Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №643/13965/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 643/13965/25

Номер провадження 22-ц/818/1217/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Мальованого Ю.М.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року в складі судді Задорожної А.М. по справі № 643/13965/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований 14 грудня 2017 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 945, після розірвання шлюбу прізвище лишити без змін.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 14 грудня 2007 року вона перебуває у шлюбних відносинах з ОСОБА_1 . Шлюб, зареєстровано Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, про що складено відповідний актовий запис № 945. Від шлюбу у них народилася дитина – донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що останні декілька років відносини між ними погіршилися, на її пропозицію щодо розірвання шлюбу, відповідач заперечував, згоду на розірвання шлюбу не надав. В результаті чого, їх взаємовідносини остаточно погіршилися, кожен із них має протилежні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Фактичні шлюбні відносини між ними припинені з березня 2023 року, вони проживають окремо, подружні стосунки не підтримують та взагалі не спілкуються. Шлюб носить формальний характер, примирення неможливе, у зв`язку з чим позивачка, в особі представника, звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 грудня 2007 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 945 - розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено шлюбне прізвище – ОСОБА_4 .

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивач після початку війни заходиться у нестабільному психоемоційному стані, що вплинуло на прийняття нею необдуманого рішення розірвати шлюб. Відповідач бажає зберегти сім`ю, а гострі емоційні відчуття позивача, на думку відповідача, з часом минуться. Через те, що він особисто не отримував позовної заяви, жодного повідомлення чи повістки, був позбавлений можливості у суді першої інстанції заявити клопотання про надання строку для примирення. Відповідач переконаний у тому, що розбіжності, які виникли між ним та дружиною, можуть бути усунуті.

Відповідач має намір приїхати до Харкова для вирішення цього питання.

Також зазначає, що суд першої інстанції не призначав сторонам строк для примирення. Матеріали справи не містять доказів того, що примирення подружжя може суперечити моральним засадам суспільства. Просив надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк для примирення тривалістю шість місяців.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення 6 (шість) місяців до 01 червня 2026 року.

Провадження у цивільній справі зупининено до закінчення даного строку.

11 грудня 2025 року від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачка посилається на наступне.

ОСОБА_2 неодноразово повідомляла відповідача про припинення шлюбних відносин, про звернення до суду із позовом, про вступ у відносини з іншим чоловіком, що і стало причиною для розірвання шлюбу. У позовній заяві вона прохала суд першої інстанції не надавати строк для припинення, оскільки він не виправить існуючих відносин між сторонами: відповідач постійно проживає за кордоном, сторони вже давно не проживають разом, у позивача немає бажання відновлювати шлюбні відносини, є інші відносини та яким чином, на думку відповідача, наданий строк на примирення зможе саме в даному випадку призвести до фактичного примирення, позивачу невідомо.

Відновлення шлюбних відносин між сторонами є неможливим, тому позивач не визнає апеляційну скаргу відповідача, просить відмовити в її задоволенні, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 червня 2026 року провадження у справі представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року в складі судді Задорожної А.М. по справі № 643/13965/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - поновлено.

Справу призначено до розгляду в письмовому провадженні Харківським апеляційним судом без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

03 червня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява, відповідно до якої за наданий час примирення не відбулося, позивач не бажає спілкуватися з відповідачем, який постійно проживає за кордоном, сторони вже давно не проживають разом та не спілкуються. Таким чином, позиція позивача щодо необхідності розірвання шлюбу не змінилася.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Матеріалами справи встановлено, що 14 грудня 2007 року сторони уклали шлюб, який був зареєстрований Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 945, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 14 грудня 2007 (а.с. 6).

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 15).

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

У відповідності до ч. 2 ст.104, ч. 3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюб існує формально, отже позивач вважає, що сім`я розпалась та збереженню не підлягає.

Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а також враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, судова колегія дійшла до висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Доказів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідачем суду не надано.

Оскільки, на час ухвалення постанови, спільна донька сторін вже повнолітня, спорів щодо визначення місця її проживання між сторонами не має.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова