Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №299/5459/25 — Закарпатський апеляційний суд

Суд: Закарпатський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 22 вересня 2026 р.

Справа: №299/5459/25

Суддя: Мацунич М. В.

Справа № 299/5459/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів – Джуги С.Д., Кожух О.А.

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року, ухвалене головуючим суддею Надопта А.А., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості

встановив:

У листопаді 2025 року ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 06.03.2021 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №1295836, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3 950.00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99 відсотків в день (базова процентна ставка\фіксована)

26.10.2021 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та TOB «Фінансова компанія управління активами» укладено Договір факторингу №2610, у відповідності до умов якого, TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) TOB «Фінансова компанія управління активами» за плату належні йому Права Вимоги, а TOB «Фінансова компанія управління активами» приймає Належні TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги.

03.04.2023 TOB «Фінансова компанія управління активами» та TOB «Фінпром Маркет» уклали договір факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики №1295836 від 06.03.2021.

Заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем станом на день звернення до суду із позовом становить 11 811,00 гривень, з яких: 3 950,00 гривень – сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 861,00 гривень – сума заборгованості за відсотками.

Враховуючи вищенаведене ТОВ «Фінпром Маркет» просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за Договором позики №1295836 в розмірі 11 811,00 гривень, сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 500,00 гривень.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту отримання права вимоги від первісних кредиторів, зокрема у зв`язку з неналежним повідомленням споживача про відступлення права вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «Фінпром Маркет» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким задоволити позов.

Вказує, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову послався на правові висновки викладені Верховним Судом у справі № 522/1914/16-ц та № 761/38977/18, однак при перевірці даних справ у ЄДРСР Позивачем було виявлено, що зазначені посилання суду першої інстанції є некоректними, оскільки жодна з вказаних справ до касаційної інстанції не надходили та жодних правових висновків Верховного Суду не містять.

В матеріалах справи містяться всі докази що підтверджують набуття позивачем права грошової вимоги за договором позики №1295836 від 06.03.2021, а тому висновки місцевого суду про відмову у задоволенні вимог позову в даній справі виключно з підстав відсутності доказів про перехід права грошової вимоги до позивача є такими, що суперечать матеріалам справи та на думку скаржника порушують норми матеріального та процесуального права.

Боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить відмовити у задоволенні такої, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що надані позивачем докази в суді першої інстанції не підтверджують факт переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «Фінпром Маркет».

Погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності доказів повідомлення споживача про перехід прав вимоги до позивача.

Вказує, що сума основного боргу була погашена ним у 2021 році, однак квитанція про оплату не збереглася.

Вважає, що позивачем не надано актуального примірника правил кредитування, оскільки з огляду на їх мінливий характер не можна вважати, що такі є складовою кредитного договору.

Звертає увагу на неправомірність нарахування відсотків за користування позикою поза межами строку дії договору, який становить 30 днів. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування здійснювалося 90 днів, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору.

На переконання відповідача, позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки такий сплив у 2024 році.

Просить поновити строк на подання відзиву, оскільки такий пропущено з поважних причин.

Апеляційний суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 127 ЦПК України, поновлює пропущений ОСОБА_1 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки такий пропущено відповідачем з поважних причин, а тому доводи відзиву на апеляційну скаргу підлягають врахуванню.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 06.03.2021 між TOB «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №1295836, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3 950.00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99% в день. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою – 2,70% в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка – 726,35%. Датою повернення позики є 05.04.2021.

Згідно п. 4.2. Договору, позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, на сайті кредитодавця, їх зміст, суть об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) йому зрозумілі.

Договір позики №1295836 від 06.03.2021 підписано ОСОБА_1 одноразовим цифровим ідентифікатором XvCps3sVtb, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Згідно копії платіжної інструкції №f3950d2b-6f02-480b-b326-fa6c8109e530 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» перерахувало 06.03.2021 позику в розмірі 3 950,00 гривень на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» підтверджується факт прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018, укладеного між Компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та звершення наступної платіжної операції: 1) Дата 06.03.2021; 2) Номер платежу f3950d2b-6f02-480b-b326-fa6c8109e530; 3) сума 3 950,00 грн.; 4) Отримувач Конопля Віталій – ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

Згідно акту прийому-передачі Реєстру заборгованостей за Договором факторингу №2610 від 26.10.2021 клієнт передав, а фактор прийняв інформацію, яка надана в електронному вигляді.

У реєстрі прав вимог №2 від 26.10.2021 ОСОБА_1 зазначений під номером 3 674. З даного реєстру вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія управління активами» прийняло від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» право вимоги до ОСОБА_1 згідно договору позики №1295836 від 06.03.2021 та сума заборгованості разом становила 13 382,50 гривень.

Підтвердженням оплати за договором факторингу №2610 від 26.10.2021 є акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2021 по грудень 2022 року.

На підтвердження факту переходу прав вимоги від ТОВ «Фінансова компанія управління активами» до ТОВ «Фінпром Маркет» надано підписаний сторонами акт прийому-передачі Реєстру заборгованостей за Договором факторингу №030423-ФК від 03.04.2023, де клієнт передав, а фактор прийняв інформацію, яка надана в електронному вигляді.

У реєстрі боржників №б/н від 03.04.2023 ОСОБА_1 зазначений під номером 24773.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2021 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №1295836, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3 950.00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1.99% в день.

У своїх доводах відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не оспорює факт укладення кредитного договору між ним та первісним кредитором так само, як і факт отримання коштів за договором позики.

Водночас, ТОВ «Фінпром Маркет» у своїх доводах апеляційної скарги вказує на неправильність та передчасність висновків суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів переходу прав вимоги та відсутності повідомлення боржника про перехід прав вимоги.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

За цим Договором Фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників зазначених в реєстрі заборгованостей, в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами (п. 1.1. Договору факторингу №2610).

Згідно п. 5.2. Договору факторингу №2610, перехід від клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей (з одночасною передачею реєстру заборгованостей в електронному вигляді), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписані сторонами акти прийому-передачі Реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимоги та є невід`ємними частинами цього Договору. Акти прийому-передачі Реєстру Заборгованостей підписують в день укладення цього Договору.

На підтвердження факту оплати за договором факторингу №2610 від 26.10.2021 позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2021 по грудень 2022 року, який є бухгалтерським документом, який відображає кількість операцій щодо оплати зобов`язань за вищезгаданим Договором факторингу.

Підтвердження підписання електронними підписами вищенаведених документів надано позивачем, де такі документи підписано у сервісі Вчасно (а.с.38).

Істотні умови договору факторингу №030423-ФК від 03.04.2023 майже не відрізняються від умов договору факторингу №2610 від 26.10.2021, крім ціни оплати за договором.

У реєстрі боржників №б/н від 03.04.2023 ОСОБА_1 зазначений під номером 24773.

Факт оплати за договором №030423-ФК від 03.04.2023 є акт звірки взаєморозрахунків, де наявні підписи уповноважених сторін та мокрі печатки.

Враховуючи вищезазначене позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу прав вимоги від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та від ТОВ «Фінансова компанія управління активами» до ТОВ «Фінпром Маркет».

Щодо відсутності повідомлення про відступлення права вимоги за договорами факторингу, то слід зазначити, що наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи належного повідомлення ОСОБА_1 про уступку права вимоги згідно укладених договорів факторингу не позбавляє позичальника від обов`язку повернення коштів за договором позики та нарахованих процентів. ОСОБА_1 міг погасити заборгованість здійснюючи погашення на рахунки первісного кредитора.

Суд першої інстанції належної уваги не звернув на наявність належних та допустимих доказів переходу права вимоги до позивача, не дослідив судову практику Верховного Суду в частині повідомлення боржника про уступку права вимоги та прийшов до передчасних висновків відмовляючи у задоволенні позову з цих підстав.

Посилання суду першої інстанції на правові висновки викладені Верховним Судом у справі №522/1914/16-ц та у справі №761/38977/18, не заслуговує на увагу, оскільки під час пошуку в ЄДРСР таких справ не знайдено.

ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що сума основного боргу була погашена ним у 2021 році, однак квитанція про оплату не збереглася.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного у суду у Постанові від 22.04.2024 у справі №559/1622/19 виснував, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що сума боргу погашена ним у 2021 році, оскільки ОСОБА_1 не надав ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді квитанції про сплату боргу у повному обсязі. Оскільки, доказування в цивільному судочинстві не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), то слід вважати, що відповідач не довів факт погашення ним заборгованості, оскільки не надав доказів на доведення своєї позиції.

Водночас, слід погодитись з доводами відзиву на апеляційну скаргу в частині неправомірності нарахованих відсотків за користування позикою.

Згідно умов укладеного між сторонами договору позики, строк договору становить 30 днів. Датою повернення позики є 05.04.2021.

У матеріалах справи відсутній договір пролонгації строку користування позикою, а тому слід вважати, що нарахування за ставкою 1,99% в день є правомірною тільки протягом строку кредитування, який становить 30 днів.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 06.03.2021 по 15.10.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 11 811,00 гривень, з яких: 3 950,00 гривень – заборгованість за тілом позики; 7 861,00 гривень – заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами.

Під час детального ознайомлення з розрахунком, колегією суддів встановлено, що за період з 06.03.2021 по 04.07.2021 (121 календарний день) ТОВ «1 Безпечне агентство небхідних кредитів» здійснювало нарахування за процентною ставкою 1,99% від суми наданої позики в день з розрахунку 3 950 х 1,99% = 78,61 х 121 = 9 511,81 (сума нарахованих відсотків за 121 календарний день).

07.04.2021 ОСОБА_1 здійснив погашення відсотків у розмірі 1 572,20 гривень.

У зв`язку з вищезазначеним, апеляційний суд констатує, що нарахування поза межами строку дії договору позики є фактично відповідальністю передбаченою ст. 625 ЦК України, а тому стягненню підлягає сума заборгованості в межах строку дії договору позики, тобто від 06.03.2021 по 05.04.2021. Здійснений відповідачем платіж в сумі 1 572,20 гривень слід віднести на сплату відсотків за користування позикою.

Позивачем за період від 06.03.2021 по 05.04.2021 підлягали нарахуванню відсотки в розмірі 2 358,30 гривень (3 950 х 1,99% = 78,61 х 30), а враховуючи погашені відповідачем відсотки в сумі 1 572,20 гривень нарахуванню підлягають відсотки в розмірі 786,10 гривень (2 358,30 - 1 572,20). Разом із тілом кредиту сума заборгованості становить 4 736,10 гривень, з яких: 3 950 гривень – заборгованість за тілом позики та 786,10 гривень - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами.

Апеляційний суд повторно звертає увагу на тому, що в матеріалах справи відсутній додатковий договір на пролонгацію строку дії договору позики. Інші умови Правил чи укладеного між сторонами договору позики №1295836 від 06.03.2021 не містять положень щодо автоматичної пролонгації договору в разі прострочення виконання відповідачем зобов`язань та не повернення боргу.

Щодо мінливості характеру Правил, то колегія суддів вважає, що Правила надані позивачем не носять мінливого характеру, оскільки такі відображають актуальні Правила про надання грошових коштів у позику станом на момент укладення договору позики №1295836 від 06.03.2021. Відповідачем не доведено того, що Правила змінювались з моменту укладення договору позики та до моменту звернення позивача до суду із позовом.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 не заслуговує на увагу, оскільки в даній справі йшлося про те, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток АТ КБ «ПриватБанк» є частиною укладеного між сторонами кредитного договору, в якому не зазначалось істотних умов кредитування (відсоткової ставки, строку кредитування, тощо).

Велика Палата у справі №342/180/17 дійшла висновку щодо списання боргу в частині процентів та пені, однак залишила рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині стягнення тіла кредиту без змін.

Таким чином, висновки ВП ВС у справі №342/180/17 не є релевантними до даної справи та не підлягають застосуванню.

Щодо строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц виснувала, що перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Апеляційним судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах суми 4 736,10 гривень, з яких: 3 950 гривень – заборгованість за тілом позики та 786,10 гривень - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами. Тому, питання щодо пропуску строку позовної давності підлягає додатковому дослідженню.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вказує на пропуск строку позовної давності позивачем, оскільки прострочення зобов`язання виникло 06.05.2021, а із позовом ТОВ «Фінпром Маркет» звернулося у листопаді 2025 року.

Однак, позиція відповідача є хибною з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 2 статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік для вимог про стягнення про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність за заявою відповідача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено (у тому числі, й станом на час звернення КП «Харківські теплові мережі» з позовом до суду).

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дї карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Постановою Кабміну від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», карантинні обмеження було знято.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022, дію якого неодноразово продовжено.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

04.09.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX.

Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Право вимоги за договором позики №1295836 від 06.03.2021 виникло у позивача з моменту прострочення виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, а саме з 06.04.2021.

Однак, з 02.04.2020 строк загальної позовної давності було продовжено до 27.06.2023, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 такий було зупинено, а тому звернення позивача до суду 03.11.2025 здійснено в межах строку загальної позовної давності з урахуванням законодавчих змін.

Щодо професійної правничої допомоги.

У суді першої інстанції ТОВ «Фінпром Маркет» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 4 500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання професійної правничої допомоги, колегія суддів керується наступним.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити не співмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До позовної заяви позивачем додано Договір №25-08/25/ФП від 25.08.2025 укладений між ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Ю.О. Згідно наданого розрахунку послуг з професійної правничої допомоги, адвокатом наданого послуги на суму 4 500 гривень, з яких: 500 гривень – вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції, тощо; 4 000 гривень – судовий супровід в суді першої інстанції, підготовка/складання та направлення/подача однієї позовної заяви, представництво інтересів клієнта в суді, тощо.

Позивачем долучено платіжну інструкцію про переказ коштів на суму 121 500,00 гривень щодо наданих послуг з представництва інтересів товариства у справах щодо стягнення кредитної заборгованості, в тому числі відносно ОСОБА_1 .

Апеляційний суд, проаналізувавши надані адвокатом Ткаченко Ю.О. послуги ТОВ «Фінпром Маркет», а також подані до суду апеляційної інстанції документи, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, значимості таких дій у справі, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу наданих в суді першої інстанції в розмірі 2 500,00 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Витрат професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції стороною позивача не надано.

Враховуючи положення, ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року як ухвалене з порушенням норм матеріального права, за неналежного з`ясування всіх істотних обставин справи та з неправильним застосуванням практики Верховного Суду та ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позову в межах суми 4 736,10 гривень, з яких: 3 950 гривень – заборгованість за тілом позики та 786,10 гривень - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами.

Беручи до уваги положення ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» стягненню підлягає судовий збір, згідно задоволених позовних вимог, за подання позовної заяви у розмірі 971,38 гривень (4 736,10 : 11 811 х 100 = 40,1% х 2 422,40) та витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 2 500,00 гривень, а також судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 633,60 гривень.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», задовольнити частково.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2026 року, скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ: 43311346 заборгованість за договором позики №1295836 від 06.03.2021 у розмірі 4 736,10 гривень, з яких: 3 950 гривень – заборгованість за тілом позики та 786,10 гривень - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ: 43311346 сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви в сумі 971,38 гривень, витрати на професійну правничу допомогу надані позивачу в суді першої інстанції в розмірі 2 500,00 гривень та судовий збір за подання апеляційної скарги, який становить 3 633,60 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua