Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №334/6719/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

___________________________________________Єдиний унікальний № 334/6719/26 Головуючий у 1 інстанції Філіпова І.М.

Провадження № 22-ц/807/1965/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача: Салтан Л.Г.,

членів колегії: суддів: Полякова О.З., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 08 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради про стягнення завданої шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 16 липня 2026 року звернулася до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради про стягнення завданої шкоди, в якому просила стягнути вартість втраченого житла, недотриману заробітну плату, моральну та майнову шкоду в загальному розмірі 16254435,60 грн. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що шкода заподіяна внаслідок її примусової госпіталізації, силового втручання в життя, приниження її честі та гідності, неналежного лікування, пов`язаного з введенням небезпечних для її життя ін`єкцій, які спричинили негативні наслідки у виді хронічних захворювань, складанням російської мовою виписного епікризу, втратою житла, роботи та заробітку, отруєнням собаки. Зазначене безумовно вплинуло на її спосіб життя та завдало моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 08 липня 2026 року відмовлено у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради про стягнення завданої шкоди.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 18 липня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права просила скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, прийняти позов до розгляду, дослідити обставини справи та додані докази, ухвалити рішення про задоволення позову у повному обсязі, стягнути додатково 3328 грн, що становить прожитковий мінімум, якого вона позбавлена з вини відповідача, за 8 років на її банківський рахунок, реквізити якого вона зазначила.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії: головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії: Поляков О.З., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 23 липня 2026 року, постановленою суддею - доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

28 липня 2026 року вищезазначена справа у паперовому вигляді надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2026 року справу із апеляційною скаргою повернуто до суду першої інстанції для доопрацювання.

20 серпня 2026 року справа повернута до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалою від 25 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану апеляційну скаргу залишено без руху і надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 вересня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні, наданий строк на наданні відзиву.

У судовому засіданні апелянт наполягала на задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч. 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкриття провадження, суд першої інстанції зіславшись на те, що в провадженні Ленінського (Дніпровського) районного суду м. Запоріжжя перебувала цивільна справа № 334/10145/23 по якій 09.01.2025 винесено рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради відмовлено, вважав, що позивачка по справі подала тотожній позов.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Відповідно до п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

У рішенні від 29 жовтня 2015 у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99).

Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У ст.8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст.186 ЦПК України, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Однією з цілей застосування п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подання нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності. Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не здійснив жодної оцінки тотожності позову, не навівши жодного вмотивування щодо збігу підстав та предмета спору.

При цьому з тексту рішення 334/10145/23 вбачається, що в обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що зміст її вимог стосується завдання працівниками КП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради їй шкоди, якій вона не змогла самостійно запобігти, за відсутності сторонньої підтримки від третіх осіб. Вона втратила час, зазнала моральної шкоди у зв`язку з ненаданням їй допомоги, опинившись у скрутній ситуації, не маючи змоги запобігти завданому їй лиху, внаслідок якого вона втратила квартиру, роботу та особисте життя.

Натомість у даній справі, серед іншого ОСОБА_1 пов`язує завдання шкоди не з ненаданням їй допомоги, а з неналежним лікуванням, яке негативно вплинуло на її здоров`я, приниженням честі та гідності, втратою житла та отруєнням собаки, тощо. Зазначені обставини були проігноровані судом першої інстанції без жодного аналізу та відповідної оцінки.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо тотожності предмета та підстав позову ОСОБА_1 у цій справі з її позовом, за яким ухвалено судове рішення у справі № 334/10145/23, є невмотивованими та передчасними, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до п.п. 1,4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Водночас доводи апелянта щодо можливості ухвалення рішення у справі судом апеляційної інстанції не є слушними, оскільки по суті заявлених позовних вимог рішення судом першої інстанції ухвалене не було, а тому не може бути переглянуто судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження є передчасним, не відповідає процесуальним вимогам, тому ухвалу слід скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 08 липня 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 24 вересня 2026 року. Копію постанови направити учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: О.З. Поляков

Суддя: Д.І. Сакоян