Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №308/18488/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/18488/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача: Мацунича М.В.,

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2024 року, ухвалене головуючою суддею Шумило Н.Б., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору державного нотаріуса Ужгородської районної державної нотаріальної контори Мешко Тетяни Миколаївни про визнання недійсним договору дарування

встановив:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 1961 р.н., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 1993 р.н., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державного нотаріуса Ужгородської районної держаної нотаріальної контори Ужгородського районного нотаріального округу Мешко Т.М., про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що позивач є батьком відповідача ОСОБА_1 , 1993 р.н. Від дня свого народження і по сьогоднішній день проживає в будинку АДРЕСА_1 . Крім нього в будинку постійно проживають його батько ОСОБА_1 , 1933 р.н., та його дружина (без реєстрації) ОСОБА_2 , яка доглядає за його батьком.

Вищевказаний будинок позивач з батьком отримали у спадок, по 1/2 кожен, після смерті його матері ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво про право на спадщину від 20.03.2009.

Враховуючи те, що позивач є особою похилого і пенсійного віку, отримує мінімальну пенсію в розмірі 2700 грн, у них з сином (відповідачем по справі) і батьком, була домовленість, що відповідач утримуватиме позивача та його 90-то річного батька до їх смерті, натомість, вони залишають йому по 1/2 спірного будинку кожен.

У серпні 2023 року відповідач запропонував позивачу піти до державного нотаріуса та підписати документи необхідні для оформлення договору довічного утримання. Позивач зазначає, як йому пояснив відповідач, що поспіх підписання документів у нотаріуса необхідні були для виготовлення, в тому числі, правовстановлюючих документів на земельну ділянку прилеглу до будинку АДРЕСА_1 .

22.08.2023, довіряючи своєму сину та покладаючись на його порядність і вихованість, він підписав усі документи, які були надані йому нотаріусом та його сином. Нотаріус, при наданні позивачу документів для підписання, нічого не пояснював і не роз`яснював, а надав тільки нечитабельну ксерокопію, роздруковану на одному аркуші з двох сторін, оригінал якої через декілька хвилин переробив, пояснивши, що там є якась помилка.

Про те, що було укладено договір дарування, а не договір довічного утримання, він дізнався тільки після того, як відповідач повідомив йому, а саме 13.10.2023, що він і його батько подарували йому по 1/2 частині будинку. Звернувшись до адвоката, той роз`яснив йому, що в договорі який він підписав, жодним чином не зазначено про його утримання.

Позивач також вказує, що 1/2 спірного житлового будинок є його єдиним житлом, іншого житла він не має. Проживав у спірному житлі та продовжує проживати в ньому після укладення договору дарування. В тому ж будинку живе і його 90 річний батько. Фактичної передачі майна між сторонами не відбулося. Витрати на утримання будинку в АДРЕСА_1 та сплату комунальних послуг несе він і його дружина, яка теж пенсіонерка.

Позивач вказує, що під час укладення оспорюваного договору дарування припустився помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов`язків належного йому майна.

З цих підстав просив суд визнати недійсним договір дарування 1/2 будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_1 , №2-361 від 22.08.2023 року, посвідчений державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори, Ужгородського районного нотаріального округу, Закарпатської області Мешко Т.М.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , 1961 р.н. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення суду ухвалено з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції дав невірну оцінку обставинам, які були встановлені і доведені належними та допустимими доказами у процесі судового розгляду, внаслідок чого було ухвалене незаконне та необґрунтоване рішення.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано того, що після укладення спірного договору він продовжує проживати в будинку, сплачує комунальні послуги, вважав, що уклав договір довічного утримання і наміру відчужувати майно не мав. Також не відбулася фактична передача спірного майна, так як таке є єдиним його майном.

Внаслідок помилки та неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, ним були підписані в нотаріуса документи надані його сином.

Вказує, що він допустився помилки щодо правової природи правочину та зауважує, що є особою похилого віку, спірне майно є єдиним його житлом, не відбулася фактична передача нерухомого майна та він продовжує проживати в подарованому будинку, а тому вказані обставини свідчать про те, що наміру укладати договір дарування він не мав.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Павліченко Т.С. підтримала апеляційну скаргу та просила таку задовольнити із наведених в ній підстав.

Представник відповідача, адвокат Бойко Б.Б. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Державний нотаріус Ужгородської районної державної нотаріальної контори Мешко Т.М. подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 22 серпня 2023 року державним нотаріусом Ужгородської районної державної нотаріальної контори Ужгородського районного нотаріального округу Мешко Т.М. посвідчено та зареєстрованого в реєстрі за №2-361, договір дарування, який укладено між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - «дарувальник» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - «обдарований», про таке: дарувальник подарував (передав безоплатно у власність обдарованому), а обдарований прийняв у дар 1/2 частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 .

Також, у вказаному договорі чітко зазначено, що укладення цього договору не пов`язане із виконанням Обдаровуваного будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь Дарувальника зараз або в майбутньому.

В п.4 Договору сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі: в момент укладення цього договору не страждають захворюваннями, що перешкоджають усвідомленню значення своїх дій; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; вільно володіють українською мовою, договір складений нотаріусом з урахуванням всіх побажань сторін та обов`язкових умов, договір сторонами прочитаний та зрозумілий; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

В п.5 Договору сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови що стосуються дарування житлового будинку. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Згідно п.7 Договору Дарувальний зобов`язаний: - надати Обдаровуваному всі документи необхідні для державної реєстрації цього договору, а також для реєстрації права власності житловий будинок; надати всі необхідні документи для підписання цього договору та нести повну відповідальність за їх достовірність.

В п.8 Договору зазначено, що право власності на частку житлового будинку з належними спорудами, яка дарується, переходить до Обдаровуваного з моменту передачі та прийняття дарунка. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає, про що будуть свідчити одержання Обдаровуваним примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Цей факт підтверджується підписом Обдаровуваного за одержання документу у реєстрі нотаріальних дій.

Вказаний договір підписаний Дарувальником – « ОСОБА_1 » та Обдаровуваним – « ОСОБА_1 ».

Судом першої інстанції було оглянуто спірний договір у судовому засіданні.

Також під час розгляду справи з пояснень сторін було з`ясовано, що в оспорюваному договорі помилково вказаний рік народження позивача, замість вірного «1961» помилково вказано «1933».

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.10.2023 (індексний номер витягу 350431979) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 (1/2 частини на підставі договору дарування 2-361 від 22.08.2023 та 1/2 частини на підставі договору дарування 2-211 від 23.05.2023).

Згідно відповіді Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №2762/03-38 від 26.10.23 на адвокатський запит від 23.10.2023 виконавчий комітет Оноківської сільської ради повідомив, що згідно Реєстру територіальної громади за адресою АДРЕСА_1 станом на 26.10.2023 зареєстровані громадяни: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 01.04.1998 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 02.01.1985 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 09.10.2023.

Станом на 22.08.2023 за вищевказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 01.04.1998 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 02.01.1985 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Щодо фактично проживаючих осіб (без реєстрації) інформують, що дана інформація в сільській раді відсутня.

Позивач просить визнати недійсним вказаний вище договір дарування, посилаючись на те, що при його укладенні припустився помилки, думав що укладає договір довічного утримання.

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Проте, лише з`ясування таких обставин як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах. Вказані висновки наведено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20).

Судом не встановлено неадекватності форми зовнішнього волевиявлення внутрішній волі позивача, як суб`єкта оспорюваних правочинів внаслідок неправомірних дій відповідача чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину його очікуваного результату.

Не знайшли своє підтвердження також доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір було укладено під впливом помилки. Те, що ОСОБА_1 продовжує проживати у подарованому ОСОБА_1 будинку, не спростовує добровільність укладення спірного договору.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування 1/2 будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 , 1961 р.н. і ОСОБА_1 , 1993 р.н. за №2-361 від 22.08.2023 року.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не вказують на те, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

З врахування вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст. 375 ЦПК України, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга без задоволення.

Приймаючи до уваги викладене та керуючись нормами статей 367, 374 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: