Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №183/1508/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6724/26 Справа № 183/1508/25 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г.Є. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макаров М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєв Валентин Васильович, на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року по справі №183/1508/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги — ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання та за позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа — ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період навчання, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , де третьою особою зазначено ОСОБА_3 , який заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в обґрунтування якого посилається на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 28 липня 2017 року розірвано.У шлюбі сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем та перебуває на повному її утриманні. З 08 серпня 2024 року син ОСОБА_3 розпочав навчання у вищому навчальному закладі Львівському національному університеті імені Івана Франка на факультеті прикладної математики та інформатики. Кінцевим строком навчання є 30 червня 2028 року. До досягнення сином повноліття відповідач сплачував аліменти на утримання сина, згідно з рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 0427/5217/2012 від 11 січня 2013 року, однак після досягнення сином повноліття нарахування аліментів за судовим рішенням припинилось. Позивач наголосила, що самостійно домовитись та досягти згоди щодо розміру аліментів, які відповідач має сплачувати на утримання сина на період навчання чи до досягнення ним 23-х років, неможливо. При цьому зазначила, що син навчається, не працює, джерел самостійного доходу не має. Враховуючи те, що угоди про добровільну сплату аліментів між позивачем та відповідачем не досягнуто, позивач просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його доходів (заробітку) щомісяця, починаючи стягнення з дня подання позову і до досягнення ним 23 років, за умови його навчання.

04 листопада 2025 року третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подано позов, який в подальшому уточнено, до ОСОБА_1 , де третьою особою зазначена ОСОБА_2 , в обґрунтування якого цей позивач зазначає про те, що він є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Подаючи позов третьої особи з самостійними вимогами і визнаючи право своєї матері ОСОБА_2 на звернення до суду в порядку ч. 3 ст. 199 СК України, він не заперечує її вимогу на стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь з 12 лютого 2025 року до 31 жовтня 2025 року, проте переслідує мету вирішити спір на його користь з 01 листопада 2025 року до закінчення навчання або досягнення ним 23 річного віку. У зв`язку з чим просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на його утримання, у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) до закінчення навчання або до досягнення ним 23 років.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання задоволено частково.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період його навчання задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходів) щомісяця, починаючи стягнення з 14 лютого 2025 року і до 03 листопада 2025 року включно.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на час його навчання, у розмірі 1/6 частини з усіх видів його доходів (заробітку), щомісяця, починаючи стягнення з 04 листопада 2025 року і до досягнення ним 23 років, за умови його навчання.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць (а.с. 94-100 Том ІІ).

Рішення суду мотивовано встановленням обставин, передбачених ст. 182,199,200,201 СК України, доведенням наявного права позивача ОСОБА_2 на подання такого позову та можливістю відповідачем надавати матеріальну допомогу як ОСОБА_2 , як матері повнолітнього сина, яка його утримує, так і повнолітньому синові, який продовжує навчання без можливості отримувати самостійний дохід. При визначенні розміру аліментів на користь ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував наявність у відповідача другої малолітньої дитини та визначив розмір таких аліментів у 1/6 частину від усіх доходів (заробітків) відповідача за період з 14 лютого 2025 року до 03 листопада 2025 року, тобто, до звернення повнолітнього сина ОСОБА_3 із самостійними вимогами. Разом з цим суд першої інстанції вважав доведеним обставини необхідності надання повнолітньому синові, який продовжує навчання, матеріальної допомоги у вигляді аліментів від відповідача, як його батька, який має приймати рівну з матір`ю ОСОБА_2 участь в утриманні повнолітнього сина на період його навчання, але не більше ніж досягнення ним 23-х років, визначивши розмір аліментів у 1/6 частину від усіх доходів (заробітків) відповідача за період з 04 листопада 2025 року до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23-х років.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 у квітні 2026 року звернувся через свого представника — адвоката Токарєва В.В. засобами поштового зв`язку з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати в та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог як позивача ОСОБА_2 , так і позивача ОСОБА_3 , в повному обсязі у зв`язку з невстановленням фактичних обставин справи, що маю значення для справи. Скаржник зазначив, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено особу позивача “Задорожної”, адже у рішенні суду від 28 липня 2014 року після розірвання шлюбу позивач має прізвище “ ОСОБА_5 ”. Суд першої інстанції, на думку скаржника, цій обставині уваги не надав та незаконно допустив до участі у справі позивачем невстановлену особу, задовольнивши хоча б і частково, її позовні вимоги. Скаржник вважає, що саме такі обставини є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог.

Разом з цим скаржник наголошує і на тому, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції безпідставно не врахував добровільне надання матеріальної допомоги повнолітньому синові, про що надано ним відповідні письмові докази. Наголосив, що в період з лютого 2025 року по березень 2026 року такі грошові перекази мають систематичний щомісячний характер. Скаржник вважає, що такі платежі можуть мати юридичну назву “аліменти” лише після судового рішення, яке набрало законної сили про стягнення аліментів, а до цього, на думку скаржника, такі платежі є добровільною сплатою аліментів. Також зазначив, що встановлення факту ненадання ним допомоги повнолітньому синові не відповідає дійсності, а доводи позивача ОСОБА_2 є введенням суду в оману.

Скаржник разом із цим зазначив, що на його утриманні є друга малолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та мати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є пенсіонером за віком та відповідно до консультаційного висновку від 20 березня 2025 року потребує постійної допомоги, враховуючи, що після декількох перенесених нею операцій знаходиться під постійним домашнім спостереженням сімейного лікаря. Зазначає, що його батько ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період розгляду цієї справи наприкінці 2025 року помер, будучи за життя інвалідом 1 групи. Таких обставин позивач ОСОБА_2 суду не повідомила, будучи достеменно обізнаною про них, що є введенням суду в оману. Скаржник вважає, що такі зміни його сімейного стану, погіршення матеріального стану, наявність інших утриманців у нього є підставою для скасування судового рішення першої інстанції, зазначаючи і про те, що він не звертався до суду із позовом про зменшення аліментів на утримання сина до його повноліття, хоча законодавчо мав на це право (а.с. 111-116 Том ІІ).

Позивач ОСОБА_2 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у липні 2026 року засобами поштового зв`язку подала через свого представника — адвоката Балашова С.В. відзив на апеляційну скаргу, де зазначив про те, що, у відповідності до ч.3 ст. 199 СК України, вона має право на звернення до суду з таким позовом. Разом з цим зазначила, що сина ОСОБА_3 навчається і потребує матеріальної допомоги, зокрема, від батька. Натомість відповідач не надав жодного допустимого доказу неможливості надання такої матеріальної допомоги, як і не надав доказів утримання інших осіб чи сплату аліментів на утримання повнолітнього сина. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з засад розумності та справедливості, рівності батьківських прав між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 , щодо утримання повнолітнього сина до закінчення ним навчання чи до досягнення ним 23-х років, а також інтересів позивача ОСОБА_3 , який є повнолітнім сином відповідача, оцінки в сукупності наявних у справі доказів, вважаючи доведеним позивачами розміру аліментів як на користь ОСОБА_2 у 1/6 частину доходу відповідача, так і в розмірі 1/6 частини доходу відповідача на користь повнолітнього сина ОСОБА_3 за різні періоди його навчання для кожного позивача.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про його народження, наданим суду у засвідченій позивачем копії (а.с. 12 Том І). Також установлено, що ОСОБА_3 досяг повнолітнього віку.

ОСОБА_3 є студентом денної форми здобуття освіти (бюджет навчання) факультету прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчує навчання 30 червня 2028 року (а.с. 13 Том І).

З листа ректора Львівського національного університету імені Івана Франка Гладишевського Романа №2986-У від 30 вересня 2025 року, наданого на виконання ухвали суду від 03 червня 2025 року судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є студентом 2 курсу денної бюджетної форми навчання за спеціальністю 122 «Комп`ютерні науки» факультету прикладної математики та інформатики Львівського національного університету імені Івана Франка. Зарахований на навчання з 01 вересня 2024 року, планова дата завершення навчання - 30 червня 2028 року. ОСОБА_3 був зарахований до університету на загальних підставах за результатами конкурсного відбору (на підставі результатів НМТ). Вступ до Львівського національного університету імені Івана Франка і навчання студента ОСОБА_3 за рахунок коштів державного бюджету ніяк не пов`язанні із статусом учасника бойових дій його батька ОСОБА_1 .. Студент ОСОБА_3 : на час навчання забезпечений пільговим житлом у гуртожитку Львівського національного університету імені Івана Франка; не забезпечений безкоштовним (за рахунок держави) харчуванням на час навчання; отримує соціальну стипендію у розмірі 1180 грн; не зареєстрований та не звертався за реєстрацією проживання за місцем свого навчання (а.с. 153-154 Том І).

Згідно з Витягами з реєстру територіальної громади № 2025/001961708, №2025/001964830 від 10 лютого 2025 року ОСОБА_3 зареєстрований разом з матір`ю ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8, 9 Том І).

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач є фізично здоровою та працездатною особою, а тому може надавати матеріальну допомогу його повнолітньому сину на час його навчання. Разом з тим, відповідачем надано докази наявності у нього малолітньої дитини — ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У той же час судом встановлено, що на підтвердження наявності у відповідача на утриманні непрацездатної матері останнім не надано жодних належних та допустимих доказів. Зокрема, відсутні докази її перебування саме на утриманні відповідача (відомості про спільне проживання, фінансове забезпечення тощо). За таких обставин, посилання відповідача на зазначені факти не підтверджені належними та допустимими доказами.

Одночасно з цим, відповідачем ОСОБА_1 на підтвердження добровільного перерахування коштів на утримання сина надано копії платіжних інструкцій (а.с. 60-65, 118, 133, 140, 144, 148, 152, 236, 237 Том І, а.с. 28, 55, 56 Том ІІ). Однак суд першої інстанції вважав, що надані відповідачем платіжні інструкції не містять призначення платежу, із зазначенням, що ці кошти сплачено ОСОБА_3 саме у якості аліментів.

З`ясовуючи характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач, який є сином відповідача та продовжує навчання, потребує матеріальної допомоги на своє утримання, як і позивач ОСОБА_2 має право за положеннями СК України на отримання аліментів від відповідача на свою користь. В свою чергу відповідач має можливість надавати позивачу таку допомогу, враховуючи стан здоров`я та матеріальне становище відповідача надавати таку допомогу повнолітньому синові у вигляді аліментів. За для забезпечення дотримання прав повнолітнього сина отримувати від батька матеріальну допомогу суд першої інстанції вважав доведеним розмір аліментів, заявлений позивачем ОСОБА_2 , у розмірі 1/6 частини доходу (заробітку) відповідача щомісячно за період з 14 лютого 2025 року до 03 листопада 2025 року включно, а позивачем ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини доходу (заробітку) відповідача щомісячно за період з 04 листопада 2025 року, тобто, з дня подання позову ОСОБА_3 , і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років, що регулюється ст. 199,200,201 Сімейного кодексу України.

З вищенаведеним повністю погоджується і колегія суддів та зазначає, що суд першої інстанції вірно з`ясував характер спірних правовідносин та визначив норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються.

Відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка/син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Роз`яснення норми було викладено Пленумом Верховного Суду України в пункті 20 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року, якою було роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів:

- досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років;

- продовження ними навчання;

- потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі;

- наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 CК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі №381/2423/20.

Факт здійснення боржником грошових переказів на користь третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, без конкретизації їх призначення, не може автоматично вважатися сплатою аліментних зобов`язань, навіть за відсутності інших боргових зобов`язань між сторонами. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 серпня 2025 року у справі №390/2379/24.

Доводи скаржника про те, що судом помилково не враховані надані ним платіжні документи щодо переказів грошових коштів повнолітньому синові у добровільному порядку, що він вважає аліментами, колегія суддів відхиляє, оскільки такі перекази належить позначати як аліменти, а без конкретизації їх призначення, не може автоматично вважатися сплатою ОСОБА_1 аліментних зобов`язань по утриманню повнолітнього сина на період його навчання чи до досягнення ним 23-х річного віку.

Також доводи скаржника про те, що позивач ОСОБА_2 не має права на подання позову, оскільки їхній син проживає окремо від матері, колегія суддів відкидає, оскільки мати та син зареєстровані за однією адресою, а проживання сина за іншою адресою зумовлено навчанням на денній формі у вищому навчальному закладі та має тимчасовий характер, що свідчить про наявність у позивача ОСОБА_2 права на позов в інтересах її повнолітнього сина. Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суд, викладеними у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 172/1423/15-ц.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду в постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 346/103/17 зазначено, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Також Верховний Суд зазначає, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Колегія суддів також відзначає, що доводи скаржника про недоведеність ОСОБА_2 її витрат в утриманні повнолітнього сина у період його навчання, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, враховуючи неможливість отримувати самостійний дохід ОСОБА_3 з підстав його навчання у ВНЗ, до проживання у гуртожитку ОСОБА_3 проживав разом із матір`ю та перебував на її утриманні. Разом з цим, проживання у гуртожитку на час навчання носить тимчасовий характер та не виключає право позивача на подачу цього позову в інтересах її повнолітнього сина, як про це вірно зазначив суд першої інстанції та чого скаржником не спростовано.

Колегія суддів наголошує, що у справах про стягнення аліментів діє загальне правило цивільного процесу (ст. 12, 81 ЦПК України): кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Суд за власною ініціативою докази не збирає. Однак, сучасна судова практика Верховного Суду чітко розподіляє тягар доказування залежно від того, яка саме вимога розглядається.

Отже, колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції правомірно встановлено підтвердження позивачами їх вимог належними письмовими доказами, тоді як скаржником не надавалось жодного доказу в підтвердження його заперечень, зокрема, знаходження на утриманні інших непрацездатних осіб. Натомість, колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції правомірно враховано при визначенні розміру аліментів як на користь ОСОБА_2 , так і на користь повнолітнього сина ОСОБА_3 , наявність у відповідача другої малолітньої дитини. Також враховано визначення періоду, за який належить проводити стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 , так і на користь ОСОБА_3 , тобто, до моменту подання та після подання останнім самостійного позову до відповідача, що не є подвійним стягненням чи перевищенням встановленої межі розміру аліментів.

Також колегія суддів повністю погоджується із розміром аліментів, визначеним судом першої інстанції, що буде відповідати справедливому та об`єктивному розподілу обов`язків батька на утримання повнолітнього сина на час його навчання.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих правомірних висновків суду та зводяться до викладення скаржником обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що належить врахувати усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому колегія суддів доходить висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Токарєв Валентин Васильович — залишити без задоволення.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “15” вересня 2026 року.

Повний текст постанови складено “23” вересня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров