Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №562/4096/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 562/4096/24

Провадження № 22-ц/4815/710/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2025 року, ухваленого в складі судді Саган Л.В., дата складання повного тексту рішення 03.06.2025 року, у справі № 562/4096/24,

в с т а н о в и в:

В грудні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 січня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1041659 в електронній формі, згідно якого відповідачеві в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 9000,00 гривень, строком на 15 днів - з 14 січня 2020 року по 29 січня 2020 року, зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом.

01 квітня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено Договір факторингу №01/04, згідно умов якого ТОВ «Мілоан» відступило для ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» право грошової вимоги за кредитним договором № 1041659 від 14 січня 2020 року та відповідно ТОВ "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» набуло права вимоги до відповідача.

13 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Фінансова компанія "Пінг-Понг» було укладено Договір факторингу №1/4, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» передало (відступило) на користь ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо ОСОБА_1 в розмірі 29250,00 грн, з яких: 9000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 14850,00 грн - заборгованість за відсотками, 900,00 грн - заборгованість за комісією та 4500,00 грн - заборгованість за пенею.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» заборгованість за кредитним договором № 1041659 від 14 січня 2020 року в сумі 29250,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн та сплачений ним судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1041659 від 14 січня 2020 року в розмірі 24750 гривень, з яких: 9000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 14850,00 грн – заборгованість за відсотками, 900,00 грн - заборгованість за комісією.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким зменшити суму заборгованості до 12375,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено ст.1048 ЦК України та стягнуто відсотки, нараховані після закінчення строку кредитування в сумі 14850,00 грн. Згідно п.1.3 кредитного договору №1041659 від 14 січня 2020 року кредит надається строком на 15 днів, тобто до 29.01.2020 року.

Вважає, що сума процентів за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування (до 29.01.2020 року) становить 3375,00 грн (9000,00 грн*2,50%*15 днів).

Стверджує, що вимога позивача про стягнення комісії суперечить Закону України «Про споживче кредитування», оскільки в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване, просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредитного договору не оскаржується, а тому судом не перевіряється.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 14 січня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1041659 в електронній формі, згідно якого відповідачеві в безготівковій формі шляхом перерахування на банківський картковий рахунок надано кредит у розмірі 9000 гривень, строком на 15 днів - з 14 січня 2020 року по 29 січня 2020 року, зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (пункти 1.1 - 1.4 кредитного договору).

Згідно з п.1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 900 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до пунктів 1.5.2, 1.6 кредитного договору проценти за користування кредитом: 1350 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором - фіксована. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього договору.

Відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені цим договором, у порядку, строки та терміни, передбачені п.п.1.1 - 1.6 та п.2.4 цього договору (п.3.3.2 кредитного договору).

Згідно з п.2.4.1 позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4 договору.

Пунктом 3.3.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язаний у разі порушення строків повернення кредиту на вимогу товариства сплатити пеню.

Відповідно до п.п.6.1, 6.4, 6.5 кредитного договору, договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті Товариства miloan.ua. Укладення Товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Згідно положень п.7.1 кредитного договору, цей договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Дата переказу суми кредиту на картковий рахунок позичальника є датою отримання кредиту позичальником. Строк дії цього договору - з моменту укладення і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На підтвердження факту укладення кредитного договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 надано кредитний договір № 1041659 (індивідуальна частина) від 14 січня 2020 року, додаток № 1 до кредитного договору № 1041659 від 14 січня 2020 року - графік розрахунків, анкету-заяву на кредит № 1041659 від 14 січня 2020 року, відомості про щоденні нарахування та погашення.

Відповідачем були підписані: анкета заява на кредит, кредитний договір, графік розрахунків, внаслідок чого остання була ознайомлена з умовами кредитування та процентною ставкою за кредитом.

Відповідач прийняла умови кредитного договору та підписала зазначений кредитний договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором та 14 січня 2020 року отримала кредит в сумі 9000,00 гривень на свою платіжну картку, що підтверджується платіжним дорученням № 13814895 від 14 січня 2020 року.

Таким чином, ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Натомість, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість.

01 квітня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу № 01/04 від 01 квітня 2020 року, згідно якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» право грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів, згідно реєстру боржників, в тому числі відносно відповідача ОСОБА_1 в розмірі 29250 грн., з яких: 9000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 14850,00 грн – заборгованість за відсотками, 900,00 грн – заборгованість за комісією, 4500,00 грн – заборгованість за пенею.

В подальшому, 13 грудня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Пінг-Понг» було укладено договір факторингу № 1/4 від 13 грудня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» передало (відступило) на користь ТОВ «Фінансова компанія "Пінг-Понг» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі щодо відповідача ОСОБА_1 в розмірі 29250 грн, з яких: 9000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 14850,00 грн – заборгованість за відсотками, 900,00 грн – заборгованість за комісією, 4500,00 грн – заборгованість за пенею, що підтверджується договором факторингу №1/4 від 13 грудня 2021 року та витягом з реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу від 13 грудня 2021 року.

Відповідно до наказу №70-к від 01.07.2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».

За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна»».

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання споживчого кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки за користування позикою не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми тіла кредиту 9000,00 грн. Таким чином, вимога позивача ТОВ « ФК «Солвентіс» в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є доведеною.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення процентів за користування кредитом, колегія суду зазначає наступне.

Убачається, що проценти за кредитним договором №1041659 від 14 січня 2020 року нараховувалися до 29 березня 2020 року включно, що підтверджується відомістю про щоденні нарахування та погашення (а.с.18-20).

Умовами кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 15 днів з 14 січня 2020 року (п.1.3).

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено термін повернення кредиту 29 січня 2020 року.

Пунктом 1.5.2 передбачено, що проценти за користування кредитом: 1350,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором - фіксована.

Водночас у пункті 1.6 сторонами визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені в пунктах 2.2.3.

Відповідно до пункту 2.3.1, позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Згідно пункту 2.2.3, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6, цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним пунктом 1.4, якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену пунктом 1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти з дня наступного за днем визначеним пунктом 1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення товариством в односторонньому порядку нарахування процентів товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням товариства.

Висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку відбулася автоматична пролонгація строку кредитування визначеного договором, є помилковими, оскільки пунктами 2.3.1, 2.3.2, 2.5 кредитного договору чітко передбачено можливість пролонгації договору лише за умови здійснення позичальником певних дій, зокрема, сплати комісії за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Разом з тим, з відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №1041659 від 14 січня 2020 року не вбачається, що відповідач вносив платежі на погашення кредиту. Доказів на укладення додаткової угоди про пролонгацію строку кредитування представником позивача не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що проценти за користування кредитом позикодавець має право нараховувати лише впродовж строку визначеному у кредитному договорі, тобто до 29 січня 2020 року.

Колегія суду погоджується з розрахунком відповідача, зазначеного в апеляційній скарзі щодо нарахування відсотків за користування кредитом в межах строку договору з 14.01.2020 по 29.01.2020, а саме: 9000,00 грн (тіло кредиту)* 2,50%*15 днів = 3375,00 грн.

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом в розмірі 14850,00 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Разом з тим, апеляційний суд бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що положення укладеного договору в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості суперечать ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемними за свою природою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

У справі, яка переглядається установлено, що умовами пункту 1.5.1. кредитного договору від 14 січня 2020 року визначено комісію за надання кредиту: 900,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Аналіз пункту 1.5.1. вказаного договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з наданням кредиту, які надаються позичальнику та за які кредитодавцем встановлена комісія у розмірі 10% від суми кредиту одноразово. Позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, не зазначено які саме послуги, пов`язані з наданням кредиту, виконує позивач за сплачену позичальником комісію. Умови пункту 1.5.1. договору не містять зобов`язання кредитора вчинити відповідну дію на користь позичальника внаслідок отримання комісії.

Надання кредиту є по суті основним обов`язком кредитодавця за умовами укладеного із споживачем договором, а не послугою, виконання якого не може здійснюватися за окрему плату.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, положення пункту 1.5.1 кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 09.10.2024 року у справі № 582/202/22.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки пункт 1.5.11 кредитного договору №1041659 від 14 січня 2020 року, яким установлений обов`язок позичальника сплачувати комісію за надання кредиту у розмірі 10% від суми кредиту одноразово є нікчемним, апеляційний суд на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що нарахована позивачем комісія за кредитним договором в сумі 900,00 грн також не підлягає стягненню.

Враховуючи наведене, загальний розмір заборгованості за кредитним договором №1041659 від 14 січня 2020 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 12375,00 грн, з яких 9000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту та 3375,00 грн – заборгованість за процентами.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру процентів, що підлягають стягненню, та скасуванню в частині стягнення комісії.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 червня 2025 року змінити в частині стягнення заборгованості за відсотками, зменшивши розмір з 14850,00 грн до 3375,00 грн.

В частині стягнення заборгованості за комісією скасувати. В задоволенні позову в цій частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 24 вересня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.