Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №644/12596/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 644/12596/25

провадження № 22-ц/818/4171/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Савенка М.Є.,Тичкової О.Ю.

розглянувши в порядку ст. 369ЦПК України в місті Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» на заочне рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року, постановлене суддею Черняк В.Г.

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 68 997,89, з яких: сума кредиту 14999,97 грн., сума процентів за користування кредитом 31197,92 грн., нараховані позивачем проценти за 102 календарні дні 15300 грн., штрафні санкції 7500 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 10 000 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року, яка станом на 31 липня 2025 року становить 46 197,89 гривень, із яких: заборгованість по тілу кредиту: 14 999,97 грн., заборгованість по відсотках: 31 197,92 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 623 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 10 000 гривень 00 копійок. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції - скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначає, що нараховані позивачем відсотки відповідають умовам договору, які були вільно та добровільно прийняті відповідачкою під час укладення договору. В даному випадку, нараховані відсотки за кредитним договором є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Позивач діяв правомірно, нараховуючи відсотки. Отже, Позивач мав законне право нараховувати відсотки в межах строку дії кредитного договору, а також після укладення договору факторингу, що відповідає нормам чинного законодавства України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» не набув права нараховувати відсотки за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року після укладання договору факторингу №31/07/2025 від 31 липня 2025 року, обсяг прав якого, як нового кредитора, обмежений виключно правом грошової вимоги у межах суми заборгованості, визначеної договором факторингу №31/07/2025 від 31 липня 2025 року . За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом в розмірі 31 197,92 грн., які існували на час укладання договору факторингу №31/07/2025 від 31 липня 2025 року. Також відсутні підстави для стягнення штрафних стягнень.

Такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.11.2024 року між ТОВАРИСТВОМ 3 ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір №42753492 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «69972». За умовами договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п.1.2 Договору).

Сума кредиту 15 000 гривень. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів (п.1.2, 1.3 Договору).

Стандартна процента ставка становить 1,00% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього Договору.

Денна процентна ставка за цим Договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 1% та розрахована за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100% = (54 000,00/15 000,00)/360x100%, де ДПС – денна процентна ставка; ЗВСК – загальні витрати за кредитом; ЗРК – загальний розмір кредиту; t – строк кредитування у днях (п.1.3 Договору).

Знижена процентна ставка становить 0,01% за кожен день користування кредитом та застосовується на таких умовах: Якщо Клієнт до 04.12.2024 року (включно) сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою (п.1.4.1, п.1.4.2 Договору).

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року доведено до відома ОСОБА_1 інформацію про загальну вартість кредиту, суму процентів за користування кредитом.

Відповідно до умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 15 000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек» за №20250801-360 від 01.08.2025 року.

31 липня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу №31/07/2025, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права грошової вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, про що також був складений акт приймання-передачі реєстру божників від 31 липня 2025 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу, від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року на загальну суму 53 697,89 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту: 14 999,97 грн., заборгованість по відсотках: 31 197,92 грн., штрафні санкції 7 500 грн.

Наявність заборгованості відповідача підтверджено розрахунком заборгованості за договором №42753492 від 15.11.2024 року, зі змісту якої вбачається, що станом на 31.07.2025 року заборгованість відповідача перед ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» в загальному розмірі становить 53 697,89 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами за 102 календарні дні (01.08.2025 – 10.11.2025) становить 15 300 грн.

Як регламентовано ст.1077ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.1080 ЦК України).

За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст.512ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до зазначених положень закону сторони договору факторингу можуть самостійно визначити спосіб та порядок передання права вимоги до третьої особи ( боржника) і момент набуття фактором такої вимоги визначається умовами договору факторингу.

Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст.1047ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.

Відповідно до положень ч. 1 ст.1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст.1049ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею1054ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1ст.512ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.625ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статей 626,628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст.638ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Статтею 639ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами п. 6 ч. 1 ст.3Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 6 ст.11Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений;

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Відповідно до ст.5Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

У своїй постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/21/20 Верховний Суд України зазначив, що електронний доказ може бути поданий у формі паперової копії.

Подання електронного доказу в паперовій копії не свідчить про недопустимість такого доказу. Надані до суду докази у паперовій формі належним чином засвідчено відповідно до Державного стандарту України.

Відповідно до ст. ст.13,43,81ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

За змістом ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу, від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року на загальну суму 53 697,89 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту: 14 999,97 грн., заборгованість по відсотках: 31197,92 грн., штрафні санкції 7 500 грн.

Оскільки зазначений перехід відбувся у межах строку договору, до ТОВ відповідно до умов договору факторингу та вимог ст. 514 ЦК України перейшли всі права та обов`язки кредитора.

Умовами договору встановлено, що строк дії договору - 360 днів.

Таким чином позивач після укладення договору факторингу від 31.07.2025 року мав право донарахувати відсотки у розмірі, визначеному договором, в межах строку дії договору.

Сума відсотків за вказаний період становить 149,99(1,5%)*102=15298,00 грн.

Доказів здійснення відповідачем оплати за договором кредиту матеріали справи не містять, тому, позивач правомірно нарахував передбачені договором кредиту відсотки за користування кредитом у період з 31.07.2025 року по 10.11.2025 року, що охоплюється строком кредитного договору.

Суд першої інстанції належної оцінки змісту кредитного договору не надав і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення відсотків нарахованих після укладення договору факторингу.

Щодо стягнення штрафу у сумі 7500,00 грн. судова колегія зазначає наступне.

відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по теперішній час.

Таким чином на сьогоднішній день, як і на дату подання позовної заяви - позичальник звільнений від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення починаючи з 24.02.2022 року.

Як вбачається з розрахунку – нарахування штрафу здіснювалось з 26.01.2025 по 31.07.2025 року, тобто виключно в межах строку звільнення від відповідальності. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене судова колегія доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - зміні в частині розміру стягнутих відсотків.

Відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлялось про відшкодування понесених ним судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат понесених на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн. та 8000,00 грн за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Рішенням суду позовні вимоги в частині відшкодування витрат на правничу допомогу задоволені пропорційно задоволеної частини позовних вимог з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги №10/12-24 від 10.12.2024 року; акт № 14092 від 22.12.2025 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 р.; рахунок на оплату №14092-22/12-2025 від 22 грудня 2025 р. Також до матеріалів справи долучено свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвокатом Столітнім М.М.

Правничу допомогу позивачу в суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат Крюкова М.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року (а.с. 160 т.1).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції надано: копія платіжної інструкції №8675 від 01.05.2026 про сплату за послуги за написання апеляційної скарги на суму 8 000,00 грн (а.с. 161 т.1); копія звіту згідно договору № 07/07-2022 від 07.07. 2022 року про надання професійної правничої (правової) допомоги від 30.04.2026 року, підписаний сторонами, за надання послуги про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 у сумі 8000,00 грн, у якому зазначено перелік послуг, що були надані, із зазначенням загальної суми та загального витраченого часу (а.с. 160 т.1).

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Згідно висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У іншій своїй постанові у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист. 30Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Отже, при зверненні за відшкодування необхідно враховувати, що при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката, суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційності, співмірність) та факти на підтвердження таких критерії (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг і т.п.).

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» послуг адвокатами Городніщевою Є.О. в суді першої інстанції та адвокатом Крюковою М.В. в апеляційному суді з надання правничої допомоги.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню доходить висновку, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими.

Отже, враховуючи, що з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, судова колегія доходить висновку, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Фінтраст Капітал» задоволено судовий збір за подання позову та подання апеляційної скарги який підлягає стягненню з ОСОБА_1 становить 5397,10 грн., а також витрати на правничу допомогу у сумі 16041,60 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» - задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за кредитним договором №42753492 від 15.11.2024 року, яка станом на 31 липня 2025 року становить 61495,89 гривень, із яких: заборгованість по тілу кредиту: 14 999,97 грн., заборгованість по відсотках 15298,00 грн. та 31197,92 грн.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» витрати по сплаті судового збору в сумі 5397,10 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 16 041 гривень 60 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю.Тичкова

М.Є. Савенка