Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №125/1457/25 — Барський районний суд Вінницької області

125/1457/25

2/125/519/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.06.2026 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Питель О.В.,

секретар судового засідання Войтюк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 125/1457/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Ліщина О.В.» про витребування земельної ділянки,

за участі: представника позивача ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_4 ,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Барського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Ліщина О.В.» про витребування земельної ділянки. Свої вимоги позивач мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба - ОСОБА_5 . Як вбачається із копії сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 000500, виданого на підставі рішення Барської РДА від 13.03.1996 № 61-р, за життя їй належала земельна ділянка площею 3,78 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Верхівської сільської ради Барського (нині Жмеринського) району Вінницької області по КСП «Поділля». Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв її онук ОСОБА_1 , який у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР від 18.07.1963 прийняв спадщину після її смерті, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадщиною шляхом розпорядження майном (особистих речей та документів) померлої. Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26.09.2024 (справа № 132/2718/24) встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була рідною бабою ОСОБА_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.10.2024, зареєстрованого у реєстрі за № 3450, спадкова справа № 102/2024, спадкоємцем майна ОСОБА_5 є онук ОСОБА_1 . Спадкове майно складається з права на земельну частку (пай), площею 3,78 умовних кадастрових гектарів, члена КСП «Поділля» с. Верхівка Барського (нині Жмеринського) району Вінницької області. Після оформлення спадщини позивач неодноразово звертався до Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області (так як Верхівська сільська рада увійшла до складу Копайгородської селищної ради) із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак йому було відмовлено, у зв`язку з наявністю рішення суду про визнання спадщини після смерті ОСОБА_5 відумерлою. Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 06.02.2017 у справі №125/2452/16-ц визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме право на земельну частку (пай) площею 3,78 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж в натурі (на місцевості), яка розташована на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області по КСП «Поділля». Земельна частка (пай) складається з двох ділянок та належала спадкодавиці на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН № 000500. 25.02.2025 постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 125/2452/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.02.2017 задоволено частково; рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.02.2017 скасовано; заяву Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання спадщини відумерлою - залишено без розгляду. На підставі рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.02.2017 про визнання спадщини відумерлою, сільська рада отримала у комунальну власність оскаржувану земельну ділянку. Позивач зазначає, що у подальшому, всупереч вимогам ч. 8 ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», відповідно до якої протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям), Верхівською сільською радою (зараз Копайгородської селищної ради) на підставі рішення 30 сесії 7 скликання від 20.02.2019 вказана ділянка була передана ОСОБА_6 у власність, а надалі останній здійснив її відчуження на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 . ОСОБА_2 після отримання у власність спірної земельної ділянки, надав її в оренду ФГ «ЛІЩИНА О.В.» згідно з договором оренди землі б/н від 10.11.2023. На даний час земельна ділянка з кадастровим номером: 0520280400:02:001:0086 перебуває у користуванні ФГ «ЛІЩИНА О.В.». Просить витребувати у ОСОБА_2 , ФГ «ЛІЩИНА О.В.» у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,7753 га з кадастровим номером 0520280400:02:001:0086, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району (колишньої Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області).

03.12.2025 представник відповідача ОСОБА_4 подав до суду відзив на позовну заяву. Відповідно до змісту якого, заперечив щодо позовних вимог ОСОБА_1 та просив відмовити у позові. Зазначив, що вважає позов безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Як вбачається з позову позивач успадкував від ОСОБА_5 право на отримання у власність земельної ділянки площею 3,9361 га в умовних кадастрових гектарах, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Померлій дане право належало на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) ВН № 000500 від 18.04.1996. Як вбачається з вказаного сертифікату земельна ділянка в натурі на місцевості не визначалася, технічна документація на неї не розроблялася, відповідно, - кадастрового номера вона не має. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом позивач успадкував земельну часку (пай) у розмірі 3,78 умовних кадастрових гектарів на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай). Позивач просить суд витребувати від ОСОБА_2 та ФГ «Ліщина О.В.» земельну ділянку площею 1,7753 га, кадастровий номер 0520280400:02:001:0086, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Фактично відбулася підміна права на отримання у власність землі та право власності на землю, тим більше іншого цільового призначення. Представник відповідача зазначає, що успадкування майна та успадкування права на отримання майна у власність це різні інститути цивільного права. Реалізація права власності та права на отримання власності регулюється різними нормами законодавства, порядок реалізації цих прав визначено окремо нормами законодавства. Позивач не реалізував своє право на отримання у власність земельної ділянки у процедурі визначеній законодавством, а відразу вирішив заволодіти майном, яке помилково вважає своїм. Крім того, відсутні відомості про те чи звертався позивач до Копайгородської селищної ради (як учасник до справи не залучена) із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки, у тому числі за рахунок земель запасу чи резервного фонду і чи є офіційне рішення (відмова) з цього приводу селищної ради; чи оскаржував він до суду відмову у наданні йому земельної ділянки. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про неможливість реалізації позивачем свого права на отримання у власність земельної ділянки. Позивач не може витребувати майно власником якого він ніколи не був і ніколи не була спадкодавиця. Спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з власності позивача та спадкодавиці так як юридично ніколи не перебувала у їх власності. Позивач придбав земельну ділянку в законний спосіб і на момент придбання права жодного попереднього власника порушені не були.

23.03.2026 представник позивача ОСОБА_3 подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що відповідач помилково ототожнює право на земельну частку (пай) за сертифікатом серії ВН № 000500 з «правом на отримання» у порядку приватизації земель державної/комунальної власності. Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки спадкодавця. Земельна частка (пай) є майновим правом, яке переходить до спадкоємця у повному обсязі з моменту відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України). Відповідно до Постанови ВП ВС від 09.11.2021 № 542/1403/17 (14-106цс21) після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості). Зазначені у постанові норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право. Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай). Свідоцтво про право на спадщину за законом від 31.10.2024 (спадкова справа № 102/2024) прямо підтверджує, що позивач є спадкоємцем права на земельну частку (пай) площею 3,78 га (3,9361 га в натурі). Відповідь ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.2-11052/2-24 від 31.12.2024 чітко вказує, що спірна ділянка (кадастровий № 0520280400:02:001:0086 площею 1,7753 га) є частиною земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка належала ОСОБА_5 за сертифікатом. Щодо твердження про відсутність звернення позивача до Копайгородської селищної ради та неможливості реалізації права зазначає, що після оформлення спадщини позивач неодноразово звертався до Копайгородської селищної ради з заявами про розроблення технічної документації, проте йому було відмовлено саме через наявність рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.02.2017 у справі № 125/2452/16-ц про визнання спадщини відумерлою. Постановою Вінницького апеляційного суду від 25.02.2025 дане рішення скасовано, заяву сільради залишено без розгляду. Таким чином, відмова сільради була зумовлена незаконним судовим рішенням, яке згодом скасовано. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі № 6 140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника»). Крім того, представник позивача вказує, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 205/1871/23, є нерелевантною даним правовідносинам, так як стосується правовідносин щодо набуття земельної ділянки безпосередньо з земель державної/комунальної власності за рішенням органу місцевого самоврядування (ст. 116, 118 ЗК України). Посилання відповідача на добросовісність набуття та ст. 388 ЦК України є безпідставним, так як добросовісність набувача не захищає від віндикації, якщо майно вибуло поза волею власника (у т.ч. внаслідок незаконних дій органу влади). Щодо цільового призначення, то сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 000500 від 18.04.1996, виданий ОСОБА_5 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства» було присвоєно спірній земельній ділянці (кадастровий № 0520280400:02:001:0086) виключно під час її передачі ОСОБА_6 на підставі рішення 30 сесії 7 скликання Копайгородської селищної ради (колишньої Верхівської) від 20.02.2019. Оскільки зазначене рішення сільради прийнято виключно на підставі судового рішення Барського районного суду від 06.02.2017 у справі № 125/2452/16-ц про визнання спадщини відумерлою (скасованого постановою Вінницького апеляційного суду від 25.02.2025), то й присвоєння нового цільового призначення є незаконним наслідком протиправного акту органу місцевого самоврядування. Незаконне рішення органу влади не породжує правових наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16). Різниця у цільовому призначенні не перешкоджає витребуванню земельної ділянки, оскільки спірна ділянка площею 1,7753 га є частиною земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка належала спадкодавиці (відповідь ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.2-11052/2-24 від 31.12.2024), а предметом позову є конкретна земельна ділянка з конкретним кадастровим номером, яка незаконно вибула з приватної власності позивача поза його волею (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України). Таким чином, посилання відповідача на цільове призначення є штучним і не спростовує права позивача на витребування майна. Вважає відзив безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов підтримала повністю, наполягала на його задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав. Суду пояснив, що придбав спірну земельну ділянку у сусідів – ОСОБА_6 . Договір оформлювали у нотаріуса, який перевірив дотримання вимог закону. Відповідачеві відомо, що ОСОБА_6 був військовослужбовцем, учасником бойових дій, коли він повернувся з АТО, звернувся до сільської ради про отримання земельної ділянки у порядку приватизації, йому було надано таку ділянку. Через кілька років ОСОБА_6 захворів на тяжку хворобу та його матері були потрібні гроші на лікування, вирішили продати його земельну ділянку, яку і купив ОСОБА_2 . Крім того, відповідач повідомив суду, що знав ОСОБА_7 , оскільки вони односельчани. ОСОБА_8 жила зі своїм сином, який зловживав алкоголем, не допомагав їй взагалі, і навіть коли вона померла, то син це помітив через кілька днів. За життя ОСОБА_9 і відповідач, і інші сусіди їй допомагали, після її смерті - здійснювали її поховання. Про спадкоємця ОСОБА_10 – позивача у справі ніхто у селі не знав ніколи, аж до тепер. Відповідач наполягав на тому, що не зробив «нічого поганого» – придбав земельну ділянку у військовослужбовця, який отримав її у порядку приватизації.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 підтримав позицію відповідача, позов не визнав з підстав, що викладені у відзиві.

У судове засідання представник відповідача ФГ «Ліщина О.В.» у судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду був повідомлений належно. Підстав для відкладення судового засідання судом не встановлено.

Під час судового розгляду судом були досліджені такі письмові докази.

18.04.1996 на підставі рішення Барської РДА від 13.03.1996 № 61-р ОСОБА_5 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 000500, що розташована на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області по КСП «Поділля», розміром 3,78 в умовних кадастрових гектарах та зареєстровано у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 15.05.1996 за № 489.

Відповідно до даних копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 78968853 від 31.10.2024, копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.10.2024, зареєстрованого у реєстрі за № 3450, спадкова справа №102/2024 спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її онук ОСОБА_1 . Спадщина складається із земельної частки пай, члена КСП «Поділля» с. Верхівка Барського району Вінницької області, частка 3,78 в умовних кадастрових гектарах.

Згідно з даними відповіді ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.2-11052/2-24 від 31.12.2024 на адвокатський запит №190/1 від 20.12.2024 вбачається, що ОСОБА_5 отримала сертифікат на право на земельну частку пай площею 3,78 га в умовних кадастрових гектарах серії ВН №5000500 по КСП «Поділля» на території Верхівської сільської ради, також згідно з додатком 2 (список померлих громадян, власників земельних часток (паїв), спадкоємцям яких видати державні акти на право власності на земельні частки (паї) на території Верхівської сільської ради Барського району) до розпорядження Барської райдержадміністрації № 377 від 02.07.2008 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні частки (паї) та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам на території Верхівської сільської ради» під номером 42 вказано ОСОБА_5 та земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 3,9361 га (259.1 - площею 2,1609 га, 259.2 - площею 1,7752 га).

Рішенням Барського районного суду від 06.02.2017 у справі №125/2452/16-ц визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме право на земельну частку (пай) площею 3,78 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж в натурі (на місцевості), яка розташована на території Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області по КСП «Поділля».

Постановою Вінницького апеляційного суду від 25.02.2025 у справі № 125/2452/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 06.02.2017 скасовано. Заяву Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області, про визнання спадщини відумерлою - залишено без розгляду.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26.09.2024 у справі № 132/2718/24 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була рідною бабою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Копайгородської селищної ради 61 позачергової сесії 8 скликання від 03.04.2025 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у прийнятті рішення щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)», відповідно до рішення Барського районного суду 125/1117/20, відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті рішення щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну частку (пай) розміром 3,78 в умовних кадастрових гектарах, що розташована на території Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області.

Суд звертає увагу, що у відповіді на відзив представник позивача вказує, що ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу через наявність рішення Барського районного суду від 06.02.2017 у справі № 125/2452/16-ц, однак це не відповідає змісту копії рішення селищної ради, відмова була пов`язана з наявністю іншого судового рішення, відомості про перегляд якого відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку, яка є предметом спору, на підставі договору купівлі-продажу від 10.09.2021. Відповідно до даних договору купівлі-продажу ОСОБА_6 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 1,7753 га, з кадастровим номером 0520280400:02:001:0086, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: Верхівська сільська рада Барського району Вінницької області. Ціна продажу - 32459,32 грн, що отримана продавцем у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку покупця на рахунок продавця, вказане підтверджується даними квитанції. Договір посвідчений 10.09.2021 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за № 336.

У свою чергу ОСОБА_6 отримав цю земельну ділянку безкоштовно, що підтверджується даними копії рішення Верхівської сільської ради Барського району Вінницької області 30 сесії 7 скликання від 20.02.2019 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким ОСОБА_6 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Верхівської сільської ради у розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 1,7753 га, форма власності – комунальна, кадастровий номер 0520280400:02:001:0086 та передано безкоштовно земельну ділянку площею 1,7753 га у власність.

Згідно з даними інформаційної довідки № 437401324 від 30.07.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером: 0520280400:02:001:0086, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , відповідно до договору оренди землі б/н від 10.11.2023 перебуває у користуванні ФГ «ЛІЩИНА О.В.».

Відповідно до даних витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № HB-9966447542025 від 10.06.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0520280400:02:001:0086 становить 38204,49 грн.

Суд оцінював надані докази через призму таких норм.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. У свою чергу предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).

Оцінюючи докази щодо відповідності критерію допустимості, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, та ураховує, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Вирішуючи питання достатності поданих доказів, суд виходить з того, що відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; а питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На виконання положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Визначаючи зміст спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Позивач вважає порушеним його право власності, звернувся до суду з віндикаційним позовом – про витребування земельної ділянки та керується таким.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з положеннями ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду № 653/1096/16-ц від 04.07.2018.

Суд також вважає доречним посилання представника позивача на положення постанови ВП ВС від 09.11.2021 № 542/1403/17, у якій зазначено, що нормативні акти, які регулюють порядок паювання земель, визначають, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільсько-господарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості) (п. 8.8); отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право (п. 8.9). Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай) (8.10).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач успадкував право на земельну частку (пай) та має право на її виділення, оскільки спадкодавиця ОСОБА_11 не оформила за життя право власності на земельну ділянку, право на що отримала після паювання земель сільськогосподарського підприємства.

Суд вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи представника відповідача про те, що спадкодавця не була власницею земельної ділянки з кадастровим номером 0520280400:02:001:0086, адже вказана земельна ділянка, як об`єкт цивільного обороту, була сформована після смерті ОСОБА_12 .

Представник позивача у позовній заяві посилається на положення постанови Верховного Суду України від 23.01.2013 у справі № 6-164цс12, де вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Суд погоджується з такою позицією Верховного Суду України, однак, вважає, що дані обставини не є релевантними щодо обставин справи, яка розглядається, оскільки у складі спадщини, яку прийняв позивач, було не нерухоме майно, а право на нерухоме майно, тому вказана позиція Верховного Суду України не підлягає застосуванню у даній справі.

Таким чином, оскільки позивач не довів, що він чи спадкодавиця були власниками майна, яке він просить витребувати, то застосування інституту витребування майна для захисту порушених прав позивача є помилковим, оскільки на час відкриття спадщини індивідуально-визначеного майна не існувало.

Крім того, суд не погоджується з твердженням представника позивача про те, що представник відповідача безпідставно посилається на практику ВС, яка викладена у постанові від 15.10.2025 у справі № 205/1871/23. Суд вважає релевантними обставини обох справ, адже відповідач ОСОБА_13 придбав спірну земельну ділянку в ОСОБА_6 , який у свою чергу набув у власність земельну ділянку із земель комунальної власності за рішенням органу місцевого самоврядування, яке позивач вважає незаконним.

Верховний Суд зробив такі висновки.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950).

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном. У пунктах 70-71 зазначеного рішення Європейського суду з прав людини наголошено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п. 73-79 Постанови).

У справі, яка розглядається, оскільки позивач не довів, що спадкоємець була власницею земельної ділянки, яку ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_6 , то підстави втручання у мирне володіння майном шляхом його витребування у відповідачів відсутні.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у позові, то витрати зі сплати судового збору, відповідно до статті 141 ЦПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Ліщина О.В.» про витребування земельної ділянки.

Судові витрати позивача покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач 2: Фермерське господарство «Ліщина О.В.» (вул. Польова, 1А, с. Буцні, Жмеринський район, Вінницька область, 23093, код ЄДРПОУ 42778475).

Повне судове рішення у зв`язку із надмірним навантаженням на судову систему складено 24.09.2026.

Суддя