Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №523/23008/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/23008/25

Провадження №2/523/1460/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси у складі

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря – Ячменьової Д.В.,

представника позивача –Димерлій А.О.,

представника відповідача - Яценко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі цивільну справу за позовом заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси Гурської Лілії Михайлівни в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації

УСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та аргументів сторін

31 жовтня 2025 року до суду надійшла позовна заява заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси Гурської Л.М. в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод Одеській міській раді у користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 45 м2, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , та провести перебудову спірного приміщення офісу до попереднього стану згідно з технічними характеристиками, визначеними у технічному паспорті, виготовленому КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 10 квітня 2009 року, та скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення офісу площею 93,6 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (РНОНМ: 808780351101, номер відомостей про речове право 12591640).

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем здійснено самочинне будівництво нежитлового приміщення на земельній ділянці комунальної форми власності, яка не відводилась для вказаних цілей, чим порушено інтереси територіальної громади міста Одеси, а також відповідачем неправомірно набуто право власності на вказане нерухоме майно. У зв`язку із цим, самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню, а державна реєстрація права власності – скасуванню. У вказаних правовідносинах порушено інтереси територіальної громади м. Одеси, оскільки новозбудований об`єкт знаходяться на земельній ділянці, яка є комунальною власністю, внаслідок чого територіальна громада м. Одеси не може реалізовувати свої повноваження як власник відповідної земельної ділянки.

Також позивач зазначив, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Крім того, строки позовної давності також не застосовуються до позовних вимог про припинення володіння відповідачем речового права на спірні об`єкти нерухомого майна.

Позовні вимоги переслідують легітимну мету, а саме: раціональне використання земель територіальної громади міста. Крім того, вимога про знесення самочинного об`єкту побудованого на самовільного зайнятій земельній ділянці є пропорційним легітимній меті втручання у право власності, оскільки в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірної земельної ділянки відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка є власністю територіальної громади на підставі Закону.

ОСОБА_1 повинен був розуміти, що ця земельна ділянка належить до земель комунальної власності, а її отримання у власність або користування для будівництва та реконструкції є можливим лише на підставі норм встановлених Земельним кодексом України. За таких обставин неможливо виснувати те, що втручання у право користування земельною ділянкою, яке відповідач не міг отримати без дотримання визначеної процедури є для нього надмірним тягарем.

Відповідач у відзиві, запереченнях на відповідь та в письмових поясненнях просить відмовити в задоволенні позову вказавши на те, що з 19.07.2007 року набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . Згодом отримав висновок Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо реконструкції та в 2009 році отримав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення офісу. На підставі його заяви Департаментом державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області 07.09.2015 року зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт. На підставі вказаної декларації Департаментом 15.09.2015 року зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації щодо реконструкції нежитлового приміщення офісу без зміни геометричних розмірів. 17.12.2015 року державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності. З технічного паспорту від 03.09.2007 року видно, що вже на той час до входила прибудова, яка схематично була відображена. В акті обстеження комісією не виявлено порушень норм Правил благоустрою території міста в частині санітарного стану прилеглої території до об`єкту і не встановлено, щляхом будівництва прибудови відповідач самовільно зайняв земельну ділянку.

Вимога про скасування державної реєстрації права власності не є належним способом захисту, за своєю правовою природою є вимогою, спрямованою на позбавлення відповідача володіння, а тому не може заявлятися одночасно з негаторною вимогою без визначення судом дійсної мети позову. Державна реєстрація права власності відповідача презюмується правомірною, і ця презумпція не спростована позивачем належними доказами.

Приведення об`єкта до попереднього стану (перебудова) є, за своєю правовою суттю, аналогом знесення частини об`єкта самочинного будівництва і застосовується лише за доведеності сукупності визначених законом умов, які у цій справі позивачем не доведені.

Покладення на відповідача обов`язку знесення/перебудови є непропорційним втручанням у право власності з огляду на тривалу бездіяльність компетентних органів та практику Європейського суду з прав людини.

У даній справі прокуратурою у відповіді на відзив прямо визнано, що відповідач з 2015 року відкрито та безперервно користується спірним приміщенням, і упродовж десяти років жодних заходів реагування з боку органів місцевого самоврядування, які знали або повинні були знати про реконструкцію з моменту реєстрації відповідних декларацій у 2015 році, не вживалося. За таких обставин покладення на відповідача через десять років обов`язку негайного й безумовного знесення (перебудови) без надання розумного строку на альтернативне вирішення питання, зокрема, оформлення будь-яких прав на земельну ділянку в порядку, передбаченому статтями 122-123 ЗК України, не відповідає критерію пропорційності, встановленому наведеною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідач визнає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду позовна давність не застосовується до вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов), який може бути пред`явлений упродовж усього часу існування правопорушення. Разом з тим сам факт багаторічного мовчання компетентних органів, як зазначено вище, зберігає самостійне правове значення - не для застосування позовної давності, а для оцінки судом пропорційності обраного способу усунення можливого порушення

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що у результаті реконструкції нежитлового приміщення площа офісу була збільшена за рахунок земельної ділянки комунальної власності, яка не виділялась компетентним органом. Окружна прокуратура не погоджується із висновком представника про порушення справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу і правом відповідача на мирне володіння своїм майном. ОСОБА_1 не набув і не міг на законних підставах набути право власності на самочинно реконструйоване приміщення.

Рух справи в суді

Після надходження позовної заяви суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

03 листопада 2025 року отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача.

04 листопада 2025 р. у справі відкрито провадження та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження. Судом задоволено клопотання позивача про забезпечення позову та накладено арешт на нежитлове приміщення площею 93,9 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

12 лютого 2026 року у справі закрито підготовче провадження та призначено її розгляд по суті .

Позиція учасників справи в засіданні

В судовому засіданні представник прокуратури підтримав позов та просив його задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення вимог вказавши на доводи висловлені у відзиві і поясненнях.

Одеська міська рада повідомлена належним чином про розгляд справи, свого представника для участі в судовому засіданні не направляла, з письмовими заявами не зверталася, а також свою позицію щодо заявлених вимог не висловлювала.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, норми , що регулюють виниклі правовідносини та висновки суду

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За матеріалами справи встановлено, що 19.07.2007 р. відповідач ОСОБА_1 придбав на підставі договору купівлі-продажу на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 51,1 кв.м, яка розміщена на першому поверсі багатоквартирного будинку.

За даними технічного паспорту складеному 03.09.2007 року КП «ОМБТІ та РОН» квартира загальною площею 51,1 кв.м, має балкон -3,7 кв.м

Згідно із технічним паспортом КП «БТІ та РОН» від 10.04.2009 р. загальна площа офісу складає 48,9 кв.м

За результатами перебудови відповідач отримав свідоцтво про право власності від 07.09.2009р, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради, на нежитлове приміщення офісу за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 48,9 кв.м .

Право власності ОСОБА_1 на вказаний об`єкт 08.10.2009р зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 28488254.

На підставі заяви відповідача Департаментом державного архітектурно – будівельного контролю Одеської області 07.09.2015 зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт за № ОД082152511211 із найменуванням: реконструкція нежитлового приміщення офісу без зміни геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із техніко – економічними показниками площа приміщення мала складати 93,9 м2.

На підставі декларації про початок будівельних робіт від 07.09.2015 Департаментом державного архітектурно – будівельного контролю Одеської області 15.09.2015 зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ОД142152580504 щодо реконструкції нежитлового приміщення офісу без зміни геометричних розмірів за адресою: АДРЕСА_1 .

У пункті 11.1 декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД142152580504 вказано, що інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію чи договір про встановлення права земельного сервітуту щодо будівництва об`єктів інженерно – транспортної інфраструктури може не зазначатися згідно із п. 4 порядку виконання будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.

Як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 14.12.2015 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, офісу, загальна площа (кв.м): 93.6 , адреса: АДРЕСА_1 . За наявними даними рішення про реєстрацію приймалося на підставі свідоцтва про право власності від 07.09.2009, видавник: Одеська міська рада; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД142152580504, виданий 15.09.2015, видавник: Департамент ДАБІ в Одеській області; технічний паспорт, оригінали та копії, серія та номер: б/н, виданий 15.09.2015, видавник: Приватне підприємство "ОдеськеБТІ".

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27196933 від 17.12.2015 13:11:48, Привалова Євгенія Євгеніївна, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Одеська обл.

Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради у відповіді прокуратурі від 03.06.2025 р, повідомив, що ОСОБА_1 отримав висновок Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 01.09.2008 № 381/08 щодо реконструкції квартири під нове функціональне призначення – офісне приміщення. У складі офісу були запроєктовані наступні приміщення: кабінет (17,3 кв.м, 11,9 кв.м, 8,6 кв.м), коридори (5,4 кв.м,1,2 кв.м), санвузол (2,6 кв.м), вбудований шкаф (0,4кв.м). Загальна площа приміщень складала 47,4 кв.м. Містобудівні умови і обмеження за вказаною адресою не видавались.

Як вбачається з акту обстеження об`єкта містобудування щодо дотримання затвердженої, містобудівної документації при плануванні та забудові на території м. Одеси, складеного головним спеціалістом відділу контролю та моніторингу за станом території району Пересипської РА ОМР, головним спеціалістом інспекційного відділу №2 Управління ДАБК ОМР та головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів ОМР 29 квітня 2025 року за адресою об`єкту на момент обстеження будівельні роботи не ведуться, візуально зафіксовано функціонування 1 об`єкта, нежитлового приміщення «Нові вікна кожному». Порушень норм Правил благоустрою території міста Одеси в частині санітарного стану прилеглої території до об`єкту не виявлено. Перевірено інформацію Управління ДАБК ОМР щодо реєстрації декларації будівельної діяльності та відсутність рішень щодо передачі земельної ділянки у власність або оренду ОМР.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті, ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 6.30 - 6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок, що "законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва".

У постанові від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів і визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) Верховний Суд дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди: не врахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зробила висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва, є неефективними способами захисту, також указував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22).

Верховний Суд зазначає у своїх постановах, що скасування рішення державного реєстратора не забезпечать усунення порушень прав власника спірної земельної ділянки, спричинених самочинним будівництвом.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5275св21), від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 (провадження № 61-12125св22), від 10 квітня 2024 року у справі № 522/14563/18 (провадження № 61-17817св23).

Враховуючи зазначене вимога про усунення перешкод Одеській міській раді у користуванні власністю шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення офісу площею 93,6 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (РНОНМ: 808780351101, номер відомостей про речове право 12591640) не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про усунення перешкоди Одеській міській раді у користуванні власністю шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 45 кв.м, яка розташовується за адресою: АДРЕСА_1 , та провести перебудову спірного приміщення офісу до попереднього стану, згідно із технічними характеристиками, визначеними у технічному паспорті, виготовленому КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 10.04.2009.

Звертаючись до суду позивач вказав, що відповідачем проведено самочинну реконструкцію нежитлового приміщення офісу за рахунок земельної ділянки комунальної форми власності і посилаючись на норми ч.4 та ч.7 ст.376 ЦК України визначився з способом захисту, а саме звільнення земельної ділянки та проведення перебудови приміщення до попереднього стану.

Норма ч.4 ст.376 ЦК України передбачає дві підстави для знесення майна: у разі заперечення власника землі проти визнання права власності, або якщо це будівництво порушує права інших осіб.

Позиція позивача це заперечення власника земельної ділянки проти здійсненого будівництва в 2015 році, через відсутність у відповідача права на земельну ділянку, яка не відводилася для цієї мети, а також наголошено про це у відзиві.

При цьому, суд звертає увагу на те, що саме з вимогами про знесення майна позивач не звертався, тому підлягають з`ясуванню обставини, які стосуються меж заявлених вимог.

Згідно з ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що суд може зобов`язати особу, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил .

За змістом другого абзацу вказаної частини передбачено прийняття судом рішення про знесення об`єкту за умови, якщо така перебудова неможлива, або особа, яка здійснила будівництво відмовляється від перебудови.

Згідно з вимогами ч.5 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції на час вчинення дій оформлення будівництва, проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Щодо площі приміщення слід звернути увагу на те, що за технічною документацією та зареєстрованим правом власності його загальна площа складає 93,6 кв.м, а не 93,9 кв.м, дана обставини також має значення оскільки впливає на визначення розміру площі ділянки, яка підлягає звільненню.

Як судом було встановлено відповідач не оформлював право користування ділянкою і не отримував від Одеської міської ради земельну ділянку у власність за вказаною адресою, тому таке будівництво в силу вимог ст.376 ЦК України дійсно вважається самовільним.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що з наданого позивачем акту обстеження не вбачається замірів будівлі, яка може підпадати під самовільне. При цьому, потрібно б було враховувати, що до квартири відповідача входив балкон, який за своїм місцезнаходженням вже займав частину земельної ділянки, яка не могла ніяким чином використовуватися, ані власником ділянки, ані іншими особами. Крім того, із наданих доказів видно, що по фасаду багатоквартирного будинку нежитлове приміщення не виходить за межі розмірів раніше придбаної квартири.

Посилаючись на належність земельної ділянки територіальній громаді на праві власності позивачем не надано таких доказів та не визначено площі її зайняття з планом на місцевості.

Встановлені обставини надають суду можливість зробити висновок про відсутність порушення прав як територіальної громади, відповідно і визначення будівництва самовільним, так і порушення прав інших (третіх) осіб.

За вимогами ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані докази докази не містять даних як про зміст проекту реконструкції так і висновків про невідповідність будівельним нормам.

Необхідно звернути увагу на те, що до суду експертних висновків як про можливість перебудови так і про неможливість перебудови не було надано. Такий доказ на думку суду має в тому числі значення і з урахуванням того, що будівля розташована впритул до стіни багатоповерхового будинку, чи не вплине це на його конструктивні елементи.

У постанові від 21.10.2020 у справі № 420/228/19 Верховний Суд висловив правові позиції про те, що залежно від ознак самочинного будівництва, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 р. у справі №336/4806/17, знесення об`єкта самочинного будівництва можливе лише за сукупності таких умов: 1. об`єкт збудований на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети; 2. власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на об`єкт або об`єкт порушує права інших осіб чи суспільні інтереси; 3. допущено істотне відхилення від проекту або істотне порушення будівельних норм і правил; 4. особа, яка здійснила будівництво, відмовилася від проведення перебудови або перебудова є неможливою. Відсутність хоча б однієї з наведених умов виключає можливість знесення.

У постанові Касаційного цивільного суду від 12.09.2023 р. у справі №303/9043/21 додатково підкреслено, що знесення самочинного об`єкта є крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли позивач довів, що усунення порушення неможливе в інший, менш обтяжливий спосіб (зокрема, шляхом перебудови), а не є першочерговим чи автоматичним наслідком встановлення факту самочинного будівництва.

Враховуючи відсутність відомостей про можливість такого переобладнання, а також те, що особа відмовляється від перебудови, то заявлена вимога не відповідає нормі ч.7 ст.376 ЦК України, яка чітко визначає спосіб захисту у виниклих правовідносинах.

Отже, враховуючи вказані норми та надані докази способом захисту прав власника земельної ділянки з метою усунення перешкод у користуванні нею, спричинених таким порушенням, може бути вимога про знесення самочинного будівництва, тому, вирішуючи спір в межах заявлених вимог суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог про звільнення ділянки та проведення перебудови приміщення до попереднього стану .

Окремо також слід звернути увагу на те, що з 2015 року з моменту реєстрації декларацій і права власності відповідач відкрито та безперервно користується спірним приміщенням, і упродовж десяти років жодних заходів реагування з боку органів місцевого самоврядування не вживалося, в тому числі і приписів не винесено.

При цьому, враховуючи відсутність заперечень територіальної громади може вказувати на те, що відповідач не вичерпав свого права на оформлення права користування ділянкою.

Як судом було зазначено вище у виниклих правовідносинах чітко визначений нормами ЦК України спосіб захисту та підстави.

Згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру .

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Отже, підсумовуючи є необхідним звернути увагу на те, що неврахування дії вказаних норм ст.376 ЦК України не забезпечить дотримання принципів правомірного втручання у мирне володіння цим майном .

Про застосування способів захисту Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 також наголошувала та на дотриманні вимоги пропорційності витребування спірної земельної ділянки легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України –

В И Р І Ш И В:

Позов заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси Гурської Лілії Михайлівни в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом звільнення земельної ділянки та скасування державної реєстрації залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Суддя