Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №212/2827/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7499/26 Справа № 212/2827/26 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

сторони:

позивач Комунальне підприємство «Кривбасводоканал»

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Комунального підприємства «Кривбасводоканал» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Козловим Д.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 23 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У березні 2026 року Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» (надалі - КП «Кривбасводоканал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до Законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 690 від 05.07.2019 року, КП «Кривбасводоканал» є організацією питного водопостачання, основним напрямком діяльності якого є забезпечення споживачів послугами централізованого водопостачання та водовідведення вчасно та відповідної якості.

Однак, ОСОБА_1 , яка є власником житла за адресою: АДРЕСА_1 , як споживач послуг централізованого водопостачання та водовідведення, які надає позивач, заборгувала за надані послуги за такою адресою за період з 01.10.2014 р. по 31.05.2018 р. та з 01.04.2021 р. по 31.10.2025 р. в сумі 49 878,42 грн. та з 01.04.2022 р. по 31.10.2025 р. з оплати за абонентське обслуговування в сумі 860 грн.

За період з 01.06.2018 р. по 31.03.2021 р. заборгованість за отримані послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення було стягнуто на підставі судових наказів.

Відповідно до ст. 625 ЦК через несвоєчасне виконання зобов`язання щодо сплати спожитих послуг відповідач має сплатити на користь позивача також 3% річних в сумі 348,59 грн. та інфляційні втрати в сумі 1176,73 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь КП «Кривбасводоканал» заборгованість за отримані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в загальній сумі 52 263,74 грн., а також судовий збір у сумі 3028 грн.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Кривбасводоканал» заборгованість за централізоване водопостачання та водовідведення в сумі 16 626,14 грн., за абонентську плату в сумі 286,67 грн., з 3% річних в сумі 116,20 грн. та з інфляційних втрат в сумі 392,24 грн., а загалом – 17 421,25 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Кривбасводоканал» витрати з оплати судового збору в сумі 1009,33 грн.

В апеляційній скарзі позивач КП «Кривбасводоканал», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги КП «Кривбасводоканал» задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про часткове задоволення позову є помилковим, оскільки при винесенні рішення не прийнято до уваги, що один із співвласників квартири ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а інший співвласник ОСОБА_3 за заявлений період виникнення заборгованості була неповнолітньою, тому не мала повної цивільної дієздатності. Тому підприємство не мало змоги звернутися до неї з позовом як до відповідача по справі про стягнення виниклої заборгованості. Таким чином КП «Кривбасводоканал» звернулося з позовною заявою лише до ОСОБА_1 , так як вона була єдиним співвласником, який мав повну цивільну дієздатність.

Вважає, що судом першої інстанції неправомірно було прийнято рішення про стягнення з відповідачки на користь КП «Кривбасводоканал» лише 1/3 виниклої заборгованості, так як стягненню підлягала заборгованість у повному розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 7 травня 2008 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.12.2025 року.

Відповідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.12.2025 року співвласниками квартири по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 7 травня 2008 року по 1/3 частки кожний є окрім відповідачки також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 7 травня 2008 року, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2009 року.

Відповідно до довідки-розрахунку за послуги за централізоване водопостачання та водовідведення вбачається, що по АДРЕСА_1 у відповідача мається заборгованість за період з 01.10.2014 р. по 31.05.2018 р. та з 01.04.2021 р. по 31.10.2025 р. в загальній сумі 49878,42 грн., а також борг з абонентської плати за період з 01.04.2022 р. по 31.10.2025 р. в сумі 860 грн., що загалом становить 50738,42 грн.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 21.09.2017 року ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто в період, за який позивачем заявлена заборгованість, ОСОБА_3 була неповнолітньою.

Отже, ОСОБА_1 є побутовим споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по АДРЕСА_1 , що підтверджується особовим рахунком за такою адресою.

Доказів, які б спростовували обставини, викладені в розрахунку КП «Кривбасводоканал» за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення по АДРЕСА_1 , відповідачем суду не було надано.

За таких фактичних обставин, встановлених на підставі зібраних по справі доказів, колегія суддів вважає доведеним, що у споживача ОСОБА_1 мається заборгованість з оплати послуг з централізованого водопостачання та водовідведення по АДРЕСА_1 .

КП «Кривбасводоканал» надавалися послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення до вказаного житлового приміщення відповідно до чинних тарифів.

Фактичне споживання води підтверджується матеріалами справи, а оплата за надані послуги здійснювалася неналежним чином.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність фактичного проживання, відсутність реєстрації за вказаною адресою, відсутність користування послугами позивача за даною адресою, не звільняє ОСОБА_1 , як співвласника квартири по АДРЕСА_1 , від обов`язку відповідати за даним позовом перед позивачем. Разом з тим, прийнявши до уваги, що відповідачці праві приватної спільної часткової власності належить 1/3 частка квартири по АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що відповідачка має відповідати за пред`явленими до неї позовними вимогами саме в межах належної їй на праві власності 1/3 частки квартири по АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як суд дійшов правильних висновків з правильним застосуванням норм матеріального права на підставі повного дослідження доказів та повному з`ясуванні обставин, на яких ґрунтуються висновки суду.

Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Частиною третьою статті дев`ятої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, відповідно до зазначених норм, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що положення ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стосуються солідарної відповідальність осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі власника, за їх зобов`язаннями саме перед власником з оплати житлово-комунальних послуг.

При цьому, згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.12.2025 року вбачається, що співвласниками квартири по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 07 травня 2008 року по 1/3 частки кожний є окрім відповідачки також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 7 травня 2008 року, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 вересня 2009 року.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 за заявлений період з 01.10.2014 р. по 31.05.2018 р. та з 01.04.2021 р. по 31.10.2025 р. була неповнолітня і не мала повну цивільну дієздатність.

Відповідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її матір`ю значиться ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

На підставі ч. 1 ст. 356 ЦК власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Аналізуючи вказані положення закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності.

Враховуючи викладене вмотивування, відповідачка ОСОБА_1 має відповідати за пред`явленими до неї позовними вимогами саме в межах належної їй на праві власності 1/3 частки квартири по АДРЕСА_1 .

Частиною 1,3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується останнім під час розгляду справи. Визначення складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати своє майно, якщо інше не встановлено договором або законом. Це включає витрати на збереження, ремонт, сплату податків та комунальних послуг, оскільки власність передбачає не лише права, а й обов`язки.

Відповідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України, передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Таким чином, встановивши, що відповідачка оплату за отримані житлово-комунальні послуги не здійснювала, внаслідок чого утворилась заборгованість, перевіривши наведений позивачем розрахунок заборгованості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог КП «Кривасводоканал» відповідно до розміру належного їй нерухомого майна, яке належить їй на праві спільної часткової власності, тобто у розмірі 1/3 частки від загальної суми боргу.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Кривбасводоканал» залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: