на свою постанову від 04 вересня 2025 року у справі № 420/16557/24, зазначив, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

Не ґрунтуються на законі й доводи відповідача про пасивну поведінку позивача та застосування статті 5 Закону № 2050-III, згідно з якою своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає. Індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу не було нараховано та виплачено внаслідок протиправної бездіяльності самого відповідача, що встановлено рішенням у справі № 160/3828/24. Обов`язок нарахувати та виплатити цей дохід покладався на відповідача і не залежав від звернення позивача, а тому незвернення позивача до відповідача протягом кількох місяців після виключення зі списків особового складу про його вину в неотриманні доходу не свідчить. Тривалість судового розгляду також не свідчить про вину позивача, а рішення у справі № 160/3828/24, яке набрало законної сили 25.06.2024, відповідач виконав лише 07.07.2026.

З огляду на наведене суд відхиляє доводи відзиву про те, що Закон № 2050-III не поширюється на виплати, необхідність яких була предметом судового спору, а також про те, що після ухвалення судового рішення зобов`язання роботодавця замінюється обов`язком виконати це рішення. Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 наведених висновків не спростовує, оскільки питання застосування Закону № 2050-III до доходів, нарахованих на виконання судового рішення, вирішено у наведеній практиці Верховного Суду, яку суд ураховує відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач, здійснюючи 07.07.2026 виплату позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 160/3828/24, розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів не здійснив, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд додатково враховує, що місяць, у якому відповідач здійснив виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення (липень 2026 року), станом на час розгляду справи сплив, а компенсацію втрати частини доходів позивачу не нараховано та не виплачено.

За таких обставин ненарахування та невиплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною бездіяльністю відповідача, а позовні вимоги - обґрунтованими.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу зазначеної компенсації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту в межах заявлених позовних вимог, а позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 07 липня 2026 року за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 07 липня 2026 року за весь час затримки виплати.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез