Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №676/8465/24 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 676/8465/24

Провадження № 22-ц/820/2114/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Заворотна А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року про залишення заяви про збільшення позовних вимог без розгляду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (суддя Бондар О.О.).

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 22.09.2024 в дворі будинку АДРЕСА_1 мали відбутися збори співвласників, але кілька мешканок будинку в тому числі і відповідачка, поводячись зухвало та провокативно, в грубій формі почали ображати його, зірвали збори, не давши позивачу проводити збори. Такі замовні провокації тривають останні три роки, ними знищувались шахові та тенісні столи, огорожі квітників, викопувались корчі квітів та викидались на тротуар, забруднювались встановлені лавки. Мають місце постійні словесні висловлювання образливого змісту, що принижують честь і гідність позивача, крім того, відносно нього поширюються наклепи.

Зазначав, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, і така поведінка відповідачки призвела до погіршення стану здоров`я позивача, за останній рік він тричі перебував на стаціонарному лікуванні, щомісяця відвідував кардіолога для відновлення стану здоров`я і ніс додаткові витрати на УЗД та лікарські засоби.

Окрім матеріальної шкоди неправомірними діями відповідача йому було завдано і моральної шкоди.

З урахуванням вищевикладеного, просив суд стягнути з відповідачки на його користь матеріальну шкоду в сумі 5000 грн та моральну шкоду в сумі 20000 грн, а всього: 25000 грн.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче судове засідання у справі на 31.01.2025 на 11.00 год.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17 квітня 2026 року на 9.30 год.

17.04.2026 судове засідання відкладено на 05.06.2026.

22 квітня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог в матеріальній частині. В якій просив суд стягнути з відповідачки на його користь матеріальну шкоду у загальному розмірі 20000 грн, з яких: витрати на лікування через моральний тиск і стреси завдані йому відповідачкою на суму 5900 грн; знищення огорожі для квітів замовлене відповідачем на суму 15000 грн.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 22 квітня 2026 року залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм процесуального права, тому просить її скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Вказує, що подання заяви про збільшення позовних вимог зумовлено виявленими новими обставинами, які не були відомі йому на момент подання первинного позову. Зокрема, виникли додаткові витрати на лікування через погіршення стану здоров`я, спричиненого діями відповідача (мобінг, психологічне цькування), а також уточнено матеріальні збитки через знищення майна (огорожі квітників).

Вважає, що суд формально застосував норми статтей 49,126 ЦК України, при цьому, не врахував, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, переніс тяжку кардіологічну операцію і фізично не міг надати певні докази (фіскальні чеки, акти) раніше через перебування на лікуванні.

Зауважує, що подання заяви на стадії судового розгляду було вимушеним кроком задля повного захисту його прав, а не зловживаннями правами.

Вказує, що судом першої інстанції не було враховано системність правопорушень (знищення благоустрою у дворі) та бездіяльність місцевих органів, що змусило його самостійно розраховувати суму збитків.

Звертає увагу суду, що оскільки фактичні дані та свідчення свідка ОСОБА_3 стали відомі лише під час судового розгляду, тому він не мав процесуальної та фізичної можливості зазначити ці суми (вартість відновлення огорожі у розмірі 15000 грн та збитки за знесення квітників) у первинному позові, що є поважною підставою для прийняття судом заяви про зміну предмету позову або збільшення вимог, що безпосередньо впливає на справедливий розгляд справи.

Вважає, що суд першої інстанції дані факти проігнорував, чим позбавив його права на відшкодування реальних матеріальних збитків.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вважає, що ухвала суду постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги немає. Вважає, що суд дійшов правильного висновку, що прийняття заяви про збільшення позовних вимог після закриття підготовчого засідання фактично нівелює призначення та завдання підготовчого провадження (визначення обставин справи, збирання доказів, остаточне формування предмету спору), порушує принципи рівності учасників процесу та змагальності сторін.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. До апеляційного суду 17 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він перебуває на стаціонарному лікуванні в лікарні після проведеного оперативного втручання та за станом здоров`я позбавлений можливості з`явитися до суду. Разом з тим, враховуючи, що вимогами цивільного процесуального законодавства встановлені строки розгляду справи в апеляційній інстанції – 30 днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження і клопотання скаржника про відкладення розгляду справи надійшли поза межами цього строку, відсутність доказів в підтвердження обставин поважності причин неявки скаржника в судове засідання, реалізацію ним права на викладення своїх аргументів у апеляційній скарзі, колегія суддів поважності причин неявки скаржника в судове засідання не встановила, і, відповідно, підстав для відкладення розгляду справи, а тому вважала за можливе слухати справу за відсутності позивача ОСОБА_1 .

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Постановляючи ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 22 квітня 2026 року без розгляду, суд виходив з того, що позивач подав заяву про збільшення позовних вимог після завершення підготовчого провадження, тому її слід залишити без розгляду, відповідно до ст. 126 ЦПК України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.

Процесуальні права та обов`язки сторін визначені ст.49 ЦПК України, тож відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 ст. 49 ЦПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

У справі, що розглядається за правилами загального позовного провадження, позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання до закінчення підготовчого засідання письмової заяви.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2025 року у справі № 757/25100/23 дійшов висновку, що одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2024 року у справі № 761/10495/21 виснував, що позовом у процесуальному сенсі є зверненням до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При поданні таких заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Також Верховний Суд наголосив, що при застосуванні норм процесуального права належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібні висновки викладені також і в постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) та від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/1 (провадження № 61-2065св23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц вказала, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становить обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до частини другої та третьої статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У разі надходження до суду такої заяви суд виходячи із її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінити її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначав підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

З матеріалів справи вбачається, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом, просив стягнути матеріальну шкоду у розмірі 5000 грн, що є витратами на лікування, та моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче судове засідання у справі на 31.01.2025 на 11.00 год.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17 квітня 2026 року на 9.30 год.

17.04.2026 судове засідання відкладено на 05.06.2026.

22 квітня 2026 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог. На цю дату підготовче провадження завершено і позивач звернувся із заявою про збільшення позовних вимог поза межами процесуальних строків, встановлених статтею 49 ЦПК України.

Із поданої заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовними вимогами, заявленими в первинному варіанті позову, посилався на те, що поніс витрати на лікування, які на час подачі позову становили 5000 грн, у заяві про збільшення позовних вимог вказував, що витрати на лікування становлять 5900 грн, відповідно, має місце збільшення позовних вимог (розміру вимог майнового характеру).

Крім того, як вбачається із змісту заяви про збільшення позовних вимог, позивач здійснив доповнення позову новою майновою вимогою про відшкодування шкоди, завданої знищенням огорожі для квітів, в розмірі 15000 грн.

Разом з тим така заява подана після закінчення підготовчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасниками справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

На підставі наведених вище норм процесуального права, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки, 20.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загальному позовному провадженні, з повідомленням (викликом) сторін, 20 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, тому у позивача було достатньо часу для уточнення заявлених ним позовних вимог, однак заяву про збільшення позовних вимог ним подано 22.04.2026 після закінчення підготовчого провадження.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого позову (ще одного позову), чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстави позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З урахуванням вказаного, залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не позбавляє права на звернення до суду із позовом з такими вимогами в загальному порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що суд формально застосував норми ст. ст. 49, 126 ЦПК України, при цьому, не врахував, що позивач є особою з інвалідністю та переніс важку операцію, оскільки даним обставинам суд міг надавати оцінку при вирішенні питання поважності причин неподання даної заяви у визначені процесуальні строки, проте, скаржником такого клопотання у заяві не заявлялося.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: Р.С. Гринчук

О.І. Талалай