Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №932/6407/26 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/6407/26

Провадження № 1-кп/932/1097/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

Головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (ВКЗ),

захисника ОСОБА_4 (ВКЗ),

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду міста Дніпра обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42015161310000076 від 07.03.2015 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Верхній Рогачик, громадянина України, з середньою освітою,військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який перебуває на посаді старшого стрільця-оператора 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший сержант», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 407 КК, ч.5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, в умовах особливого періоду, та проходячи її на посаді старшого стрільця 1 відділення 1 взводу стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини польова пошта НОМЕР_3 , діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах особливого періоду, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, без поважних причин, з метою тимчасово ухилитися від військової служби з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників, після перебування у відпустці, 18.12.2014 не з`явився вчасно без поважних причин на службу з відпуски для подальшого проходження військової служби за місцем тимчасової дислокації підрозділу військової частини польова пошта НОМЕР_3 в АДРЕСА_3 , командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоч об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину, до моменту його самостійного прибуття 15.07.2015 до органів військового управління та початку проходження військової служби у військовій частині польова пошта НОМЕР_4 , тим самим ОСОБА_5 , припинив вчинення вказаного триваючого кримінального правопорушення.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 407 КК України, тобто у нез`явленні військовослужбовцем (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, тобто у чиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді старшого стрільця 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_6 , в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 11, 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 19.11.2022, з метою тимчасово ухилитися від військової служби з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та поважних причин, самовільно залишив місце служби, а саме пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_6 у районі АДРЕСА_4 , командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а вільний час використовував на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину, до моменту його самостійного прибуття 06.02.2023 до органів військового управління та початку проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , тим самим ОСОБА_5 , припинив вчинення вказаного триваючого кримінального правопорушення.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 , як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто кримінальному правопорушенні передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, в умовах воєнного стану, та проходячи її на посаді старшого стрільця-оператора 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 11, 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 27 березня 2023 року, з метою ухилитися від військової служби назавжди, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та поважних причин, самовільно залишив місце служби, а саме пункт тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 у районі АДРЕСА_5 , командуванню про причини свого вибуття не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а вільний час використовував на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину, до моменту його затримання працівниками правоохоронного органу 15.04.2026.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 408 КК України, а саме: дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Допитаний обвинувачений у судовому засіданні зазначив, що у 2014 році прибув до військового комісаріату, після чого був направлений для проходження військової служби до м. Маріуполь. Там брав участь у виконанні бойових завдань орієнтовно протягом шести місяців. Після цього підрозділ був виведений на ротацію до м. Запоріжжя. Особовому складу надали відпустку тривалістю п`ять днів. Після закінчення відпустки до місця проходження служби не повернувся, тобто самовільно залишив військову частину. Причиною цього були сімейні обставини, зокрема необхідність доглядати за малолітньою дитиною. Про те, що самовільно залишив військову частину, було відомо командиру батальйону. 15 липня 2015 року він добровільно повернувся до проходження військової служби, уклавши контракт строком на три роки з 30 окремою механізованою бригадою. Після закінчення строку дії контракту його було двічі продовжено ще на один рік, у зв`язку з чим загальний строк служби за цим контрактом становив п`ять років. Після завершення служби за зазначеним контрактом у 2020 році уклав новий контракт на проходження військової служби з НОМЕР_7 окремою механізованою бригадою. Не знав, що перебував у розшуку, місце проживання з 2014 року не змінював. 24 лютого 2022 року знову приступив до виконання обов`язків військової служби. 26 лютого 2022 року під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення. Після цього його евакуювали до м. Маріуполь. Через тяжкість поранення перебував без свідомості до 1 березня 2022 року. Після того перевозили до різних медичних закладів, де він проходив оперативне лікування. Після завершення операцій направили на реабілітацію. На той момент поранення ще повністю не загоїлися. Після лікування прибув для проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) з документами, які мав на руках. Однак йому повідомили, що наданий пакет документів є неповним, у зв`язку з чим пройти ВЛК не зміг, після чого направили назад до військової частини. Згодом його перевели до іншої роти (іншого підрозділу тієї ж військової частини) та знову направили на проходження ВЛК. Проте і цього разу наданих документів виявилося недостатньо для проходження комісії. Через постійні труднощі з оформленням необхідних документів, а також відсутність можливості пройти ВЛК, він не став проходити комісію та самовільно залишив військову частину (СЗЧ). Після цього не повернувся до НОМЕР_7 окремої механізованої бригади. Приблизно через три місяці добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де повідомив, що перебуває у СЗЧ. Працівники ТЦК взяли номер телефону та відпустили додому. Приблизно через два тижні його викликали до ТЦК, оформили новий військовий квиток та інші необхідні документи, після чого направили для подальшого проходження служби до 412 батальйону на посаду інструктора. Це було у 2024 році. У подальшому підрозділ був приєднаний до НОМЕР_2 окремої механізованої бригади. Їх направили до м.Костянтинівка, де відбулося об`єднання підрозділів. Повернувшись із чергового бойового виходу влітку 2024 року, здав закріплену за ним зброю та повідомив командуванню, що через свій фізичний та психологічний стан більше не може продовжувати виконання бойових завдань. Вину визнає у пред`явленому обвинуваченні в повному обсязі, має намір продовжити проходити військову службу, на підтвердження цього, надав письмову згоду.

Суд уважає доведеним викладене обвинувачення, винуватість останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за наведених вище обставин, що підтверджується сукупністю досліджених доказів у кримінальному провадженні, які узгоджуються між собою, а саме:

-витягом з Наказу командира військової частини № 110 від 22.08.2014, відповідно до якого молодшого сержанта запасу ОСОБА_5 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_3 старший стрілець 1-го відділення 1-го взводу стрілецької роти НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони, зарахувати до списків особового складу НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони з 22.08.2014;

-витягом з Наказу командира військової частини № 93 від 03.03.2015, відповідно до якого 18.12.2014 о 18.00 годині виявлено відсутність у частині ст. стрільця 1 роти в/ч пп В0131 мол. сержанта ОСОБА_5 ;

-актом службового розслідування від 03.03.2015 відповідно до якого 18.12.2014 ст. стрілець мол. сержант ОСОБА_5 не повернувся з короткострокової відпустки до місця несення служби, а саме АДРЕСА_3 ;

-витягом з Наказу командира військової частини № 169 від 15.07.2015, відповідно до якого з 15 липня 2015 року зарахувано до списків особового складу частини та призначено на посаду молодшого сержанта ОСОБА_5 ;

-витягом з Наказу командира військової частини № 237 від 01.10.2015, відповідно до якого сержанта військової служби за призовом по мобілізації ОСОБА_5 , командира бойової машини-командира 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону, на підставі наказу командира НОМЕР_8 окремої гвардійської механізованої бригади від 01 жовтня 2015 року №152-рс, який уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового та сержантського складу терміном на 3 (три) роки, з 01 жовтня 2015 року прийняти в добровільному порядку на військову службу за контрактом, виключити з усіх видів забезпечення як військовослужбовця військової служби за призовом по мобілізації, зарахувати на всі види забезпечення як військовослужбовця контрактної служби та призначити на посаду - командира бойової машини-командира 3 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону;

-витягом з Наказу командира військової частини № 160 від 18.06.2016, відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, вважати ОСОБА_5 таким, що 18 червня 2015 року прибув для подальшого проходження служби, зарахувати на всі види забезпечення призначити на посади курсанта до навчального батальйону військової частини, вважати таким, що приступив до виконання службових обов?язків;

- витягом з Наказу командира військової частини № 13 від 13.07.2017, відповідно до якого з 13 липня 2017 року увільнити від займаних посад та призначити старшого сержанта ОСОБА_5 , оператора-радіотелефоніста 1 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону, призначеного на посаду командира відділення збору та обробки інформації розвідувального взводу 1 механізованого батальйону, ВОС-225182A, вважати, що з 13 липня 2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов?язків за посадою;

- витягом з Наказу командира військової частини № 238 від 01.10.2019, відповідно до якого старшого сержанта контрактної служби ОСОБА_5 , командира відділення-командира машини 2 розвідувального відділення розвідувального взводу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_9 , звільненого наказом командира НОМЕР_8 окремої механізованої бригади від 01 жовтня 2019 року №160-рс з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов?язок і військову службу" за підпунктом «а» (у зв?язку із закінченням строку контракту), та зарахувати в обов?язковому порядку до військового оперативного резерву першої черги в особливий період на посаду командира відділення-командира машини розвідувального відділення розвідувального взводу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_9 . Вважати таким, що справи та посаду здав 01 жовтня 2019 року;

- витягом з Наказу командира військової частини № 335 від 19.11.2021, відповідно до якого старшого сержанта ОСОБА_5 , вважати таким, що зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_6 ;

- витягом з Наказу командира військової частини № 236 від 22.08.2022, відповідно до якого старшого сержанта ОСОБА_5 , вважати таким, що з 22.08.2022 посаду прийняв та приступив до виконання обовязків;

- витягом з Наказу командира військової частини № 329 від 20.11.2022, відповідно до якого, в зв?язку з самовільним залишенням частини старшого сержанта ОСОБА_5 , старшого стрільця 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_6 зняти з усіх видів забезпечення;

- витягом з Наказу командира військової частини № 43 від 06.02.2023, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_5 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" призначити на посаду Головного сержанта 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 . З 06 лютого 2023 року, зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення та вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов?язків;

- витягом з Наказу командира військової частини №241 від 31.07.2023, відповідно до якого призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини;

- витягом з Наказу командира військової частини № 176 від 21.07.2023, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_5 з 21.07.2023 справи та посаду здав;

- витягом з Наказу командира військової частини № 177 від 22.07.2023, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_5 з 22.07.2023 справи та посаду прийняв;

- актом службового розслідування від 08.08.2023 відповідно до якого встановлено факт самовільного залишення військової частини місця дислокації підрозділу поблизу АДРЕСА_1 27.07.2023. Станом на 08.08.2023 військовослужбовець до місця служби поблизу м. Костянтинівка не прибув;

- витягом з Наказу командира військової частини № 276 від 08.08.2023, відповідно до якого молодшого сержанта ОСОБА_5 , старшого стрільця-оператора г 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_10 , вважати таким, що з 27.07.2023 не з?явився за місцем дислокації підрозділу та відсутній на військовій службі по теперішній час;

- витягом з Наказу командира військової частини № НОМЕР_11 від 31.03.2023, відповідно до якого самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці старшим стрільцем 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_6 старшим сержантом ОСОБА_6 у період з 19.11.2022 по теперішній час підтвердився;

- актом службового розслідування від 31.03.2023 відповідно до якого самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці старшим стрільцем 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_6 старшим сержантом ОСОБА_6 у період з 19.11.2022 по теперішній час підтвердився.

За таких обставин суд вважає доведеним пред`явлені ОСОБА_5 обвинувачення та кваліфікує дії останнього за ч. 3 ст. 407, ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України, як нез`явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану та дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинені кримінальні правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до положень ст. 65 Кримінального кодексу України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Так, суд враховує ступінь тяжкості та обставини вчинених обвинуваченим ОСОБА_5 умисних кримінальних правопорушень, характер та ступінь тяжкості, відомості про особу обвинуваченого, який свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав, раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває. А також його намір продовжити військову службу та письмову згоду командира військової частини НОМЕР_12 про надання згоди на продовження військової служби ОСОБА_5 .

Як обставини, що пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд враховує щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Обставини, які обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом встановлено не було.

Оскільки Кримінальний кодекс України виключає можливість застосування статей 69, 75 КК України у разі вчинення кримінальних правопорушень, передбачених зокрема статтями 407, 408 КК України, тому суд не розглядає можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням або призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбаченого санкцією статті.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне призначити за ч. 5 ст. 407 КК України та за ч. 4 ст. 408 КК України покарання в межах санкції статті, застосувавши ч. 1 ст. 70 КК України.

При цьому, вирішуючи питання покарання обвинуваченого за ч. 3 ст. 407 КК України, суд враховуючи вимоги п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції чинній на момент скоєння), приходить до висновку про звільнення ОСОБА_5 від покарання за вчинення даного злочину, оскільки з часу його вчинення до набрання вироком законної сили минуло понад п`ять років.

Приймаючи дане рішення, суд виходить з того, що згідно з санкції ч. 3 ст. 407 КК України, максимальна міра покарання, передбачена у вигляді позбавлення волі на строк від двох до п`яти років.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України (в редакції чинній на момент скоєння), злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років. Отже, передбачений ч. 3 ст. 407 КК України злочин, відноситься до злочину середньої тяжкості.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції чинній на момент скоєння), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 - особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності та відбування покарання за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.

Судом встановлено, що за даним кримінальним провадженням перебіг давності не переривався, та суду не надано жодного доказу, що ОСОБА_5 вчиняв будь-які дії, які б вказували на навмисне переховування його від органів досудового слідства, навпаки він добровільно у 2015 році уклав контракт та продовжив військову службу, а отже, у суду відсутні підстави для застосування положень ч. 2, 3 ст. 49 КК України.

Враховуючи наведене вище, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, а також ч. 5 ст. 74 КК України, ОСОБА_5 підлягає звільненню від покарання за ч. 3 ст. 407 КК України.

Цивільні позови відсутні, потерпілих немає.

Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, суд вважає необхідним залишити без зміни.

Процесуальні витрати пов`язані із залученням експертів та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. 49, 74 КК України, 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 407, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч. 4 ст. 408 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 407 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України (в редакції чинній на момент скоєння) звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від призначеного покарання за ч. 3 ст. 407 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Строк відбування призначеного покарання обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_5 в строк відбуття покарання відповідно до ч.5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення, починаючи з 15 квітня 2026 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції .

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається прокурору та обвинуваченому.

Суддя ОСОБА_1