Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №711/1802/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/1802/25

Провадження № 22-ц/821/1147/26

Категорія: 307000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.

суддів: Карпенко О. В., Сіренко Ю. В.,

секретаря - Дмитренко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Державна прикордонна служба України, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Степаненко Алла Миколаївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кузьменко Любов Василівни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_3 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Державна прикордонна служба України, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Степаненко Алла Миколаївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у складі: головуючого судді Скляренко В. М.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 з даним позовом.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона з квітня 2019 року проживала разом з ОСОБА_4 однією сім`єю, як дружина та чоловік.

За період спільного проживання вони разом виїжджали за кордон на заробітки, разом відпочивали та проводили дозвілля, гостювали у родичів один одного, мали спільних друзів.

За час спільного проживання вони мали спільний бюджет та збирали кошти на купівлю власного житла, вели спільне господарство.

Зазначає, що 27.04.2022 ОСОБА_4 був призваний до Збройних Сил України.

За період проходження військової служби він з позивачкою постійно підтримували зв`язок та піклувалися один про одного.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання.

Вважає, що характер її стосунків з загиблим свідчить, що між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, а тому вона відноситься до членів сім`ї загиблого і має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Натомість підтвердження факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливо лише в судовому порядку, а оскільки встановлення відповідного факту в даній ситуації вплине на кількість осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, та на її розмір для кожної особи, то позивачка звернулась до суду з даним позовом до неповнолітньої доньки загиблого ОСОБА_4 .

Просила встановити факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з квітня 2019 року по день смерті останнього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямПридніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що не доведено належною достовірністю обставин, які б свідчили про можливість юридичного встановлення факту проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_4 задля мети підтвердження набуття позивачкою права на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок загибелі останнього.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Кузьменко Л. В. оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2026 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про небажання ОСОБА_6 проживати із ОСОБА_1 у його власному житлі, де він був зареєстрований, адже він передав свою квартиру в оренду в 2019 році через ріелтора. Натомість вона із ОСОБА_4 проживали з квітня 2029 року в орендованій позивачкою квартирі.

Суд не врахував, що вони разом з ОСОБА_4 виїжджали за кордон з 23.10.2019 по 19.01.2020, де разом проживали.

Вважає, що суд зробив помилковий висновок про недоведеність спільного побуту та бюджету із ОСОБА_4 .

Судом також не враховано листуання між позивачкою та ОСОБА_4 та не вказано підстав для неврахування показів свідків.

Вказує, що суд порушив норми процесуального права.

Стверджує, що судом фактично здійснена підміна принципу доказування власними припущеннями.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 – адвокат Попова І. П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Вважає, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження того, що за період, як вона зазначає, з квітня 2019 року та до квітня 2022 року, в її користуванні та ОСОБА_4 перебувало житло, в якому вони постійно спільно проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, де наявні їхні речі щоденного побутового вжитку, не надано доказів придбання спільного майна, побутової техніки, проведення ремонтних робіт чи будь-яких інших доказів, що вона дійсно вела спільний побут протягом вказаного періоду із ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.04.2018 у справі № 711/737/18, яке набрало законної сили 07.05.2018, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , укладений 07.06.2008, був розірваний (т. 1 а.с. 59-60).

Згідно зі Свідоцтвом про народження Серія- НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_8 та ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 45).

З 05.04.2018 ОСОБА_4 був зареєстрований в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , - яка належала йому на праві приватної власності на підставі Договору дарування від 13.03.2018 (т. 1 а.с. 15-16, 53-55).

З 13.10.2021 відповідна квартира перебувала в оренді у ОСОБА_9 , що підтверджується Договором про оренду від 13.10.2021 (т. 2 а.с. 136).

Згідно відомостей паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 перебувала за межами території України в наступні проміжки часу: 23.10.2019 – 19.01.2020; 21.07.2020 – 15.04.2021; 01.10.2021 виїхала за межі України (т. 1 а.с. 17-18).

З відомостей паспорта громадянина України для виїзду за кордон вбачається, що ОСОБА_4 перебував за межами території України в наступні проміжки часу: 14.01.2019 – 11.04.2019; 23.10.2019 – 19.01.2020; 02.07.2020 – 25.12.2020; 05.02.2021 – 21.07.2021; 05.08.2021 – 31.03.2022 (т. 1 а.с. 19-22).

Відповідно до договору оренди житлового приміщення від 30.09.2021, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом з двома іншими особами орендували житло в м. Зелена Гура Республіки Польща на період часу з 01.10.2021 до 31.09.2022 (т. 1 а.с. 30).

27.04.2022 ОСОБА_4 був призваний за мобілізацією у Збройні Сили України і з 24.06.2022 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 , що підтверджується відомостями з військового квитка та довідкою військової частини (т. 1 а.с. 32-36).

Відповідно до посвідчення від 20.11.2023 ОСОБА_4 мав право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни – учасників бойових дій (т. 1 а.с. 37).

Навесні 2023 року ОСОБА_4 приїжджав до м. Черкаси у відпустку разом з жінкою на ім`я ОСОБА_10 , яку знайомив із своєю донькою, що підтверджується поясненнями свідків та фотозображеннями (т. 2 а.с. 39-40).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 загинув у бою під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується відповідним сповіщенням сім`ї № 372 від 28.01.2025, яке адресовано ОСОБА_11 , документами Державної прикордонної служби України, а також свідоцтвом про смерть (т. 1 а.с. 38, 41, т. 2 а.с. 163-165).

Відповідно до довідки про проведення поховання та свідоцтва користувача місця поховання 04.02.2025 позивачкою здійснено поховання ОСОБА_4 на кладовищі в м. Черкаси (т. 1 а.с. 42-43).

26.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Степаненко А. М. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 138).

У підтвердження свої вимог ОСОБА_1 також надано суду: фото, де зображена вона, ОСОБА_4 та його дочка ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 56-58); квитанції про грошові перекази від ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 61-73), грошові перекази від ОСОБА_1 на користь третіх осіб в інтересах ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 74-82); виписку про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 31.01.2020 по 15.01.2025 (т. 1 а.с. 83-90); квиток на автобус від 28.10.2024 на ім`я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 91-92); накладні про відправку посилок від позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 93-95); скріншоти переписки з месенджерів ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 96-130, т. 2 а.с. 80-106, т. 3 а.с. 93-102).

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає вищевказаним вимогам.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21) зробив висновок, що слід розмежовувати сферу дії ст. 74 СК України і ст. 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові). Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв`язку з таким проживанням не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати ст. 1264 ЦК України.

Зі змісту заявлених ОСОБА_1 у цій справі вимог убачається, що вимога про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю заявлена у зв`язку підтвердження наявності у позивачки права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 120/17960/23 виснував, що позивачка звернулась до Міністерства оборони України із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її чоловіка, оскільки у справі № 150/401/22 встановлено, що після розірвання шлюбу вона продовжувала проживати з військовослужбовцем до моменту його смерті однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу, вони вели спільне господарство, разом виховували їх спільних дітей, тобто позивачка є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, серед іншого, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою за відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

У п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу можуть бути, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділове та особисте листування, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22). Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з ч. 1 – ч. 3 ст. 12, ч. 1, ч. 5 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, надавши правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, дійшов висновку про те, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами факт її спільного проживання із ОСОБА_4 , як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з квітня 2019 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що надані ОСОБА_1 докази не є достатніми для підтвердження факту їх спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу. Вказані докази можуть лише свідчити про характер близьких особистих взаємовідносин між ними.

Щодо спільного проживання, слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується стронами, що ОСОБА_4 мав у власності однокімнатну квартиру в м. Черкасах, в якій був зареєстрований. Відповідну квартиру він передав в оренду з жовтня 2021 року.

Доводи скаржника про те, що до жовтня 2021 року дана квартира також здавалась, проте іншій особі не спростовує висновку суду першої інстанції, що до її передачі в оренду у 2021 році ОСОБА_4 мав можливість користуватись таким житлом разом з позивачкою, адже після закінчення строку оренди міг не укладати договір з новим орендарем.

На ряду з цим, матеріали справи не містять доказів того, що у зазначений позивачкою період вона із ОСОБА_4 спільно проживали, вели спільний побут, зокрема відсутні докази оренди житла, докази оплати житлово-комунальних послуг у будь-якому житлі, докази спільного придбання майна як рухомого, так і нерухомого.

Щодо спільного проживання за кордоном в орендованому житлі, то слід зазначити, що вказане житло за кордоном було орендоване ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , тобто вказаний договір, за відсутності інших доказів, не підтверджує факту проживання в ньому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 саме як подружжя.

За період проходження військової служби 2022-2024 роки ОСОБА_4 до міста Черкаси приїжджав у середньому один раз на півроку у відпустку.

Заперечуючи факт наявності відносин із іншою жінкою у 2023 році під час відпустки ОСОБА_4 , позивачка не довела того факту, що бачилась із ОСОБА_4 під час його відпусток та не надає доказів, що цьому перешкоджало.

Щодо наданих позивачкою фото, то їх надано лише декілька, на яких зображена одна подія, а саме прогулянка позивачки, ОСОБА_4 та його дочки ОСОБА_2 . Будь-яких інших фото, зокрема зі свят, сімейних подій, відпочинку, тощо позивачкою надано не було.

Суд першої інстанції вірно встановив, що з картки загиблого на рахунок ОСОБА_1 дійсно регулярно надходили грошові кошти, а позивачка, у свою чергу, здійснювала грошові перекази в інтересах ОСОБА_4 , у тому числі і грошові перекази на банківську картку останнього. Однак, вказана обставина не доводить наявність спільного бюджету та спільних витрат.

Доводи скаржника про те, що вона із ОСОБА_4 спілько здійснювали грошові накопичення з ціллю придбати житло не підтверджується жодними доказами.

Отже, перерахування коштів на картку, а також інші докази, без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між цими особами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.

Факти здійснення позивачкою поховання також достовірно не підтверджують наявності між нею та ОСОБА_4 фактичних шлюбних стосунків.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 25 листопада 2019 року № 202/5003/16-ц, наявність у позивача документів, пов`язаних зі смертю та захороненням особи, не є належними доказами, оскільки ці документи не підтверджують факт перебування позивачки у фактичних шлюбних відносинах.

Дослідивши наднані покази свідків встановлено, що жоден свідок не підтвердив наявності спільного житла у ОСОБА_4 з позивачкою, їх сімейного побуту, про їх відносини здебільшого знали зі слів або позивачки або ОСОБА_4 , однак останній не говорив про позивачку, як про дружину чи про намір одружитись із нею.

Слід зазначити, що показання свідків підлягають оцінці поряд з іншими доказами, а різне сприйняття сторонніми особами характеру відносин між сторонами не є визначальним для встановлення юридичного факту.

За відсутності інших переконливих доказів існування між позивачкою та ОСОБА_4 сталих сімейних стосунків, покази допитаних судом першої інстанції свідків не можуть бути достатніми доказами для встановлення зазначеного юридичного факту.

Крім того, упостанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 зазначено, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

З долученого до матеріалів справи листування позивачки та ОСОБА_4 у месенджері «Viber» вбачається наявність між ними певних відносин, однак зі змісту переписки не вбачається, що між ними існували відносини, які притаманні подружжю.

Отже, надані позивачкою у цій справі докази, які були проаналізовані та оцінені судом першої інстанції, не доводять факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, і не може свідчити про те, що між нею та ОСОБА_4 склалися та мали місце відносини, які притаманні подружжю.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачкою докази у своїй сукупності є недостатніми для встановлення заявленого факту.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Отже колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кузьменко Любов Василівни – залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко