Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №609/1161/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/1161/25Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М.

Провадження № 22-ц/817/909/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.

за участю секретаря — Панькевич Т.І.,

учасників справи та їх представників

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 609/1161/25 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Кушка Олександр Михайлович та ОСОБА_2 від імені якого діє адвокат Сідоров Віталій Михайлович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року (ухвалене суддею Мочальською В.М.) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Шумської міської ради, ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є його рідною бабцею, яка потребує стороннього догляду у зв`язку з тим, що не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Вказував, що він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд та бути опікуном своєї бабусі, оскільки з дитинства проживає із ОСОБА_2 та вже тривалий час доглядає за нею, а інших близьких осіб та рідних, які могли би впоратися з її проявами агресії немає.

Акцентував увагу на тому, що він є здоровим та працездатним чоловіком, що у свою чергу надає йому можливість здійснювати опіку над своєю бабцею, яка потребує догляду.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено опіку над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано орган опіки та піклування Шумської міської ради Кременецького району Тернопільської області здійснювати опіку над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до призначення їй опікуна.

У задоволенні інших вимог відмовлен.

Визначено строк дії рішення суду про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною два роки з моменту набрання ним законної сили.

Роз`яснено, що клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п`ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 300 ЦПК України.

Задовольняючи заявлені вимоги частково, суд виходив з того, що до суду першої інстанції було надано належні докази, які слугують підставою для визнання ОСОБА_2 недієздатною.

Однак, що стосувалося вимог про призначення опікуном саме ОСОБА_1 над недієздатною суд вважав, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази того, що він є єдиною особою, яка може виконувати функції опікуна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його вимог щодо призначення його опікуном над недієздатною ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити його заяву повністю.

Стверджує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про формальний підхід органу опіки та піклування до вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 опікуном та неналежне обґрунтування відповідного подання. Водночас саме орган опіки та піклування уповноважений досліджувати обставини щодо можливості особи виконувати обов`язки опікуна, тоді як суд надає оцінку поданню та вирішує питання про призначення опікуна.

Вважає, що суд першої інстанції передчасно відмовив у задоволенні заяви, не надавши належної оцінки поданню опікунської ради і обставинам, що мають значення для призначення ОСОБА_1 опікуном, що не відповідає положенням статті 65 ЦК України та правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 червня 2022 року у справі № 552/3443/20.

Зазначає, що безпідставним є висновок суду про те, що конституційний обов`язок захисту незалежності та територіальної цілісності України має перевагу над бажанням заявника бути опікуном. Чинне законодавство не встановлює заборони на призначення опікуном чоловіка призовного віку, а запровадження воєнного стану не припинило дії відповідних положень цивільного законодавства.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Сідоров В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатною ОСОБА_2 та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити його заяву повністю.

Стверджує, що висновок суду першої інстанції про можливість здійснення догляду за ОСОБА_2 - її донькою не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується її матеріалами. Зазначає, що проживання доньки за межами України, зокрема в Італії, об`єктивно ускладнює здійснення нею постійного догляду за матір`ю та належного забезпечення її повсякденних потреб.

Вважає, що висновок суду про формальний характер та неналежну мотивацію подання органу опіки та піклування є передчасним і не ґрунтується на всебічній оцінці матеріалів справи.

Звертає увагу на те, що з метою забезпечення захисту прав та інтересів ОСОБА_2 і належного представництва її інтересів в Україні нею оформлено нотаріальну довіреність, зареєстровану в реєстрі за № 259, на свого онука — ОСОБА_1 , якою уповноважено його представляти її інтереси в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та судах.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_3 підтримали вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Сідоров В.М. підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні заявлених вимог про призначення ОСОБА_1 опікуном — ОСОБА_2 , тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є онуком по материнській лінії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7, зворот - 9, зворот).

Відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 28 липня 2025 року № 03-06/83 та акту обстеження житлово-побутових умов від 16 липня 2025 року № 122 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , як внутрішньо-переміщені особи, окрім того, заявник здійснює догляд за бабцею, оскільки вона потребує стороннього догляду (а.с. 5-6).

Згідно висновку засідання ЛКК № 214/2 від 10 липня 2025 року КНП Шумської міської ради «Шумський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», у ОСОБА_2 встановлено діагноз: розлади особистості та поведінки на грунті церебрального атеросклерозу з помірно вираженими когнітивними зниженнями, емоційно-вольовою нестійкістю та соціальною дезадаптацією (а.с. 6, зворот - 7).

Згідно із висновком експерта № 155 за результатами судово-психіатричної експертизи Тернопільської філії судових експертиз ДУ «ІСП МОЗ України» від 10 березня 2026 року, за результатами судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє ознаки розладів особистості та поведінки на грунті церебрального атеросклерозу з вираженим когнітивним зниженням. Внаслідок свого психічного захворювання не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 59-60).

З висновку опікунської ради виконавчого комітету Шумської міської ради про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 від 24 квітня 2026 року № 1739 вбачається, що опікунська рада вирішила погодити кандидатуру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в опікуни над бабусею по матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у разі визнання останньої недієздатною (а.с. 64).

Позиція апеляційного суду.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України суд може визнати фізичну особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно ч. 1 ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Статтею 55 ЦК України визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).

У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до ст. 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.

При призначенні опікуна важливі та обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.

Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно вимог Цивільного процесуального кодексу України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.

Таке подання має для суду лише рекомендаційний характер.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі № 712/10043/20, 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, від 26 січня 2024 року у справі № 742/887/23.

Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Відповідно до Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі-Правила), опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки.

Згідно з п.1.8 Правил рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов`язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Пунктом 3.1 Правил передбачено, що для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.

Згідно з п. 3.2 Правил опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.

Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.

З матеріалів справи вбачається та судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду даної справи опікунською радою Шумської міської ради надано висновок від 24 квітня 2026 року № 1739, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 є рідним онуком ОСОБА_2 та проживає разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 . У висновку також зазначено, що ОСОБА_2 страждає на розлади особистості та поведінки, зумовлені низкою захворювань, що підтверджується матеріалами справи.

За результатами розгляду поданих документів опікунська рада дійшла висновку про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 у разі визнання останньої судом недієздатною.

Водночас, дослідивши зміст зазначеного висновку, колегія суддів дійшла висновку, що опікунською радою не з`ясовано в повному обсязі обставини, які мають значення для вирішення питання щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном, та не встановлено всіх необхідних умов, передбачених цивільним законодавством.

Зокрема, подання не містить належного обґрунтування питання щодо виконання обов`язків опікуна саме ОСОБА_1 , не наведено конкретних обставин, які зумовлюють необхідність або доцільність призначення саме його опікуном, та не зазначено доказів, на підставі яких зроблено відповідний висновок. Саме лише посилання на родинний зв`язок, спільне проживання та бажання особи бути опікуном не є достатнім обґрунтуванням доцільності призначення її опікуном.

Крім того, у висновку не наведено відомостей щодо наявності в ОСОБА_2 інших родичів, які відповідно до закону можуть бути призначені її опікунами, та не з`ясовано питання щодо можливості виконання ними відповідних обов`язків. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 має рідну доньку — ОСОБА_4 , про яку у висновку опікунської ради не зазначено жодних відомостей.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість призначення ОСОБА_4 опікуном у зв`язку з її проживанням за межами України, оскільки сам по собі факт перебування особи за кордоном не є передбаченою законом підставою для виключення її з числа осіб, які можуть бути призначені опікуном. Можливість виконання нею відповідних обов`язків підлягала встановленню та оцінці органом опіки та піклування з урахуванням конкретних обставин справи та інтересів ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не врахував висновку про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном своєї бабці — ОСОБА_2 , зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 є особою призовного віку. Орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан, повинен з`ясувати необхідність такого призначення, уникаючи можливих зловживань у цьому напрямку та належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення особи опікуном недієздатної особи та, перш за все, необхідність такого призначення.

Такого обґрунтування висновок не містить, як і не містить обґрунтування наявності особистих приязних взаємин між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного, існуючих стосунків між ними, можливості виконання ним опікунських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належно мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 279/3630/24.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів, та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційних скарг про незаконність та необґрунтованість судового рішення в оскаржуваній частині, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.