Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №712/12633/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 712/12633/25

Провадження № 22-ц/821/1614/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Капітоненко Антон Юрійович

відповідач: ОСОБА_2

представник відповідача: адвокат Смоляр Андрій Олександрович

розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Пономаря В.О. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення виготовлений 28 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

17 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.01.2018 між нею, як продавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7141/2018/798781, відповідно до умов якого позивач передала у власність відповідачу транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язався сплатити його вартість у розмірі 1 184 917,50 грн.

Зазначає, що в той же день на виконання умов договору передала ОСОБА_2 вищевказаний транспортний засіб, однак відповідач свого обов`язку щодо оплати вартості автомобіля не виконав.

Позивач вважає, що відповідач неналежно виконав грошове зобов`язання, у зв`язку з чим з нього на її користь підлягає стягненню сума основного боргу, а також інфляційні втрати та три проценти річних.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг в сумі 2 677 936,88 грн, із яких: 1 184 917,50 грн – основна сума боргу за договором купівлі-продажу; 1 226 656,42 грн – інфляційне збільшення; 266 362,96 грн – штрафні санкції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором - залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт існування у відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу транспортного засобу в розмірі 1 184 917,50 грн.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних є похідними від вимоги про стягнення основної суми боргу, а оскільки факт наявності основної заборгованості не встановлено, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 08 червня 2026 року, ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, при невідповідності висновків суду обставинам справи і фактичному змісту наданих доказів, просила рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу транспортного засобу задовольнити повністю.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що умовами договору передбачено обов`язок покупця сплатити продавцеві ціну транспортного засобу, а обов`язок продавця передати транспортний засіб у порядку та на умовах договору. ОСОБА_2 розрахунок за транспортний засіб не здійснив.

Відповідач не надав жодного доказу фактичної оплати вартості автомобіля, а саме: ні розписки, ні банківського документа, ні письмового підтвердження продавця про отримання коштів, ні іншого документа, який би ідентифікував суму, дату, спосіб та отримувача платежу.

Незважаючи на відсутність доказів оплати, суд першої інстанції фактично визнав грошове зобов`язання виконаним, виходячи лише з проведення перереєстрації автомобіля за відповідачем, факт передання транспортного засобу та умови договору про те, що передача здійснюється після повної оплати.

Висновок суду, що передання та реєстрація автомобіля «узгоджується» з умовою договору про попередню оплату, не свідчить, що оплата дійсно була здійснена. Узгодженість певної версії з умовою договору не є доказом встановлення факту. За відсутності доказів оплати, суд не мав правових підстав визнавати грошове зобов`язання припиненим.

Відзив на апеляційну скаргу

29 червня 2026 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому рішення суду є законним, обґрунтованим, у зв`язку із чим ОСОБА_2 просить залишити рішення суду від 28.05.2026 року без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Просив апеляційний суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «Виробничо-технічне підприємство «Інжпроект» як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем 25.01.2016 укладено договір купівлі-продажу № И/6075.

Відповідно до умов зазначеного договору, продавець зобов`язався передати у власність покупця транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 200, 2016 року виробництва, сріблястий металік, VIN НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 2.1 договору купівлі-продажу № И/6075 від 25.01.2016 сторони погодили, що ціна товару на дату укладення договору становить 2 305 800,00 грн. Пунктом 2.3 цього договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

На підтвердження виконання зобов`язання щодо оплати автомобіля позивачем надано платіжне доручення № 1 від 08.04.2016, відповідно до якого ОСОБА_1 перераховано на рахунок ТОВ «ВТП «Інжпроект» грошові кошти в сумі 2 219 800,00 грн з призначенням платежу: «оплата за товар (автомобіль) зг. дог. № И/6075 від 25.01.2016».

24.01.2018 року між ОСОБА_1 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7141/2018/798781.

Предметом цього договору є транспортний засіб марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, колір сірий, номер кузова, шасі, рами НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .

Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7141/2018/798781 від 24.01.2018 підписаний обома сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також оформлений і підписаний у сервісному центрі РСЦ МВС у Черкаській області в присутності адміністратора сервісного центру.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частинами 1, 3 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положенням ч. 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач ОСОБА_1 набула право власності на транспортний засіб марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, колір сірий, номер кузова, шасі, рами НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу № И/6075 від 25.01.2016, а 24.01.2018 уклала з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу цього ж транспортного засобу за погодженою сторонами ціною 1 184 917,50 грн.

Факт підписання договору купівлі-продажу сторонами не оспорюється, а тому у силу вимог ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, – за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частинами 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, – у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

Встановлено, що позивач передала відповідачу за укладеним договором купівлі-продажу транспортного засобу від 24.01.2018 № 7141/2018/798781 транспортний засіб марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200.

Відповідно до пункту 2.1 договору передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна.

Пунктом 2.2 договору визначено, що право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору.

Колегія суддів звертає увагу, що умовами договору купівлі-продажу не визначено способу внесення коштів (готівкою або безготівковим розрахунком).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що сам факт передачі транспортного засобу відповідачу є підтвердженням того, що продавець визнав виконання покупцем свого обов`язку з повної оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 вказано, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому. При цьому, ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому. Водночас, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

У пункті 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 викладено висновок, що порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але не впливає на чинність розрахунків і не заперечує самого факту проведення розрахунків. Отже, ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Зважаючи на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, умови договору про отримання продавцем оплати повної вартості автомобіля, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові про стягнення боргу за договором купівлі-продажу транспортного засобу, так як розрахунок за договором між сторонами фактично відбувся, оскільки з умов договору купівлі-продажу випливає факт розрахунку за майно, що сторони підтвердили своїми власноручними підписами у договорі.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не встановив факт виконання відповідачем свого грошового обов`язку за договором, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів відхиляє інші доводи апеляційної скарги, оскільки вони аналогічні доводам позовної заяви, були предметом розгляду в суді першої інстанції, отримали належну оцінку в рішенні, та не спростовують встановлених обставин справи.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вказані доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При подачі відзиву на апеляційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 28.05.2026 року, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 21 000,00 грн.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.

На підтвердження витрат в суді апеляційної інстанції надав копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ЧК № 000777; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23.09.2026 року; копію квитанції про оплату послуг адвоката від 26.06.2026 року на суму 21000,00 грн.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Колегія суддів, врахувавши складність справи, ціну позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко

/повний текст постанови суду виготовлений 24 вересня 2026 року/