Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №216/8858/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/8858/25

провадження 2/216/1603/26

РІШЕННЯ

іменем України

18 вересня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Амельчишина О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

встановив:

Позивач звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що є депутатом VIII скликання Саксаганської районної у місті ради та керівником ОК «СТ Союз-1» з 24.09.2023 згідно з рішенням позачергових загальних зборів членів ОК «СТ Союз-1», яке оформлене протоколом №4/230923 від 23.09.2023. Рішення визнано дійсним Господарським судом Дніпропетровської області 08.10.2024 у справі 904/1501/24 та залишено в силі 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. 29.10.2025 на засіданні фракції партії «Слуга народу» позивачу було надано заяву від голови партії «Ветеранів Афганістану» ОСОБА_2 . Заява адресована голові Криворізької організації партії «Слуга народу» - ОСОБА_3 . В цій заяві відповідач виклав недостовірну інформацію та просить усунути позивача з фракції. Недостовірною інформацією зазначеною в заяві є: 1) «займається крадіжкою майна кооперативу ... в період з 2024 року по цей час, здійснив дві крадіжки поливних труб, які належать кооперативу.»; 2) «вирубував зелені насадження на території «Зеленого господарства» в корисних цілях для збагачення. Про що було рішення суду про збитки та сплата штрафу»; 3) «навмисно зламав ногу ОСОБА_4 ». Внаслідок поширення цієї інформації було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки в ній містяться твердження про факти, а не особисті судження відповідача. Твердження відповідача не мають характеру оціночних суджень, а містять конкретні твердження наклепницького характеру та є такими, що наносять шкоду діловій репутації позивача. У позові позивача просить визнати недостовірною та такою, що порушує права на повагу до гідності, честі та недоторканості ділової репутації інформацію, надану ОСОБА_2 , зобов`язати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію та стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 15000,00 грн.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач та його представник проти заявлених позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні.

Поряд з цим, представником відповідача було надано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав. В своєму зверненні відповідач ОСОБА_2 повідомив інформацію, яка на його переконання та оціночні судження, відповідає дійсності, а також виклав інформацію про події, які він особисто спостерігав і вважав, що в разі коли у відношенні особи розпочато кримінальне провадження, то він вважається в цьому провадженні підозрюваним, зокрема, щодо повідомлення про крадіжку поливних труб, то відповідач особисто спостерігав вказані дії і за даним фактом працівниками поліції КРУП ГУНП в Дніпропетровській області відкрито кримінальне провадження за №42025042080000081 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України. Щодо завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , то відповідач особисто спостерігав вказані дії і за даним фактом працівниками поліції КРУП ГУНП також відкрито кримінальне провадження за №12022041230001379 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КК України. Щодо порубки зелених насаджень, вказані події були зафіксовані під відеозапис громадянами і ці відеозаписи розміщені в мережі Інтернет. Отже, подавши заяву Голові Криворізької організації Партії «Слуга народу» відповідач ОСОБА_2 реалізував своє законне право на звернення громадян, передбачене Конституцією України та ЗУ «Про звернення громадян».

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про інформацію».

Як передбачено ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Так, статтею 32 Конституції України, передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Разом із цим, статтею 34 Конституції України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Разом з цим, ст. 2 Закону України «Про інформацію» визначено, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

У п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 зазначено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з пунктом 16 Постанови №1 від 27 лютого 2009 року суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року по справі №761/34282/18.

Звертаючись до суду, позивач просив, зокрема визнати недостовірною та спростувати поширену відповідачем інформацію про те, що позивач займається крадіжкою майна кооперативу ... в період з 2024 року по цей час, здійснив дві крадіжки поливних труб, які належать кооперативу, вирубував зелені насадження на території «Зеленого господарства» в корисних цілях для збагачення, про що було рішення суду про збитки та сплата штрафу та навмисно зламав ногу ОСОБА_4 . Вказану інформацію відповідач виклав у заяві, яку надав Голові Криворізької організації партії «Слуга народу» - ОСОБА_3 .

Таким чином, на думку суду, спірна інформація викладена у звернені направленому до компетентного органу державної влади її перевірити, тобто, відповідачем реалізовано право на звернення до органів державної влади, передбачене статтею 40 Конституції України, та таке звернення не є поширенням недостовірної інформації в розумінні статті 91, 277 ЦК України.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідно до роз`яснень п. 19 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до роз`яснень з п. 4 Постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009, під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та(або)членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції.

Рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Свобода вираження поглядів, яка захищена ч. 1 ст. 10 Конвенції утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві . Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення Європейського суду від 23 червня 2009 року у справі «Бодрожич та Вуїін проти Сербії», рішення «Карпюк та інші проти України», № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише інформація, що є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Отже, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають негативний характер, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем на адресу Голови Криворізької організації партії «Слуга народу» ОСОБА_3 складено заяву на ступного змісту: «звертаюсь до Вас зі скаргою на неправомірність дій вашого однопартійця Саксаганського осередку Партії "Слуга народа" ОСОБА_1 1981 р.н. Звертаю Вашу увагу, що ця особа, користуючись і прикриваючись посвідченням депутата райради Саксаганського району, вчиняє беззаконня в кооперативі ОК СТ" СОЮЗ-1" с. Вільне Криворізького району. А саме, захвативши незаконну владу в кооперативі, займається крадіжкою майна кооперативу, вчиняє моральну та фізичну розправу над членами кооперативу. 3 2021 р. по 2024 р. трьома рішеннями судів: Господарського суду м. Дніпро по справі №904/5626/21 від 17.12.2021 р.та Центрального Апеляційного Господарського суду м. Дніпро від 13.09.2022 р. Господарського суду м. Дніпро по справі №904/667/23 від 13.06.2023 Центрального Апеляційного Господарського суду м. Дніпро від 04.12.2023 р. р.та Центрального Апеляційного Господарського суду м. Дніпро по справі №904/1501/24 від 05.06.2025 р. був знятий з цієї посади. Згідно "Закону про Кооперацію" та Статуту кооперативу ОК"СТ СОЮЗ-1", ОСОБА_1 не мав права займати цю посаду, так як немає в кооперативі свого майна, зареєстрованого на нього в Земельному Кадастрі. Нами були подані до поліції заяви про невиконання рішень суду, підробку документів провадження за №12024041230002022 від 24.09.2024 р. ч.2 ст. 205-1 КК України та провадження за №12022046230000364 від 08.10.2023 р ч.4 ст. 358 КК України та відкриті кримінальні провадження, які внесені в ЄРДР. Також, в період з 2024 р. по цей час, здійснив дві крадіжки поливних труб, які належать кооперативу. Ці неправомірні дії були зафіксовані працівниками поліції та відкрите кримінальне провадження за №42025042080000081 ч.4 ст. 185 КК України. В 2023 році, користуючись незаконною посадою керівника, яка була скасована судом, вирубав зелені насадження на території "Зеленого господарства" в корисних цілях для збагачення. Про що було рішення суду про збитки та сплата штрафу. В 2022 році, при спробі продати кооперативне майно, коли йому перешкоджав член кооперативу ОСОБА_4 , навмисно зламав йому ногу. Про що було відкрите кримінальне провадження за №12022041230001379 ч. 2 ст. 122 КК України. Слідство по якому досі триває. 16.10.2025 було зафіксовано на відео продажа ОСОБА_5 кооперативних труб в корисних цілях. Коли на місці крадіжки у нього запитали, на якій підставі ви розпродаєте кооперативне майно, у відповідь він лише посміхався. Тому звертаємо Вашу увагу, що своїми незаконними діяннями він дискредитує ОСОБА_6 нашого президента. Також звертаю Вашу увагу, що члени нашого кооперативу та керівництво готують всі судові рішення та кримінальні провадження по цій особі з подальшою передачею на телебачення та засоби масової інформації. Прошу прийняти всі міри для того, щоб усунути цю людину з вашої фракції, так як я не бажаю, щоб такі люди, особливо під час війни, дискредитували Партію нашого президента».

Зі змісту Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» слідує, що станом на 01.12.2025 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та розшук, відсутні.

Також встановлено, що у липні та травні 2022 року позивач, як голова ОК «СТ СОЮЗ-1», звертався до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства із заявами, щодо видалення аварійних зелених насаджень на що отримував відповідні письмові відповіді, щодо вирішення зазначеного питання.

До позовної заяви представником відповідача долучено відеозаписи, на яких зафіксовано, як позивач ОСОБА_1 , разом з іншими особами завантажує до транспортного засобу металеві труби, які на думку автора відео, є майном Садового товариства та викрадені позивачем. Також зафіксовано як позивач разом з особою на прізвище « ОСОБА_7 » розвантажує спиляні дерева, які на думку автора відео, останні незаконно спиляли.

За таких обставин, суд вважає, що поширену відповідачем інформацію, не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, тобто, не є фактичним твердженням, а є припущенням, оціночним судженням відповідача, щодо особи позивача та його діяльності у статусі голови ОК «СТ СОЮЗ-1». Отже, ця інформація не може вважатися такою, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача, оскільки оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином суд приходить до висновку, що викладена відповідачем інформація у заяві, адресованій Голові Криворізької організації партії «Слуга народу», не є поширенням недостовірної інформації, а також дану інформацію не можна вважати фактичними даними, які підлягають спростуванню.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивач не довів належними та допустимими доказами обставини, на які він посилаються як на підставу своїх позовних вимог.

Таким чином заявлені вимоги позивача, щодо визнання недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність і ділову репутацію інформацію, викладену ОСОБА_2 та зобов`язання відповідача спростувати зазначену інформацію не підлягають задоволенню, а отже і не має підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Розподіляючи судові витрати у справі суд приходить до такого висновку.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

На підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги представником позивача було надано: копію договору про надання правової допомоги разом з ордером та квитанцію на оплату послуг адвоката.

Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Крім цього, оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, понесені судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 32, 68 Конституції України, ст.ст. 23, 200, 201, 270, 275-277, 297, 1167 ЦК України, ст.ст.1, 5 ЗУ «Про інформацію», ст.ст. 3, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-266 ЦПК України суд,-

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі у вигляді витрат на правову допомогу, у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ