Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №308/13978/22 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/13978/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.,

з участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Косарева-Козлова Людмила Олександрівна, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2025 року, повний текст якого складено 19 березня 2025 року, ухвалене головуючою суддею Логойда І.В., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ужгородської міської ради та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Руслани Іванівни про визнання недійсним правочину, визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради

встановив:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ужгородської міської ради та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. про визнання недійсним правочину, визнання протиправним та скасування рішення Ужгородської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 складається з двох квартир, що належать: квартира АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , квартира АДРЕСА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Згідно технічної характеристики квартири АДРЕСА_4 , загальна площа присадибної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 складала 455 м.кв. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.03.2007, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради № 93 кв. АДРЕСА_4 загальною площею 70,80 м.кв. була приватизована на праві приватної, спільної, сумісної власності на двох осіб: ОСОБА_5 та його племінника ОСОБА_1 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 та рідна сестра померлого ОСОБА_4 , вступили у спадщину 09.11.2013 та є співвласниками кв. АДРЕСА_4 .

На початку 2021 ОСОБА_2 повідомив позивачу, що присадибна земельна ділянка ним приватизована за рішенням Ужгородської міської ради. Рішення IV сесії Ужгородської міської ради V скликання 23.11.2007 № 531 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» в частині передачі у приватну власність земельних ділянок» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 площею 0,0509 га по АДРЕСА_1 .

Серед наданих позивачу міською радою документів міститься заява ОСОБА_5 , посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., та зареєстрований у реєстрі за № 2652 від 11.10.2006, в якій ОСОБА_6 не заперечує проти приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 , громадянином ОСОБА_2 , і те, що він не бажає використати своє право на приватизацію згаданої вище земельної ділянки.

ОСОБА_1 вважає, що п.4 рішення Ужгородської міської ради IV сесії V скликання № 531 від 23.11.2007 є незаконним. На момент винесення рішення Ужгородської міської ради IV сесії V скликання № 531 від 23.11.2007 позивач проживав разом з рідним дядьком ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_4 , яка належала йому та ОСОБА_5 на праві приватної спільної сумісної власності згідно свідоцтва про право власності від 28.03.2007, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради № 93.

ОСОБА_5 на момент підписання заяви про те, що він не заперечує проти приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 , громадянином ОСОБА_2 , і те, що він не бажає використати своє право на приватизацію згаданої вище земельної ділянки, мав стійкий психічний розлад - 2 група інвалідності (ВСЛ псих. пожиттєво) встановлена з 01.01.1999 відповідно розпорядження № 600071 від 5.05.2004 Ужгородського ГУ ПСЗН. Оскільки ОСОБА_5 мав стійкий психічний розлад і потребував стороннього догляду, позивач здійснював за ним догляд. У період з 01.05.2001 по 30.04.2003 та з 01.04.2004 по 31.03.2006 позивач отримував допомогу по догляду за ОСОБА_5 , як за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу.

ОСОБА_2 , як сусід знав про стійкий психічний розлад ОСОБА_5 і скориставшись його безпорадним станом у відсутність позивача організував підписання заяви ОСОБА_5 , посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І.

Як співвласникам будинку, земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок в силу ст. 89 ЗК України належить до спільної власності власників квартир. Такі земельні ділянки передаються у власність або користування співвласникам багатоквартирного будинку, які й визначають порядок користування земельними ділянками (ст. 42 ЗК України). Позивач набув в порядку спадковості за померлим ОСОБА_5 частину квартири АДРЕСА_4 і тому його відмова від приватизації земельної ділянки порушила права позивача щодо приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 в тій пропорційній частині квартири яку він успадкував.

Рішення Ужгородської міської ради 23.11.2007 № 531 прийнято з урахуванням заяви ОСОБА_5 , посвідченої нотаріусом від 11.10.2006р., уся земельна ділянка належна до будинку АДРЕСА_1 площею 0,0509 га, приватизована одноособово ОСОБА_2 . Вважає, що заява ОСОБА_5 є недійсним (оспорюваним) правочином.

Всупереч діючим на час винесення рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2007 № 531, нормам ЗК України про те, що приватизація земельної ділянки могла відбутися лише у спільну сумісну власність співвласників квартир у будинку, а в разі застосування положень статті 120 ЗК України право власності на відповідну земельну ділянку визначалося пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, ОСОБА_2 приватизував усю належну до будинку земельну ділянку, чим порушено права інших співвласників будинку.

З врахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати заяву ОСОБА_5 , посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. та зареєстровану у реєстрі за № 2652 від 11.10.2006 недійсним правочином;

- визнати протиправним та скасувати п.4 рішення IV сесії Ужгородської міської ради V скликання 23.11.2007 № 531 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» в частині передачі земельної ділянки» у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд: - ОСОБА_2 пл. 0, 0509 га по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Косарева-Козлова Л.О., подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вказує, що суд першої інстанції помилково вважав, що він повинен був бути обізнаним про належність відповідачу спірної земельної ділянки ще з 2011 року, зокрема під час звернення до компетентних органів із проханням надати відповідь щодо законності самочинного будівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_5 . Ним не ставилося питання щодо законності приватизації відповідачем земельної ділянки. Крім того, йому не було відомо, що відповідачем проведено приватизацію усієї земельної ділянки площею 0,0509 га по АДРЕСА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи, перевірено всі доводи і доводи позивача та надано їм оцінку.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером інформаційної довідки 302570913 квартира за адресою: АДРЕСА_6 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.11.2017, індексний номер 38047472 – на праві приватної власності 1/4 належить ОСОБА_1 та на підставі рішення від 16.05.2007 ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності 93 від 28.03.2007, а також ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності 93 від 28.03.2007 та ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2017, індексний номер 38150628 – підстава для державної реєстрації – свідоцтво про право на спадщину на праві приватної власності 1/4.

Згідно з копією свідоцтва про право власності на житло, свідоцтво видано згідно з рішенням від 28.03.2007 №93, квартира за адресою: АДРЕСА_6 на праві спільної власності належить ОСОБА_5 та племіннику ОСОБА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14563035 від 16.05.2007 квартира в АДРЕСА_6 на праві приватної спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09.11.2017, виданим державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Митровка В.М., спадкоємцями 1/2 частки квартири, що розташована в АДРЕСА_6 , що належала померлому на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 28.03.2007 згідно з рішенням від 28 березня 2007 року №93, зареєстрованого в КП “Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода” Ужгородської міської ради Закарпатської області за реєстраційним номером 18864610 номер запису 24831 в книзі 128, є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Додано також витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі за №49808732.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за номером інформаційної довідки 103265855 квартира за адресою: АДРЕСА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину на праві приватної власності 1/4 належить ОСОБА_1 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.11.2017 №38047472.

Згідно з довідкою ТОВ «ОІР-СЕРВІС» від 11.10.2005 №1881 ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_6 , склад сім`ї – дядько ОСОБА_5 .

До матеріалів справи додано розпорядження ГУ ПСЗН – заявник ОСОБА_1 , утриманець ОСОБА_5 , 2 гр. інвалідності всл. Псіх, пожиттєво, допомога по догляду з 01.04.2004 по 30.09.2004.

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером інформаційної довідки 302570089 квартира за адресою: АДРЕСА_5 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 – 1/4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 31.08.1994, ОСОБА_2 1/4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 31.08.1994 та 1/2 на підставі договору дарування №2089 від 16.07.2007.

Згідно з копією довідки КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» від 10.09.2007 будинок АДРЕСА_5 зареєстрована за ОСОБА_2 .

Згідно з рішенням Ужгородської міської ради ІV сесії V скликання від 23.11.2007 №531 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ОСОБА_2 , площею 0,0509 га по АДРЕСА_1 .

Згідно з актом погодження меж земельної ділянки та передачі межових знаків на зберігання від 18.10.2007 проведено погодження меж земельної ділянки з суміжними користувачами, власниками по АДРЕСА_7 , по АДРЕСА_8 , з ТОВ «ОІР-Сервіс».

До матеріалів справи додано заяву ОСОБА_2 від 19.10.2007 про передачу безкоштовно у приватну власність земельної ділянки площею 0,0509 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради 18.06.2021 надав відповідь представнику позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним» від 02 серпня 2000 року, №1192, ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував допомогу по догляду за ОСОБА_5 , особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу, у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Вищевказана допомога виплачувалася ОСОБА_1 у періоду з 01.05.2001 по 30.04.2003 роки та з 01.04.2004 по 31.03.2006 роки.

Згідно з посвідченою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І. заявою від 11.10.2006 ОСОБА_5 не заперечує проти приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 , громадянином ОСОБА_2 та не бажає використати своє прав на приватизацію згаданої вище земельної ділянки.

Рішенням IV сесії Ужгородської міської ради V скликання 23.11.2007 № 531 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» гр. ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0509 га по АДРЕСА_1 .

Згідно з доданою представником відповідача відповіддю Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 29.04.2011 №7/7-840 на №591/01-20-Н від 07.04.2011, адресованою гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_6 , повідомлено наступне. На звернення стосовно законності забудови по АДРЕСА_5 , яке проводить гр. ОСОБА_2 . Інспекція ДАБК у Закарпатській області повідомила наступне. При огляді на місці 20.04.2011 по АДРЕСА_5 , будівельні роботи не проводились, виявлено влаштований фундамент. В ході документальної перевірки встановлено, що гр. ОСОБА_2 було надано рішення виконавчого комітету Ужгородська міської ради № 145 від 09.04.2008 про дозвіл на добудову допоміжних приміщень до власної квартири АДРЕСА_9 на власній земельній ділянці за згодою співвласників, також був наданий державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 545585 від 03.04.2008, чим порушено ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». В порушенні містобудівельного законодавства, добудова допоміжних приміщень, а саме влаштування фундаменту за вищевказаною адресою, проводилась без дозволу на виконання будівельних робіт (повідомлення) інспекції ДАБК у Закарпатській області та будь-якого погодженого проекту, чим порушено ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За вчинене правопорушення гр. ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності згідно ст.96 КУпАП та оштрафовано. Приписом інспекції ДАБК у Закарпатській області від 20.04.11 № 560 гр. ОСОБА_2 зобов`язано припинити будь-які будівельні роботи до оформлення дозвільної та технічної документації на дану добудову, яку надати в інспекцію ДАБК у Закарпатській області для розгляду. Що стосується погодження сусідів при розташуванні об`єктів будівництва, то воно вимагається при винесенні рішення органом виконавчої влади в даному випадку міською радою. Окрім того, у разі порушення свого права власності при проведенні будівництва прибудови Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області рекомендує звернутись в суд відповідно до ст. 386 ЦК України.

Згідно з доданою копією постанови №660 про накладення адміністративного стягнення від 27.04.2011 на ОСОБА_2 накладено штраф за ст. 96 КУпАП. Додано копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №545585 ОСОБА_2 такий є власником земельної ділянки площею 0,0509 гав АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 31.05.2011 №192 «Про надання вихідних даних на проектування об`єктів містобудування» надано вихідні дані ОСОБА_2 на добудову допоміжних приміщень до власної квартири АДРЕСА_9 на власній земельній ділянці за згодою співвласника.

У судовому засіданні 04.03.2025 допитано як свідка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає: АДРЕСА_5 , мати відповідача. Така повідомила, що раніше по різному регулювалось питання землі, зрештою вирішила звернутись до сусідів з питань приватизації землі. Зверталась до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які там проживали. ОСОБА_7 повідомила, що їй не потрібна дана земельна ділянка, оскільки має дачу, а у сестри, яка виїхала, також є дача, а ОСОБА_8 відмовився від земельної ділянки, оскільки така йому не була потрібна. Для вирішення цього питання зверталась у земельний відділ, де повідомили, що потрібна нотаріально засвідчена заява про відмову від приватизації земельної ділянки. Знову звернулась до ОСОБА_8 , такий у нотаріуса підписав відмову на користь її сина. Для вирішення питання написала заяву про приватизацію, далі питання вирішувалось на сесії міськради, далі необхідно було надати документи на виготовлення кадастрової документації. Зверталась у земельний відділ, це був довгий процес. Коли приходили вимірювати землю, то показувала, де що знаходиться. 03.04.2008 було приватизовано земельну ділянку, про цей процес ОСОБА_9 знав, добре знав. Такий звертався до суду, прокуратури, бо в той час планували добудову на земельній ділянці, такий особисто звертався, йому дали лист про приватизацію земельної ділянки. Тому це неправда, що він не обізнаний. ОСОБА_9 одного разу уночі п`яним просив п`ять тисяч за земельну ділянку. Коли зробили огорожу, ділянку, то під огорожу ОСОБА_9 носив сміття, коли приватизували ділянку, то сама носила сміття ближче до вулиці через розташування земельної ділянки, втратила здоров`я на цій земельній ділянці, прибирала на такій, яблуню зламану виносила тощо. Коли приходила комісія з ОСОБА_10 щодо звернення, то була вдома, ОСОБА_9 теж був у нетверезому стані. Всім прийшов лист про добудову згідно з нормами на ділянці у 2010 чи 2011 роках. Про даний позов їй відомо. Обновили посадку, платять земельний податок за земельну ділянку, теж користується даною земельною ділянкою. У них є поштовий ящик, чому такого нема у ОСОБА_9 , їй невідомо. ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були співвласники, ОСОБА_9 тоді там не проживав, після його повернення з армії влаштовувались сварки. До ОСОБА_9 також зверталась усно з приводу земельної ділянки, такий відмовився від земельної ділянки.

Обгрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсною заяви ОСОБА_5 , посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., та зареєстровану у реєстрі за № 2652 від 11.10.2006, позивач зазначав, що ОСОБА_5 не міг керувати діями та розуміти наслідки вказаних дій з урахуванням стану здоров`я, відсутність волевиявлення на настання юридичних наслідків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України (у редакції чинній на момент вчинення правочину) міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так як належними доказами позивачем не підтверджено той факт, що ОСОБА_5 , підписуючи заяву від 11.10.2006 про відмову використати своє прав на приватизацію земельної ділянки в АДРЕСА_1 та не заперечує щодо приватизації такої громадянином ОСОБА_2 , не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому підстав для визнання заяви, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Матей Р.І., та зареєстрованої у реєстрі за № 2652 від 11.10.2006 недійсною, немає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, апелянтом не надано доказів на спростування зазначеного.

Що стосується скасування п.4 рішення IV сесії Ужгородської міської ради V скликання 23.11.2007 № 531 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» в частині передачі земельної ділянки» у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд: ОСОБА_2 пл. 0, 0509 га по АДРЕСА_1 , слід зазначити наступне.

Так, співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_6 на момент прийняття спірного рішення IV сесії Ужгородської міської ради V скликання 23.11.2007 № 531 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок» в частині передачі земельної ділянки» став ОСОБА_1 в результаті приватизації квартири.

Як встановлено судом, ОСОБА_11 не надавав письмової відмови від приватизації земельної ділянки на момент прийняття спірного рішення, погодження такого питання відповідачем ОСОБА_2 .

Разом з цим, суд першої інстанції встановив, що позивач був обізнаний про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2 вцілому, оскільки, він звертався ще у квітні 2011 року до Інспекції ДАБК у Закарпатській області щодо законності забудови на спірній ділянці по АДРЕСА_5 , яке проводить гр. ОСОБА_2 .

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесенням ним рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення ЄСПЛ у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі N 522/9497/14-ц).

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку ОСОБА_1 пропустив строк для подачі позовної заяви, оскільки про спірне рішення органу місцевого самоврядування та порушення своїх прав та інтересів він знав ще з квітня 2011 року, однак, з вказаним позовом всупереч вимог ст.ст. 256, 257, 261, ч. 3 ст. 267 ЦК України, звернувся тільки у жовтні 2022 року.

Оскільки відповідачами було заявлено застосування наслідків ч. 4 ст. 267 ЦК України, та враховуючи те, що позивачем пропущено загальну позовну давність тривалістю у три роки, то на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні вищевказаної позовної вимоги.

Отже, колегія суддів апеляційного суду, приходить до обґрунтованих висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалене із повним та всебічним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, таке рішення відповідає чинним нормам матеріального та процесуального права, а тому на підставі статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Окрім наведеного, колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

А тому, апеляційний суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відтак, апеляційний суд з огляду на викладене зазначає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені в апеляційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору.

Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Косарева-Козлова Людмила Олександрівна, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 березня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: