Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №943/408/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/408/26 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.

Провадження № 33/811/1571/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., вирішуючи питання про прийняття до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову судді Буського районного осуду Львівської області від 01 вересня 2026 року про повернення заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами, постанови Буського районного осуду Львівської області від 21 квітня 2026 року,

в с т а н о в и в :

постановою судді Буського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн. в дохід держави із позбавленням його права керування транспортними засобами строком на один рік, яка постановою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2026 року, - залишена без змін.

25 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Буського районного осуду Львівської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Буського районного осуду Львівської області від 21 квітня 2026 року.

Постановою Буського районного осуду Львівської області від 01 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Буського районного суду Львівської області від 21 квітня 2026 року, - повернуто заявнику, як таку, що не підлягає розгляду у порядку законодавства України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій просить постанову Буського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року скасувати, направити матеріали заяви до Буського районного суду Львівської області для нового вирішення питання щодо її розгляду.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, він не просить суд повторно розглянути справу лише через незгоду з остаточним судовим рішенням та не заперечує значення принципу правової визначеності.

Звертає увагу на те, що медичні документи, які сторона захисту пов`язувала з фізіологічною неможливістю надати необхідний обсяг біологічного матеріалу, були фактично подані до Львівського апеляційного суду. Водночас остаточне судове рішення містить висновок про відсутність таких медичних доказів. Саме цю ситуацію Буський районний суд у постанові від 01 вересня 2026 року охарактеризував як «об`єктивну суперечність між фактом подання відповідних медичних документів та висновком судового рішення про їх відсутність». (Постанова 3в-943/408/26 від 01.09.2026 р.)

Вказує, що така суперечність стосується не другорядного питання, а обставини, яка безпосередньо пов`язана з юридичною оцінкою поведінки ОСОБА_1 як відмови від проходження медичного огляду.

Апелянт зазначає, що сторона захисту просила дослідити відеозаписи, медичні документи та витребувати первинний Акт медичного огляду, на підставі якого був складений Висновок №20.

Наголошує, що такий підхід узгоджується із загальним стандартом, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду У справах про адміністративні правопорушення: суд зобов`язаний оцінити всі обставини та всі докази у сукупності й належно мотивувати рішення так, щоб не виникало сумнівів у повноті їх судової оцінки.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що у прийнятті такої слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Право на оскарження у справах про адміністративні правопорушення забезпечується встановленням у нормах КУпАП порядку і строків подачі скарг на рішення посадових осіб, у тому числі й судів.

Главою 24 КУпАП закріплено інститут оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, який служить вихідною гарантією захисту прав учасників провадження.

Право особи на оскарження в апеляційному порядку постанови судді у справі про адміністративне правопорушення визначено статтею 294 КУпАП.

Зокрема, частиною 2 цієї статті визначено, що постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною 1 статті 287 цього Кодексу протягом десяти днів з дня винесення постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає (ч. 10 ст. 294 КУпАП).

Водночас, Рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2015 від 31 травня 2015 року, визначено, що в апеляційному порядку може бути оскаржена лише та постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, ухвалення якої передбачене частиною першою статті 284 цього кодексу, а саме: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу,встановлених устатті 24-1цього кодексу, про закриття справи.

Відповідно до апеляційної скарги, предметом оскарження є постанова судді, якою повернуто заяву про перегляд постанови за нововиявленими обставинами, яка не входить до вказаного переліку постанов, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку.

КУпАП не встановлює заборони або обмеження в реалізації права на оскарження до суду судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, а навпаки, визначає процедуру оскарження судових рішень, яка у цій справі дотримана та реалізована ОСОБА_1 шляхом подання апеляційної скарги на постанову Буського районного суду Львівської області від 21 квітня 2026, яка була залишена без задоволення постановою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2026 року.

Отже національними судами України у цій справі виконано положення статті 13 Конвенції «Про захист прав людини та основоположник свобод» щодо права особи на ефективний засіб юридичного захисту.

Іншого порядку перегляду судових рішень апеляційною інстанцією по справах про адміністративні правопорушення (в тому числі за нововиявленими обставинами) чинним законодавством не передбачено.

Застосування аналогії права в даному випадку є неприйнятним, оскільки це порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема принцип правової визначеності.

У заяві про перегляд постанови за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 просить переглянути постанову Буського районного суду Львівської області від 21 квітня 2026 року та прийняти рішення відповідно до закону.

Оскаржувана постанова набрала законної сили, оскільки її перегляд був здійснений суддею апеляційного суду, за результатами якого постановою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2026 року апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Буського районного суду Львівської області від 21 квітня 2026 року залишено без змін.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, невід`ємно притаманний праву Конвенції про захист прав людини та основних свобод і праву Європейського Співтовариства: право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін.

У рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04, п.п. 33-34) Суд звернув увагу на, те що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою- домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. («Нікітін проти Р.» (Nikitin v. R.), заява №50178/99, п. 57; «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23).

Рішення ЄСПЛ у справі «Желтяков проти України» (заява № 4994/04, п.п. 42-43) Суд повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів («Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], заява № 28342/95, п. 61-62). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру («Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52).

Отже положеннями статті 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута лише в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Порядок перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом визначено у главі 24-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 297-1 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено лише один виняток, коли постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута у Верховному Суді.

За таких обставин у прийнятті апеляційної скарги на постанову Буського районного суду Львівської області від 01 вересня 2026 року про повернення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами слід відмовити, повернувши її разом з додатками особі, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

відмовити у прийнятті апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову судді Буського районного суду Львівської області від 01 вересня 2026 року про повернення заяви про перегляд постанови Буського районного суду Львівської області від 21 квітня 2026 року року за нововиявленими обставинами.

Копію постанови апеляційного суду невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу, разом із апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівськогоапеляційного суду Т.М. Урдюк