Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №463/11735/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №463/11735/25 Головуючий у 1 інстанції:Жовнір Г.Б.

Провадження №22-ц/811/1050/26 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова в складі судді Жовніра Г.Б. від 16 лютого 2026 року у справі за заявою представника відповідачки Богданова Олександра Васильовича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

додатковим рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року ухвалено додаткове рішення у цивільній справі №463/11735/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» на користь ОСОБА_1 3000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу – відмовлено.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просила скасувати додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.

Вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, виходив з того, що спір виник унаслідок невиконання нею зобов`язань за кредитними договорами, та, посилаючись на частину дев`яту статті 141 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність підстав для покладення таких витрат на позивача. Вважає такий висновок помилковим, оскільки рішенням Личаківського районного суду м.Львова суду від 13 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області від 11 червня 2025 року у справі №914/56/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 та в силу положень статей 45, 90 Кодексу України з процедур банкрутства заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК Єврокредит» за договором №TDB.2021.0028.4526 від 24 лютого 2021 року в розмірі 29 253,91 грн. є погашеною. Зазначає, що ТОВ «ФК Єврокредит» не звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою кредитора про включення його вимог до реєстру кредиторів у встановлений строк, унаслідок чого не скористалося можливістю задовольнити свої вимоги у процедурі неплатоспроможності. Наголошує, що вона правомірно звернулася до Господарського суду Львівської області у зв`язку зі своєю неплатоспроможністю, пройшла необхідну процедуру реструктуризації боргів та виконала зобов`язання перед кредиторами, які пред`явили свої вимоги у встановлений законом строк. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11 червня 2025 року її звільнено від боргів, крім вимог, передбачених частиною другою статті 134 Кодексу України з процедур банкрутства. Вважає, що саме поведінка позивача, який не скористався передбаченим законом порядком заявлення своїх вимог у процедурі неплатоспроможності, зумовила необхідність звернення ОСОБА_1 за професійною правничою допомогою та понесення відповідних витрат. Таким чином, вона діяла добросовісно, а тому підстав для застосування судом першої інстанції положень частини дев`ятої статті 141 ЦПК України не було.

Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного додаткового рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 121, 133, 137, 141, 270 ЦПК України та відмовляючи в задоволені заяви, – виходив з того, що рішенням Личаківського районного суду від 13 лютого 2026 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Судом, також, було встановлено, що спір у даній справі виник унаслідок невиконання відповідачкою зобов`язань за кредитними договорами, що підтверджується матеріалами справи та встановлено рішенням суду від 13 лютого 2026 року. Саме дії відповідачки, які полягали у неналежному виконанні взятих на себе договірних зобов`язань, стали причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права. За таких обставин суд дійшов висновку, що понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу є наслідком її власної поведінки та не можуть бути перекладені на позивача.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У лютому 2026 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив:

- долучити до матеріалів справи №463/11735/25 докази понесених відповідачкою судових витрат, а саме договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 13.12.2025 року, акт виконаних робіт від 09.02.2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру №19 від 09.02.2026 року;

- ухвалити додаткове рішення у справі №463/11735/25, яким стягнути з ТОВ «ФК Єврокредит» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.

В обґрунтування заяви зазначав, що ним в судовому засіданні 09.02.2026 року до закінчення судових дебатів було оголошено заяву про надання доказів понесених судових витрат протягом 5-ти днів. Разом з цією заявою було надіслано докази понесених відповідачкою судових витрат. Такими є, зокрема, договір про надання правової (професійної правничої) допомоги від 13.12.2025 року, акт виконаних робіт від 09.02.2026 року та квитанція до прибуткового касового ордеру №19 від 09.02.2026 року. Зважаючи на вищезазначене просив заяву задовольнити.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Дійсно, згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Проте, згідно зі змістом ч. 9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що визначення неправильності дій сторони є оціночним і не визначеним, конкретним поняттям, отже підлягає доказуванню сторонами та встановленню судом.

Як вбачається із матеріалів справи, у грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» звернулось з позовом до суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №TDB.2021.0028.4526 від 24.02.2021 року у розмірі 29253,91 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 11200,00 грн.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 13 лютого 2026 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з розрахунком, що міститься в матеріалах справи, заборгованість відповідачки за кредитним договором №TDB.2021.0028.4526 від 24.02.2021 року становить 29253,91 грн., з яких: 9 990,82 грн – заборгованість за кредитом, 19263,09 грн. – заборгованість за відсотками.

Разом з тим, встановлено, що заборгованість, яку ТОВ «ФК Єврокредит» просило стягнути з ОСОБА_1 , виникла до відкриття провадження у справі №914/56/24 про неплатоспроможність останньої.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі №914/56/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів та мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Як встановлено рішенням Личаківського районного суду м.Львова суду від 13 лютого 2026 року, ТОВ «ФК Єврокредит» як конкурсний кредитор не скористалося можливістю подати у справі №914/56/24 заяву з грошовими вимогами до ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11 червня 2025 року завершено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 , закрито провадження у справі про її неплатоспроможність та звільнено її від боргів, крім вимог, передбачених частиною другою статті 134 Кодексу України з процедур банкрутства. Цією ж ухвалою зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними.

Враховуючи наведене, рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 13 лютого 2026 року встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК Єврокредит» за кредитним договором №TDB.2021.0028.4526 від 24.02.2021 року у розмірі 29253,91 грн. вважається погашеною, у зв`язку з чим підстави для її стягнення у судовому порядку відсутні.

Разом з тим, хоча підставою для відмови у задоволенні позову стало визнання заборгованості погашеною у процедурі неплатоспроможності, це по суті не змінило обставин виникнення спору між сторонами. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, що стало причиною звернення ТОВ «ФК Єврокредит» до суду за захистом свого права.

Отже, слід вважати, що суд у даному конкретному випадку, суд першої інстанції, базуючись на встановлених обставинах справи, підставно врахував причину виникнення спору та застосував положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати можуть бути покладені на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, незалежно від результатів його вирішення.

Вказаного відповідачкою не спростовано будь-якими належними доказами та навіть не оспорювалося.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ТОВ «ФК Єврокредит» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу є правильним.

Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Личаківського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Судді: Я.А. Левик

Н.П. Крайник

М.М. Шандра