Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №338/379/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 338/379/26

Провадження № 22-ц/4808/1706/26

Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду від 25 червня 2026 року під головуванням судді Куценка О.О. у селищі Богородчани,

в с т а н о в и в:

В березні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17.06.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1565-0485 продукту «MiniKasa» шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 6 800 грн; строк кредитування – 365 днів; базовий період* – 21 день; - комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка – 1,00 % в день; стандартна процентна ставка - 1,00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати укладення договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою. - 0,74% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 (ста вісімдесят першого) календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідач всупереч умовам кредитного договору порушив вищезазначені умови і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором, навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами договору.

Станом на 15.01.2026 року утворилась заборгованість за договором від 17.06.2025 у розмірі 25 019,92 грн, що складається з: основного боргу - 6 800 грн; процентів за користування кредитом - 13 799,92 грн; процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України - 3 400 грн; комісії - 1 020 грн.

Враховуючи вищезазначене, кредитодавець просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 25 019,92 грн.

Рішенням Богородчанського районного суду від 25 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором №1565-0485 від 17.06.2025 у розмірі 20 599,92 грн, з яких:

заборгованість за тілом кредиту - 6 800 грн;

заборгованість за процентами - 13 799,92 грн;

судовий збір - 2 192 грн 06 коп.

У іншій частині позовних вимог (щодо стягнення відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 3 400 грн та заборгованості по комісії) відмовлено.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Сікорська І.С. посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує, що позивачем не доведено, що при підписанні договору про відкриття кредитної лінії сторони погодили умови надання всіх послуг. Зокрема, предмет договору, порядок та умови надання кредиту, порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, відповідальність, оскільки докази ознайомлення відповідача із текстом кредитного договору, умовами надання кредиту в матеріалах справи відсутні.

Також відсутні належні та допустимі документи, які передбачені статтями 22, 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.

Представник апелянт зазначає, що довідка, яка надана позивачем на підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу, АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» (довідку фінансово-розрахункової установи) та довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту є неналежним та недопустимим доказом.

Звертає увагу суду, що матеріали справи не містять доказів щодо перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» як кредитних на рахунки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» для здійснення переказу коштів на виконання вимог договору про відкриття кредитної лінії № 1565-0485 від 17.06.2025 р. та подальшої видачі їх відповідачу.

Вважає, якщо довідка ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту та розрахунок заборгованості за кредитним договором складені самим позивачем, то така не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у ній повністю залежить від волевиявлення і дій позивача. Крім того, матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, що номер банківської карти, який вказаний як номер картки відповідача, належить останньому.

Представник апелянта зазначає щодо неправильного застосування ст. 1048 ЦК України, ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», а саме у несправедливо непропорційному розмірі нарахування процентів.

Вказує, що нарахування позивачем процентів у заявленому до стягнення розмірі 13 799,92 грн при тілі кредиту 6 800 грн, тобто у понад 2 рази більше суми отриманого кредиту, здійснено з істотним порушенням приписів ст. 1048 ЦК України, ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та принципів розумності, справедливості і пропорційності.

Такий розмір нарахувань становить непомірний тягар для відповідача як споживача фінансових послуг та яскраво свідчить про несправедливість умов договору у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який встановлює гранично допустиму межу компенсації на рівні 50 % від вартості продукції (тобто від тіла кредиту), що у даному випадку становить 3 400 грн. Заявлений розмір процентів (13 799,92 грн) перевищує вказану граничну межу у понад 4 рази.

Просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення в якому у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зазначає, що в «особистому кабінеті» відповідач отримав гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням, є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» та, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію», включає умови, викладені у правилах надання споживчих кредитів, що є невід`ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту. Таким чином, відповідач попередньо ознайомився з договором та правилами надання споживчих кредитів та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1565-0485 відповідно до методики Національного банку України, які складають єдиний договір в якому визначаються всі його істотні умови. Позичальник з метою укладення договору, самостійно формує відповідну заявку на сайті позивача, а також самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит.

Вказує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому надати будь-який первинний бухгалтерський документ по рахунку відповідача, у тому числі виписки по рахунку (рух коштів по рахунку), є неможливим.

Клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника ТОВ «Укр Кредит Фінанс», або верифікується за допомогою технології ВаnkID, та самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит. Після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору.

Отже, кредитний договір № 1565-0485 від 17.06.2025 укладений у відповідності до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Просить апеляційну скаргу представника Дроніва А.Т. залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

За змістом ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Встановлено, що 17.06.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії №1565-0485 продукту «MiniKasa».

Договір укладений в електронній формі. Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор A2568 для підписання кредитного договору, який був використаний для акцептування оферти та укладення договору.

Відповідно до умов договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» відкрило відповідачу кредитну лінію та надало кредитні кошти на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути отримані грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором і правилами відкриття кредитної лінії.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб. Сума кредиту за договором становила 6 800 грн, строк кредитування - 365 календарних днів, базовий період сплати процентів - 21 календарний день.

Згідно з умовами договору та паспорта споживчого кредиту процентна ставка за користування кредитом є фіксованою. Нарахування процентів здійснюється на залишок заборгованості за кредитом за кожен день фактичного користування кредитом.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , яку позичальником зазначено при укладенні договору чим підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту №1565-0485 від 17.06.2025.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, станом на 15.01.2026 року утворилась заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1565-0485 від 17.06.2025 року у розмірі 25 019,92 грн, що складається з: основного боргу - 6 800 грн; процентів за користування кредитом - 13 799,92 грн; процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України - 3 400 грн; комісії - 1 020 грн; штрафів - 0,00 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти) кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а в разі відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 527, 530 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк) термін.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною / сторонами.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви, форми про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; або вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію) оферту укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Отже, електронний договір може бути підписаний стороною за допомогою одноразового ідентифікатора, отримання якого є неможливим без прийняття особою пропозиції укласти електронний договір / оферти.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21). Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Матеріали справи містять договір про відкриття кредитної лінії №1565-0485 від 17.06.2025 року в якому зазначені персональні дані відповідача, його РНОКПП, місце проживання, електронна адреса, номер електронного платіжного засобу, а також електронний підпис одноразовим ідентифікатором A2568.

Договір також містить відомості про кредитодавця та підписаний кваліфікованим електронним підписом директора кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу.

Отже, між сторонами вказаного кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, які оформлені ними в електронній формі з використанням електронних підписів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Отже, укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов`язковим.

Задовольнивши частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції вказав, що відповідач, уклавши з позивачем електронний договір згідно якого ним отримано послуги з надання коштів у кредит та взявши на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їхнє використання, належним чином їх не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 6 800 грн та заборгованості за процентами у сумі 13 799,92 грн, яку стягнув на користь позивача.

Суд вказав, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами шляхом укладання кредитного договору між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем. При цьому ТОВ «Укр Кредит Фінанс» належним чином виконало свої обов`язки по наданню кредиту. Відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов`язки за договором.

Таким чином, ОСОБА_1 порушив умови договору, неналежно виконував взяті на себе зобов`язання. Даних про належне виконання відповідачем умов кредитного договору суду не представлено. Зазначене підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Щодо вимоги про стягнення заборгованість за річними процентами на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 3 400 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є безпідставними, а тому в частині задоволення позову про стягнення заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України в сумі 3 400 грн слід відмовити.

З приводу стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 1 020 грн, судом першої інстанції встановлено, що позивачем заявлено про стягнення комісії, яка нараховувалась у зв`язку з видачею кредиту.

Проте, відповідно до ст. 1054 ЦК України змістом основного обов`язку кредитодавця за кредитним договором є саме надання грошових коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, тоді як позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто видача кредиту є не окремою додатковою послугою для позичальника, а безпосереднім виконанням кредитодавцем свого основного обов`язку за кредитним договором.

Суд першої інстанції врахував, що умови договору про покладення на позичальника додаткової плати за дії, які кредитодавець вчиняє на власну користь або на виконання власного обов`язку з надання кредиту, не можуть бути підставою для стягнення з позичальника окремої комісійної винагороди, якщо така плата фактично дублює плату за користування кредитом або встановлена за саме надання кредитних коштів.

Комісія за видачу кредиту у цьому випадку не є самостійною послугою, наданою відповідачу, а пов`язана з діями кредитодавця щодо виконання власного обов`язку з надання кредитних коштів. Відтак покладення на споживача обов`язку сплатити таку комісію фактично призводить до стягнення окремої плати за дії, які охоплюються самим змістом кредитного договору. Тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором №1565-0485 від 17.06.2025 року у розмірі 20 599 грн 92 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 6 800 грн; заборгованість за процентами - 13 799 грн 92 коп.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Необґрунтованими є доводи апелянта щодо відсутності доказів виконання кредитором обов`язку щодо переказу кредитних коштів.

Колегія суддів врахувала, що у паспорті споживчого кредиту та додатках до договору зазначено, що апелянт підтвердив отримання необхідних пояснень щодо умов кредитування, ознайомлення з істотними характеристиками запропонованої фінансової послуги, наслідками невиконання зобов`язань та іншою інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Такі документи також підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором A2568.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що електронний договір мав бути підписаний саме кваліфікованим електронним підписом апелянта, оскільки Закон України «Про електронну комерцію» прямо передбачає можливість підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Саме по собі заперечення апелянта щодо укладення договору не спростовує наданих позивачем доказів, оскільки апелянт не надав суду доказів втрати доступу до свого номера телефону, електронної пошти, банківської картки, особистого кабінету, звернення до правоохоронних органів щодо незаконного використання його персональних даних або доказів того, що зазначений у договорі електронний платіжний засіб йому не належав чи не використовувався ним.

Доводи апелянта про несправедливість умов договору та надмірність процентів колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі значний розмір нарахованих процентів не свідчить про їх незаконність, якщо процентна ставка була визначена договором, доведена до відома споживача, не перевищує граничного розміру денної процентної ставки, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», і проценти нараховані за період фактичного користування кредитними коштами.

З матеріалів справи вбачається, що умовами договору про відкриття кредитної лінії №1565-0485 від 17.06.2025 року сторони погодили фіксований розмір процентної ставки за користування кредитом. Зокрема, умовами паспорта споживчого кредиту передбачено, що стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом протягом першого періоду користування кредитом та 0,74 % за кожен день користування кредитом у подальшому.

Такий розмір процентної ставки був прямо передбачений умовами договору та паспорта споживчого кредиту, з якими відповідач погодився шляхом підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором. Доказів того, що зазначені умови договору були змінені, визнані недійсними, не були доведені до відома відповідача або що відповідач належним чином виконав зобов`язання зі сплати процентів, матеріали справи не містять.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 %. У спірному договорі процентна ставка визначена у розмірі 1,00 % на день протягом першого періоду користування кредитом та 0,74 % на день у подальшому, тобто не перевищує встановленого законом граничного розміру денної процентної ставки.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися позивачем на залишок основного боргу, за період фактичного користування кредитними коштами та відповідно до погоджених сторонами ставок. Заявлений до стягнення розмір процентів - 13 799,92 грн - не перевищує розміру процентів, який міг бути нарахований за погодженими сторонами умовами користування кредитом протягом строку кредитування, а відповідачем такий розрахунок не спростований.

Доводи відповідача про несправедливість умов договору та надмірність процентів колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі значний розмір нарахованих процентів не свідчить про їх незаконність, якщо процентна ставка була визначена договором, доведена до відома споживача, не перевищує граничного розміру денної процентної ставки, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», і проценти нараховані за період фактичного користування кредитними коштами.

Апелянт не надав власного контррозрахунку, доказів повного чи часткового погашення процентів або доказів неправильності періоду їх нарахування.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 13 799,92 грн є доведеними, ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами договору, відповідають положенням ст. ст. 1048, 1054 ЦК України та не суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Апеляційний суд зазначає, що умови договору відповідають законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому частиною першою статті 1054 ЦК України. Положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані щодо розміру процентів за користування кредитом.

У цій справі проценти за користування кредитом, які позивач просить стягнути з відповідача, нараховані виключно у межах строку дії кредитного договору, не є мірою відповідальності за невиконання боргових зобов`язань позичальником, а тому правильно і обґрунтовано стягнуті з відповідача у визначеному судом розмірі.

Щодо доводів представника апелянта на те, що розрахунок розміру заборгованості у справі є документом, що створений самим позивачем, а тому зазначена в ньому інформація не може бути доказом наявності заборгованості, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 62 Постанови "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України" визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Згідно з п.5 ч. 1 статті 10 Закону України "Про платіжні послуги"до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 ст. 10 Закону України "Про платіжні послуги"встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону(крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок заборгованості у справі, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом що визначає розмір заборгованості.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богородчанського районного суду від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.О. Томин О.В. Пнівчук