Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №211/5214/25 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Провадження № 2/211/316/26

ЄУН 211/5214/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Грубника О.М.

при секретарі Журавель М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою власністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28 січня 1995 року між позивачем ОСОБА_1 ( дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ») та відповідачем по справі ОСОБА_5 , було укладено шлюб, актовий напис № 2, який зареєстрований Сухоліською с\радою Білоцерківського району Київської області (серія НОМЕР_1 ).

10 червня 1997 року позивач по справі набула у власність двокімнатну квартиру, загальною площею 44, 10 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.А, за реєстровим номером 4793, вказаний договір зарестрований КоОР " Криворізьке Б» що підтверджується реєстраційним штампом на примірнику договору.

За умовами Договору, ОСОБА_1 купила, а ОСОБА_6 продав вказану квартиру. Згідно до п. 3 вказаного договору продаж здійснено за 5 986, 00 гривень.

Квартира була придбана за особисті кошти позивача, які були нею отримані від продажу її власного житла, яке було набуто нею до укладання шлюбу, (копії документів не збереглися щодо продажу квартири, але до позовної заяви, нею заявлене клопотання про витребування від КП ДОР « Криворізьке Бті» копії документів, щодо продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 задля доведення обставин позову про те, що позивача купила квартиру за особисті кошти)

Квартира була придбана позивачем саме за кошти, які були отримані нею від продажу її квартири, придбаної до шлюбу, жодних коштів із бюджету родини витрачено не було)

Сімейне життя у сторін не склалось, 26 лютого 2004 року шлюб між сторонами по справі було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 26 лютого 2004 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Довгинцівського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, актовий запис №66.

У шлюбі народилась дитина - донька - відповідач по справі - ОСОБА_7

Як під час спільного сімейного життя так і після розірвання шлюбу, чоловік позивача не претендував на квартиру, не звертався до суду із позовом щодо її поділу, виїхав до Київської області, там мешкав до дня смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 помер, актовий запис про смерть 329, місце смерті - село Сухоліси, Білоцерковський район, Київська область, копія свідоцтва про смерть долучається до позовної заяви.

Позивач вирішила продати квартиру, та звернулась до нотаріуса для отримання консультації, але після консультації у нотаріуса їй було повідомлено, що, незважаючи на те, що квартира зареєстрована на неї, але, оскільки квартира була придбана під час перебування у зареєстрованому шлюбі, вона має вирішити питання того, що квартира є особистою власністю, при цьому вказане питання може бути вирішено або в судовому порядку шляхом подання позову про визнання квартири особистою власністю.

До складу спадкового майна квартира не входить, свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири нікому не видане, свідоцтво про право власності на 1/2 частку не видавалось, позивачу невідомо в якого нотаріуса заведена спадкова справа, тому, до позовної заяви долучається клопотання про витребування відомостей від державного нотаріуса щодо наявності заведеної спадкової справи, за її наявності, позивачем буде подано клопотання про витребування спадкової справи, в разі встановлення інших спадкоємців, позовна заява буде уточнена заява.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , просить визнати за нею право особистої власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44.1 кв.м., житловою площею 29 кв.м.

07.11.2025 року представником позивача було подано уточнену заяву, так ознайомившись з матеріалами справи та приймаючи до відома, що після смерті ОСОБА_5 є інші спадкоємці, окрім доньки – ОСОБА_2 , заведена спадкова справа, інші спадкоємці прийняли спадщину після смерті колишнього чоловіка позивача, а саме - дружина - ОСОБА_3 позивачем подане клопотання про долучення до участі у справі відповідача, та подає уточнену позовну заяву в якій долучає до участі відповідача - спадкоємця першої черги - дружини - ОСОБА_3 , з якою на момент смерті перебував у шлюбі - ОСОБА_5 .

До суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_3 про визнання позову та про проведення судового засідання без участі відповідача, в якій остання повідомила, що позовні вимоги визнає у повному обсязі, підтверджує, що майнових претензій стосовно квартири, власником якої є позивач по справі, не має. Всі судові засідання просить проводити без її участі, всі позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представник позивача адвокат Кафтасьєва Г.В. до суду надала заяву про розгляд справи без участі позивача та без її участі, на позовних вимогах наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 подала заяву про визнання позову та позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши та оцінивши наявні у справі письмові докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, встановивши фактичні обставини справи, дійшов до такого висновку.

Судом установлено, що з 28 січня 1995 року між позивачем ОСОБА_1 ( дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ») та відповідачем по справі ОСОБА_5 , було укладено шлюб, актовий напис № 2, який зареєстрований Сухоліською с\радою Білоцерківського району Київської області, копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 .

10 червня 1997 року позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 набула у власність двокімнатну квартиру, загальною площею 44, 10 кв. м, житловою площею 29, 3 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.А, за реєстровим номером 4793, вказаний договір зарестрований КоОР " Криворізьке Б» що підтверджується реєстраційним штампом на примірнику договору.

Шлюб між сторонами по справі було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 26 лютого2004 року, актовий запис № 66.

ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 помер, актовий запис про смерть 329, місце смерті - село Сухоліси, Білоцерковський район, Київська область.

З моменту розірвання шлюбу між сторонами і до дня своєї смерті ОСОБА_5 жодним чином не заявляв своїх прав на зазначену квартиру, не звертався до суду з позовом про поділ майна подружжя та не оспорював право власності позивача ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто ( пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

За приписами ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, у відповідності з ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно роз`яснень, наданих у п. 24 Постанови Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном (Постанова ВС у справі 595/324/17).

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З наведених вище доказів вбачається, що спірна квартира хоча й була придбана під час шлюбу сторін, але за особисті кошти позивача, за кошти ( ОСОБА_1 ). Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 82, 89, 141, 263-265, 280, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) , право особистої приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,10 кв. м., житловою площею 29,3 кв. м.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати його складання шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: О.М.Грубник