Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №466/8490/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/8490/25 Головуючий у 1 інстанції: Торська І.В.

Провадження № 22-ц/811/1295/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року в складі судді Торської І.В. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням,-

встановив:

У вересні 2026 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

Вимоги обґрунтовує тим, що вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 17.07.2025 по справі №466/4168/25, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні відносно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.

Зазначає, що протиправна поведінка ОСОБА_1 назавжди позбавила її радості, спокійного сну, впевненості у завтрашньому дні, призвела до виникнення труднощів у спілкуванні з людьми, підірвала здоров`я. Ці події їй важко згадувати, про те вона їх пам`ятає та вони закарбувались їй у пам`яті. Як наслідок, у неї присутнє ускладнене дихання, часте головокружіння, розлади сну, панічні напади, ситуативне серцебиття, страх, тремтіння рук, відчуття жару, відчуття втоми, неможливість розслабитися, присутній страх, що може трапитись найгірше, відчуття пригніченості та безнадії, труднощі з концентрацією уваги, зниження інтересу та відчуття задоволення від виконаних справ, апатія, здорового сну, радості, безпеки. Знизилась здатність до фізичної та розумової праці, погіршилась пам`ять, важко зосередитись. Втрата стимулу до життя та праці, їй важко щось святкувати, радіти життю. У свідомості домінує депресивний стан і ніщо не допомагає розвіяти цю депресію.

Нервове напруження викликане пережитим стресом, призвело до загострення наявних захворювань, погіршення самопочуття. З моменту вчинення щодо неї кримінального правопорушення, вона перебуває в стані важкого психологічного, психічного та нервового стресу. Порушились спектри життєдіяльності. Згідно висновку психолога ГО Центр «Жіночі перспективи» в результаті домашнього насильства зі сторони чоловіка спостерігається значне зниження рівня якості життя, виявлено високий рівень тривоги. Вважає, що протиправні дії ОСОБА_1 порушили її нормальні життєві зв`язки та вимагають додаткових матеріальних затрат. У результаті домашнього насильства заподіяно шкоду її здоров`ю. Просила позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211,20 грн судового збору.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди понад 945 грн, які визнає або, як альтернативу, зменшити суму компенсації до розміру, що відповідає вимогам розумності та справедливості.

Зазначає, що 27 березня 2025 року між сторонами (подружжям) у квартирі за адресою АДРЕСА_1 виник словесний конфлікт. У стані необхідної оборони (самозахисту) він завдав позивачці один удар кулаком правої руки в область обличчя, внаслідок чого вона впала та отримала тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості (перелом кісток лицевого скелету, струс головного мозку з короткочасним розладом здоров`я, синці, садна — висновок судово-медичного експерта № 217 від 16.04.2025).

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 17 липня 2025 року у кримінальній справі № 466/4168/25 його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 1 700 грн. Цивільний позов позивачки залишено без розгляду.

У вересні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, посилаючись на суб`єктивні страждання (панічні напади, серцебиття, розлади сну, депресію, апатію тощо), висновок психолога ГО «Центр «Жіночі перспективи» та нібито систематичне домашнє насильство.

Зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні є обов`язковим для суду, що розглядає цивільну справу, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Вважає, що суд порушив вимоги ст. 23, ч. 1 ст. 1167, ст. 1168 ЦК України.

Так, відповідальність за моральну шкоду настає лише за наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною дією та заподіяною шкодою (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Суд не дослідив медичну історію позивачки до 27.03.2025 та не встановив, що описані нею страждання (панічні напади, серцебиття, розлади сну, депресія, апатія тощо) виникли саме внаслідок зазначеної події.

Більшість цих страждань є суб`єктивними твердженнями та не підтверджені об`єктивними методами обстеження, тому суд помилково визнав факт страждань «очевидним», чим порушив ст. 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Позивачка в обґрунтування «страждань» вказала перелік симптомів, стверджуючи, що вони виникли виключно внаслідок події 27.03.2025, однак жодного належного та допустимого медичного доказу (виписки з медичної карти, висновку ВЛК, довідки від кардіолога чи психіатра) позивачкою надано не було.

Наданий висновок психолога ГО «Центр «Жіночі перспективи» не є висновком експерта у розумінні ст. 102 ЦПК України, оскільки психолог не є лікарем, який має право встановлювати соматичні діагнози, а висновок не відповідає вимогам до експертного дослідження.

Таким чином, позивачка ввела суд в оману, видаючи свої хронічні захворювання, що мали місце до конфлікту, за наслідки дій відповідача.

Суд необґрунтовано визнав доведеною моральну шкоду лише на підставі суб`єктивних тверджень позивачки, без оцінки доказів у їх сукупності (ст. 81, 89 ЦПК України). Не взято до уваги: стан необхідної оборони та провокацію з боку позивачки (вживання алкоголю, агресія); відсутність реальних матеріальних витрат, визнає лише 945 грн; матеріальний стан та характеризуючі дані.

Присуджена сума 30 000 грн є явно завищеною, не відповідає принципу розумності та справедливості та не враховує характер правопорушення (один епізод легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я), ступінь вини, поведінку сторін та відсутність підтверджених тривалих наслідків.

Судовий збір стягнуто у повному обсязі, хоча позов задоволено лише частково (60 %).

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року в частині стягнення 30 000 грн моральної шкоди та 1 211,20 грн судового збору, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди понад 945 грн, перерозподілити судові витрати та стягнути їх з позивачки.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяння моральної шкоди є доведеним та очевидним, оскільки є наслідком протиправних дій відповідача.

Зокрема, суд констатував, що дії відповідача 27.03.2025 були неправомірними і цими неправомірними діями позивачці завдано моральну шкоду, між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивачки, та наслідками у вигляді завдання моральної шкоди, є причинно-наслідковий зв`язок.

У цьому контексті суд врахував практику Європейського суду з прав людини, слідуючи якій порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

При цьому, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру дій особи, яка спричинила шкоду, фізичних та моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Таким чином, врахувавши характер моральних страждань позивачки, яка внаслідок неправомірних дій відповідача отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, ступінь вини ОСОБА_1 , характер та обсяг душевних страждань ОСОБА_2 , поведінку відповідача та тривалість завданої позивачці моральної шкоди, застосувавши принцип розумності й справедливості, суд дійшов висновку про те, позов необхідно задовольнити частково, а сума у розмірі 30 000,00 грн. буде достатньою для відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди.

Також суд вирішив питання розподілу судових витрат.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено такі юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.

27.03.2025 близько 21:00 год. відповідач ОСОБА_1 перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин, у результаті словесного конфлікту, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень своїй дружині ОСОБА_2 , реалізуючи свій протиправний намір, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров`ю потерпілої та бажаючи їх настання, умисно наніс удар кулаком правої руки в область обличчя потерпілої, яка падаючи вдарилася головою, чим спричинив ОСОБА_2 згідно висновку судово-медичного експерта №217 від 16.04.2025 року, тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток лицевого скелету, а саме зовнішнього носа, передньолатеральної, медіальної та верхньої стінок лівого верхньощелепного синусу, медіальної стінки лівої очниці, «струс головного мозку», що відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а також синці, садно, крововиливи, краєвий дефект ріжучого краю коронкової частини зуба, що відносяться до легкого ступеня тяжкості, вчинивши тим самим діяння, що має ознаки фізичного насильства, як форми домашнього насильства відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» 07.12.2017 року № 2229-8.

Вироком Шевченківського районного суду м.Львова 17 липня 2025 року, справа №466/4168/25, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 1700 (одна тисяча сімсот гривень 00 коп.).

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням –залишено без розгляду.

Звертаючись з позовними вимогами, позивачка свої доводи фактично зводить до того, що завданими легкими тілесними ушкодженнями їй заподіяно моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 50000,00 грн та яку просить стягнути у примусовому порядку із відповідача.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується тільки стороною відповідача та лише в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства та слідуючи приписам ст. 367 ЦПК України, законність оскаржуваного рішення в іншій частині не перевіряє.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В свою чергу, поза увагою колегії суддів не може залишитися той факт, що відповідач фактично частково визнає позовні вимоги, оскільки в апеляційній скарзі просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди понад 945,00 грн, визнаючи таким чином, правову підставу стягнення такої.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Таким чином, обставини події, що мала місце 27.03.2025 близько 21:00 год., наслідки такої, а також вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, відтак у силу статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у ході розгляду даної цивільної справи, що спростовує протилежні доводи відповідача та не звільняє останнього від цивільної відповідальності за спричинену ним шкоду.

Враховуючи наведене, виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах є розмір моральної шкоди, як грошовий еквівалент понесених позивачкою страждань, у зв`язку з нанесенням їй тілесних ушкоджень її чоловіком, оскільки, на думку останнього, така шкода не доведена, а стягнутий судом розмір грошових коштів на її відшкодування є завищеним.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Схожі за змістом роз`яснення містяться і у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Таким чином, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, яка її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, що власне є підставою цивільно-правової відповідальності.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 638/7838/16-ц (провадження № 61-29055св18).

Позивач обґрунтовує моральну шкоду характером та глибиною моральних страждань, вимушеними змінами у житті, тривалістю негативних наслідків та протиправними діями відповідача.

Поряд з цим, стороною відповідача не спростовано, що завдана позивачу шкода не пов`язана із кримінальним провадженням щодо ОСОБА_1 , де останній визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, тобто не доведено, обставин, які б виключали відповідальність відповідача, відтак колегія суддів вважає, що підставність позовних вимог, належними та допустимими доказами не спростована.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що факт заподіяння моральної шкоди, є доведеним та очевидним, оскільки є наслідком протиправних дій відповідача.

Колегія суддів виходить з того, що шкоду завдану кримінальним правопорушення або іншим суспільно небезпечним діянням відшкодовує підозрюваний, обвинувачений або фізична чи юридична особа, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Закон не покладає на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження№ 61-31395сво18).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Безумовним є те, що отримавши тілесні ушкодження, позивачці заподіяна моральна шкода завдана з вини відповідача, який умисно наніс удар кулаком правої руки в область обличчя потерпілої.

Таким чином, колегія суддів виходить з того, що страждання і біль, які пережила позивачка ОСОБА_2 та продовжує переживати, є свідченням заподіяння їй моральної шкоди, а будь який грошовий розмір моральної шкоди не може бути достатньою сатисфакцією та у повній мірі покрити таку.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, вказано, що моральна шкода – це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При цьому, сам лише факт заперечення стороною відповідача моральної шкоди чи розміру такої не свідчить про її відсутність та не має обов`язком для суду задоволення відповідних вимог у меншому розмірі.

Так, самих лише тверджень (запевнень) сторони недостатньо для суду у контексті доказування чи спростування тих чи інших обставин, оскільки слідуючи диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а також вимогам ст. 76 ЦПК України доказування здійснюється на підставі даних, які встановлюються відповідними засобами, зокрема, висновками експертів.

Підстави обов`язкового призначення судом експертизи визначені статтею 105 ЦПК України.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.

У контексті зазначеного колегія суддів виходить з того, що заперечуючи визначений судом розмір моральної шкоди, відповідач ОСОБА_1 з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, для встановлення обсягу моральних страждань позивачки, не звертався, при цьому категорія справи та предмет доказування у такій, не свідчать про обов`язковість призначення експертизи (ст. 105 ЦПК України), яка і у такому випадку має призначатися за клопотанням хоча б однієї із сторін.

Натомість реалізовуючи весь спектр процесуальних прав, позивачка надала суду висновок психолога ГО Центр «Жіночі перспективи».

У ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Натомість, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом в постановах від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц, від 26 січня 2024 року в справі № 607/7296/22, від 16 квітня 2025 року в справі № 127/40363/23, що свідчить про його усталеність в судовій практиці.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Разом з цим, суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року в справі № П/811/4240/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Зокрема у рішеннях ЄСПЛ неодноразово було застережено, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96).

Крім того практикою ЄСПЛ визнано презумпцію моральної шкоди, що означає правило, відповідно до якого, у разі порушення майнових або цивільних прав "середня", "нормально" реагуюча на протиправну поведінку щодо неї людина відчуває страждання (моральну шкоду).

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.

Заперечуючи стягнутий судом розмір моральної шкоди, сторона відповідача не наводить відповідної судової практики в аналогічних правовідносинах для підтвердження таких доводів та спростування висновків суду.

Таким чином, враховуючи обставини справи, особу потерпілої (вік та інші обставини пов`язані з цим) та ставлячись з максимальним розумінням до втрат, яких остання зазнала, у зв`язку заподіянням їй чоловіком тілесних ушкоджень, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо стягнення відповідної суми на відшкодування моральної шкоди, яка відповідає вимогам розумності та справедливості за правовідносин, що склалися, тому підстави для задоволення апеляційної скарги у цій частині відсутні.

Такий розмір шкоди є достатньою сатисфакцією для позивачки, не свідчить про безпідставне збагачення і не буде надто обтяжливим для відповідача, оскільки докази протилежного суду не надано.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухваливши оскаржуване рішення та частково задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, помилково стягнув у дохід держави увесь розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем за відповідними ставками, визначеними ЗУ «Про судовий збір».

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнувши з відповідача на користь позивачки 30000,00 грн. моральної шкоди, місцевий суд задовольнив позовні вимоги на 60%.

Таким чином, з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 726,72 грн. ((3028*0,4):60%), що свідчить про необхідність зміни оскаржуваного рішення у цій частині та часткову підставність доводів апеляційної скарги.

Зміна оскаржуваного рішення у відповідній частині не є підставою для перерозподілу судових витрат за апеляційний перегляд оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 копійок судового збору, за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 22 вересня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк