Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №202/5608/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/5608/26

Провадження № 2/202/4825/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Коваленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника, адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, через систему «Електронний суд» звернулася до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини, відповідно до якої просила суд змінити розмір аліментів, які стягуються за судовим наказом Бродівського районного суду Львівської області від 25.07.2018 в цивільній справі № 439/1027/28, шляхом збільшення щомісячного їх розміру з 1/6 частки, яка утворилась в результаті проведення перерахунку, у зв`язку з досягненням старшою дитиною, сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, та стягувати з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щомісячно в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що позивач перебувала у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 з 2002 року, під час якого у сторін народилось двоє синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 17.01.2019 року шлюб із відповідачем було розірвано.

Судовим наказом Бродівського районного суду Львівської області від 25.07.2018 з відповідача ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 13.07.2018 і до досягнення кожною дитиною повноліття.

Разом з цим, після 08.04.2022 року відбулося зменшення розміру аліментів з 1/3 частини до 1/6 частини, у зв`язку з досягненням старшим сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.

Позивач вважає вказаний вище розмір аліментів недостатнім для належного матеріального забезпечення дитини, оскільки внаслідок інфляційних процесів та воєнного стану в Україні вартість проживання та продуктів харчування суттєво зросла, що зумовлює необхідність перегляду розміру стягуваних на утримання сина аліментів.

Натомість, у зв`язку з досягненням старшою дитиною повноліття та припиненням стягнення аліментів на її утримання, матеріальний стан відповідача покращився, оскільки розмір аліментів, що стягуються з нього зменшився.

Крім того, з 06.12.2019 відповідач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та отримує стабільний щомісячний дохід, відтак має можливість сплачувати аліменти на утримання сина у більшому розмірі.

Враховуючи викладене, позивач вважає за доцільне збільшити розмір стягуваних з відповідача аліментів з 1/6 частини до 1/4 частини доходів, що дозволить забезпечити гідний рівень утримання сина ОСОБА_6 , 2013 року народження, у зв`язку з чим, змушена звернутись до суду із даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 червня 2026 року, головуючим суддею у розгляді вказаної позовної заяви визначено суддю Слюсар Л.П.

В порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України, 09 червня 2026 року суддею сформовано запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 , на який надано відповідь № 2858572 від 09.06.2026.

Ухвалою судді від 10 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 22 липня 2026 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини - відмовлено.

20.08.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказав, що вважає доводи позовної заяви, викладені ОСОБА_1 , безпідставними, абсурдними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Так, ОСОБА_1 вважає, що 1/6 розміру аліментів для сина ОСОБА_6 є недостатнім для належного матеріального забезпечення дитини, оскільки внаслідок інфляційних процесів та воєнного стану в Україні вартість проживання та продуктів харчування суттєво зросла, що зумовлює необхідність перегляду розміру стягуваних на утримання сина аліментів. Однак ні ст.141 СК України, ні іншими законами України на платника аліментів не покладено обов`язок покриття інфляційних витрат чи покриття різниці у вартості продуктів харчування через їх здороження, як того вважає ОСОБА_1 .

Зауважив, що в 2026 році мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину становить 1756 грн. для дітей від 6 до 18 років, натомість він сплачує аліменти у 9 разів більше.

Вказав, що ст.192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначив, що позивачка ОСОБА_1 в своєму позові зазначає, що у зв`язку з досягненням старшою дитиною повноліття та припинення стягнення аліментів на її утримання, майновий стан відповідача значно покращився, оскільки розмір аліментів, які тепер стягуються з нього, зменшився. Вказав, що це суб`єктивна думка позивачки не підкріплена жодним доказом і є такою, що не відповідає дійсності.

Так, наданий час у нього є сім`я, він перебуває у шлюбі із ОСОБА_7 , який вони зареєстрували 15.04.2022 року. Разом із дружиною він виховує неповнолітню дитину від її попереднього шлюбу, повне забезпечення якої на сьогодні є його відповідальністю.

Окрім того, він має батьків - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які через поважний вік також потребують фінансової підтримки, допомоги у придбанні ліків, продуктів харчування, оплати комунальних послуг.

Позивачка зазначає, що проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_4 він отримує стабільний щомісячний дохід, тому має можливість на сплату аліментів у більшому розмірі. На що зауважив, що його дохід є майже сталим, оскільки з 06.12.2019 він обіймає одну й ту саму посаду в частині, і його грошове забезпечення суттєво не збільшилось, хоча на сьогодні його витрати і потреби його родини значно зросли.

Додатково звернув увагу суму на те, що зі своїм старшим сином ОСОБА_3 та молодшим сином ОСОБА_6 він підтримує зв`язок постійно, з ними у нього добрі і довірчі відносини, незважаючи на інтенсивність виконуваних ним завдань та завантаженість по службі він знаходить час для спілкування, так і допомоги своїм дітям.

Вказав, що систематично, а інколи частіше за потребами дітей, він здійснював грошові перекази коштів спочатку на картку старшого сина ОСОБА_3 , а згодом, коли платіжна картка з`явилась і в молодшого сина, на карту ОСОБА_6 для покриття додаткових витрат і задоволення потреб дітей. Цими коштами покривались оплати гуртків та додаткових занять дітей, їхнього дозвілля та слугували їх кишеньковими коштами. На підтвердження цих доводів ним надаються суду збережені квитанції про проведення транзакцій на карткові рахунки синів.

Вважає, що позовна заява не містить обґрунтованість доводів щодо необхідності зміни частки стягуваних аліментів чи щодо неналежного матеріального забезпечення ним дитини, а є проявом особистих образ і суб`єктивного упередженого ставлення позивачки до нього, як до батька дітей.

Також, у позовній заяві позивачка не посилається на зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника аліментів чи отримувача аліментів, та відповідно також не надає будь-яких доказів на підтвердження того, що його матеріальне становище значно покращилось, а лише вказує на зростання цін, інфляційні витрати та робить гіпотетичні висновки про його фінансові можливості. Просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1

26.08.2026 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Вказав, що він не погоджується із заявленим розміром витрат на правничу допомогу. Зазначив, що позивач не надала попереднього (орієнтованого) розрахунку витрат на правничу допомогу.

Звернув увагу суду на те, що жодним чинним законом України та сформованою судовою практикою Верховного Суду не обумовлюється обов`язок відповідача, або сторони, яка має відшкодовувати несені судові витрати, погашати витрати за договором про співробітництво у сфері надання правової допомоги чи юридичних послуг. Позивач ОСОБА_1 просить суд покласти на нього обов`язок з відшкодування витрат, пов`язаних із співробітництвом у сфері надання правничої допомоги, таким чином покладаючи на нього вирішення всіх своїх фінансових витрат із третіми особами. Вважає, що загальна сума витрат на адвокатські послуги у розмірі 20 000,00 грн. явно виходить за розумні межі визначення гонорару. Просив суд: зменшити розмір заявлених позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, та встановити суми, що є співмірними із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг, якщо наявні докази про надання правничої допомоги адвокатом відповідають встановленими законом вимогам.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, натомість від представника позивача, адвоката Ільїчова С.Д., документ сформований в системі «Електронний суд» 06.07.2026 року, 11.09.2026 року надійшла заява, відповідно до якої просили розглядати справу без їх участі. Позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на правничу допомогу у сумі 20000 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Відповідно до заяви від 14 вересня 2026 року просив суд провести судове засідання без його участі. Вказав, що позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених ним у відзиві на позовну заяву, тому просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, доходить наступного.

В ході судового розгляду судом встановлено, що 25 липня 2018 року Бродівським районним судом Львівської області у справі №439/1027/18 (провадження № 2-н/439/45/18), був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , народився Вінницька область, Томашпівський район, с. Колоденка, зареєстрованого АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , яка проживає АДРЕСА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 його заробітку (доходу), але небільше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягувати з 13.07.2018 року і до досягнення кожною з дітей повноліття. Судовий наказ набрав чинності 25 липня 2018 року.

Ухвалою Бродівського районного суду Львівської області у справі №439/1027/18 від 29 лютого 2024 року внесено виправлення в судовий наказ Бродівського районного суду Львівської області від 25.07.2018 року у цивільній справі №439/1027/18, де вважати вірним прізвище, ім`я та по батькові заявниці: ОСОБА_1 .

Постановою старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пащенко Юлією Андріївною від 25.04.2024 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу №439/1027/18 виданого 20.11.2023 року Бродівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/3 його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 13.07.2018 року і досягнення кожного з дітей повноліття.

Згідно з Довідкою - розрахунком старшого державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Пащенко Ю.А. заборгованість по аліментам за виконавчим документом №439/1027/18 від 20.11.2023 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) станом на 31.03.2026 року відсутня.

Згідно з листом Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі від 31 березня 2026 року за №27064 - на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено аліменти в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , на підставі ч.3 ст.183 СК України, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття та судового наказу №439/1027/18 від 20.11.2023, що видав Бродівський районний суд Львівської області.

Відповідно до Витягу із Наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 06.12.2019 року №305, майора ОСОБА_2 , призначено на посаду начальника пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби.

Згідно з Довідкою Військової частини НОМЕР_3 за №670, підполковник ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_3 .

Відповідно до Звіту про здійснення відрахувань та виплати військової частини НОМЕР_3 щодо ОСОБА_2 за рішенням судового наказу №439/1027/18 від 20 листопада 2023 року, за період з 05 січня 2020 року по 25 липня 2026 року з жовтня 2023 року здійснюється утримання та перерахування аліментів у розмірі 1/6 частини заробітної плати (16,67%).

Позивачка, звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, посилалася на те, що вважає вказаний вище розмір аліментів недостатнім для належного матеріального забезпечення дитини, оскільки внаслідок інфляційних процесів та воєнного стану в Україні вартість проживання та продуктів харчування суттєво зросла, що зумовлює необхідність перегляду розміру стягуваних на утримання сина аліментів. Натомість, у зв`язку з досягненням старшою дитиною повноліття та припиненням стягнення аліментів на її утримання, матеріальний стан відповідача покращився, оскільки розмір аліментів, що стягуються з нього зменшився.

Правовідносини між учасниками справи виникли із сімейних відносин: з обов`язку батьків утримувати дітей до досягнення нею повноліття та права одного з батьків стягувача аліментів на збільшення розміру аліментів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 27.02.1991 та на була чинності для України 27.09.1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою(ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтями 150, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Як передбачено статтею 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і(або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до вимог ч.ч.2, 3 ст.183 Сімейного кодексу України, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватись до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною, ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Згідно з ч.5 ст.183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У зв`язку з покращенням матеріального становища платника аліментів одержувач аліментів може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення їх розміру. При цьому, на відміну від зміни розміру аліментів (ст. 192 СК України), визначених за рішенням суду, законом не визначено переліку підстав для зміни способу стягнення аліментів.

Відповідно до частин 7,8 статті 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Обов`язок утримувати дитину це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.

Ті обставини, що з віком потреби дитини зростають, що в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживають діти, на їхнє утримання, забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку дитини є загально відомими та не потребують доказування.

Із урахуванням цього, доведеним є факт, що потреба в коштах для утримання і розвитку дитини істотно зросла, тому виникли підстави для вимоги до платника аліментів про збільшення їх розміру шляхом зміни способу їх стягнення.

Суд наголошує, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку з чим, певним чином, з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дітей таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про погіршення його матеріального стану з підстави зміни його сімейного стану, а саме перебування у шлюбі та виховання неповнолітньої дитини своєї дружини від її першого шлюбу, оскільки забезпеченням неповнолітньої дитини дружини покладається на батька дитини.

Крім того, суд не приймає до уваги і доводи відповідача про фінансову підтримку своїх батьків: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки належних доказів суду не надано.

Щодо тверджень відповідача про надання додаткових витрат на утримання, а саме оплата гуртків та додаткових занять, надання кишенькових коштів та здійснення ним грошових переказів на картку ОСОБА_6 , то суд виходить з того, що надані відповідачем платіжні інструкції підтверджують факт добровільного надання відповідачем матеріальної допомоги, але не є підставою для відмови у збільшенні розміру аліментів.

Обґрунтовуючи вимоги про зміну розміру стягнення аліментів позивач зазначила, що визначений судом розмір аліментів не забезпечує нормального розвитку дитини та її належного матеріального утримання, яке зросло з її віком та новими потребами, і тому позивач вважає, що для забезпечення потреб дитини доцільним є змінити розмір аліментів.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Huntv.Ukraine) (Заява№31111/04) вказав нате, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків(п.54).

Судом встановлено, що на підставі наказу суду з відповідача на користь позивача стягувалися аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу). Після досягнення старшою дитиною розмір стягуваних аліментів фактично було зменшено до 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача.

Суд приймає до уваги, що досягнення старшою дитиною повноліття є обставиною, яка свідчить про зміну сімейного стану сторін та припинення обов`язку щодо її утримання в межах попереднього рішення суду, що відповідно до статті 192 Сімейного кодексу України є підставою для перегляду розміру аліментів на молодшу дитину.

Суд приймає до уваги, що відповідач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 та отримує стабільний щомісячний дохід, відтак має можливість сплачувати аліменти на утримання сина у більшому розмірі,

Така зміна розміру стягнення аліментів не порушить прав платника аліментів та відповідатиме інтересам як стягувача, так і інтересам спільної дитини, а визначений розмір аліментів є необхідним для забезпечення життєдіяльності неповнолітньої дитини сторін та збереження того рівня життя, який діти мають тоді, коли утримуються обома батьками та отримують надійне стабільне матеріальне утримання як з боку матері, так і з боку батька, у сім`ї, є розумним, співмірним, не суперечить нормам матеріального права, та відповідатиме засадам справедливості та добросовісності.

З урахуванням викладених обставин, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд доходить висновку, що з відповідача слід стягнути аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з моменту набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття, що, в даному випадку, буде відповідати вимогам чинного законодавства та, в тому числі, частці стягуваних аліментів на одну дитину

Тому, суд вважає, що позовні вимоги щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Сплата аліментів при визначеному новому способі проводиться з дня набрання рішення законної сили (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем за оплату професійної правничої допомоги слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1-6 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання норм частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тобто у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20, від 08 червня 2021 року у справі 550/936/18.

У разі встановлення у договорі фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

Водночас, слід звернути увагу, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені статтею 137 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд також звертає особливу увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника (відповідача) не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 20000,00 грн.

З матеріалів справи встановлено, що 19.03.2026 між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Ільїчовим С.Д. укладено договір про надання правової допомоги № 19032608/09.

Згідно з Договором №23042604 від 23.04.2026 року про надання правової допомоги / юридичних послуг, укладеним між ОСОБА_1 (Замовник) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_10 (Виконавець), виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги згідно переліком: проєкт позовної заяви, представництво у суді (п.1.2). Вартість послуг 20000,00 грн. Повна оплата (п.3.1)

Відповідно до акту №23042604 приймання-передачі наданих послуг №23042604 від 23.04.2026 складеного від 29.04.2026 року між ОСОБА_1 (Замовник) та фізичною-особою підприємцем ОСОБА_10 (Виконавець), виконавець надав, а замовник прийняв послуги, згідно умов п.1.2 договору.

Відповідно до Договору про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг №0190401-с від 01.09.2025 року фізична особа підприємець ОСОБА_10 ( КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права»), ( Виконавець) з одного боку та адвокат Ільїчов Сергій Дмитрович уклали договір про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг.

Згідно з Додатком від 23.04.2026 року до договору про співробітництво у сфері надання правової допомоги/юридичних послуг №01092401 -с від 01.09.2025 року , сторони фізична особа підприємець ОСОБА_10 та адвокат Ільїчов Сергій Дмитрович домовились про співробітництво у сфері надання правової допомоги/ юридичних послуг при виконанні доручення замовника за договором/договорами про надання правової допомоги/юридичних послуг з фізичною особою підприємець ОСОБА_10 : №23042604 від 23.04.2026, замовник ОСОБА_1 .

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд звертає увагу на те, що позивачем в договорі визначено такі послуги: проєкт позовної заяви, представництво у суді, скарга. Детального опис робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги позивачем не надано. Представник позивача не приймав участь у судовому засіданні та позивачем не надано жодної інформації щодо скарги про яку зазначено в договорі.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Із урахуванням наведеного, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. є завищеним. Розумний розмір витрат позивача на правничу професійну допомогу складає 5 000,00 грн., а тому вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Суд знаходить, що згідно вимог ст.141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача слід стягнути судовий збір, оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивача, яка звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому у відповідності до ст.141 ЦПК України судовий збір в дохід держави в розмірі 1064,96 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення суду підлягає обов`язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про збільшення розміру аліментів на утримання дитини - задовольнити частково.

Збільшити розмір аліментів, визначений судовим наказом Бродівського районного суду Львівської області від 25.07.2018 року у справі №439/1027/28 (провадження № 2-н/439/45/18), та стягувати з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щомісячно в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до повноліття дитини.

Судовий наказ, виданий 25.07.2018 року Бродівським районним судом Львівської області у цивільній справі №439/1027/18 (провадження №2-н/439/45/18) - відкликати після набрання чинності даним рішенням суду.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривня 96 копійок.

Рішення підлягає обов`язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складно 23.09.2026 року.

Суддя Л.П. Слюсар