Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №555/1172/16-ц — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 555/1172/16-ц

Провадження № 22-ц/4815/1103/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

Заінтересовані особи: Березнівський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, державний виконавець Трембіцька Наталія Володимирівна,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 11 березня 2026 року, ухваленого в складі судді Мельничук Н.В., дата складання повного тексту судового рішення не вказана, у справі № 555/1172/16-ц

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця Березнівського відділу ДВС у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Трембіцької Наталії Володимирівни.

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні у Відділі ДВС перебуває виконавче провадження ВП №54064275 про стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь органу опіки і піклування аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 200 грн щомісячно з кожного на кожну дитину, починаючи з 06.04.2017 року і до досягнення дітьми повноліття.

У межах зазначеного провадження державним виконавцем визначено аліментну заборгованість у розмірі 31 210 грн, з якою він не погоджуюсь, оскільки вона не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону. Аліментна заборгованість нарахована з урахуванням повнолітніх дітей, що суперечить вимогам Сімейного кодексу України. Відповідно до статей 180, 181, 199 СК України, обов`язок утримання дитини припиняється після досягнення нею 18-річного віку, за відсутності окремих законних підстав. Станом на сьогодні неповнолітньою є лише одна дитина — ОСОБА_7 , 15 років, інші діти досягли повноліття, не перебувають на утриманні стягувача ОСОБА_8 , а частина з них: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 фактично проживає за межами України (Республіка Польща). Не враховано фактичні утримання аліментів, які у період з 2017 по 2025 роки автоматично здійснювалися з його пенсії через Пенсійний фонд України, без його ухилення від виконання аліментних зобов`язань. Державним виконавцем не проведено деталізований перерахунок заборгованості, не надано письмового розрахунку з поясненням сум і періодів нарахування, попри його пряме письмове звернення у грудні 2025 року.

23 грудня 2025 року державний виконавець винесла постанову про арешт коштів боржника та наклала арешт на його пенсійний рахунок в АТ «Ощадбанк». Боржник вважає такі дії та рішення державного виконавця протиправними, адже рахунок є його єдиним джерелом доходу, а тому арешт пенсійного рахунку ставить його у скрутне матеріальне становище та позбавляє засобів для існування.

З урахуванням уточнених вимог просив суд визнати дії державного виконавця незаконними, визнати незаконним утриманням коштів з його пенсії, які не відповідали рішенню суду 2017 року, зобов`язати повернути незаконно стягнуті кошти та виконавчий збір, зобов`язати зняти арешт в АТ «Ощадбанк» та закінчити виконавче провадження №54159711 у зв`язку із відсутністю заборгованості.

Ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 11 березня 2026 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа: Березнівський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції державний виконавець Трембіцька Наталія Володимирівни – відмовлено .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, скаржник подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нову про задоволення скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості по аліментах та не перевірив наявність розбіжності у розрахунку. Вважає, що виконавець зобов`язана була розраховувати борг з його фактичного доходу, а не середньої зарплати по регіону для непрацюючих. Покликається на порушення його права на соціальний захист.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції цим вимогам відповідає.

Установлено, що на виконанні в Березнівському відділі державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління юстиції перебуває виконавче провадження за №54064275, щодо виконання виконавчого листа за №555/1172/16-ц виданого Апеляційним судом Рівненської області 18.05.2017 року про стягнення із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь органу опіки і піклування аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 200 грн щомісячно з кожного на кожну дитину, починаючи з 06.04.2017 року і до досягнення дітьми повноліття.

Виконавче провадження щодо примусового стягнення аліментів відкрито 02.06.2017 року.

Боржник ОСОБА_1 має інвалідність 2 групи та отримує пенсію по інвалідності.

23 грудня 2025 року державний виконавець винесла постанову про арешт коштів боржника на пенсійному рахунок в АТ «Ощадбанк».

Згідно заяви боржника та відповідно до ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем проведено перерахунок аліментів.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, сформованого за допомогою АСВП за період із 06.04.2017 року по 01.01.2026 року боржнику нараховані аліменти у розмірі 364 291,51 гривня. Утримано із пенсії та перераховано на рахунок стягувача 78 353,99 грн. Заборгованість станом на 12.01.2026 року становить 285 937,52 грн.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, державним виконавцем при нарахуванні аліментів враховано досягнення дітьми повноліття також враховані суми утримані із пенсії боржника, що підтверджено розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який міститься у матеріалах справи.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Тобто законом визначено обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачено, що в разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України (в редакції 2005 року) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 559/209/15-ц від 23 січня 2020 року.

З урахуванням того, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину з травня 2017 року - не може бути меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 повинен був платити аліменти з травня 2017 по грудень 2025 у розмірі не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину та з урахуванням періоду досягнень дітьми повноліття.

Також є правильними є висновок суду першої інстанції про те, що у разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів, збільшення мінімального гарантованого розміру аліментів є підставою для самостійного визначення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням такого збільшення з моменту набрання чинності нової редакції статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Тобто, розраховуючи заборгованість по аліментам державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та відповідно до закону, правильно виходив із мінімально граничного розміру аліментів на рівні 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину до досягнення ними повноліття.

Нарахування виконавцем заборгованості по аліментах відповідно до середньої зарплати по регіону для непрацюючих свого підтвердження не знайшло.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, на підставі чого державний виконавець правомірно виніс постанови про встановлення тимчасових обмежень.

Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 11 березня 2026 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24.09.2026 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.