Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №572/4900/24 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 572/4900/24

Провадження № 22-ц/4815/902/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Держава Російська Федерація

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року, ухвалене в складі судді Ведяніної Т.О., дата складання повного тексту рішення відсутня, у справі №572/4900/24,

в с т а н о в и в :

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Позов мотивований тим, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний Указ винесено у зв`язку з початком війни, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.

Зазначає, що факт даної війни розв`язаний РФ, яка щоденно, щосекундно вчиняється відносно громадян України також підтверджується Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», постановою Кабінету міністрів України від 09 квітня 2022 р. № 426, постановою Кабінету Міністрів України під 3 березня 2022 р. №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації».

Звертає увагу на те, що з 24 лютого 2022 року по даний час Російська Федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, майно громадян України, вбиває та завдає шкоди їхньому здоров`ю. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані Російською Федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.

Вказує, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35 000 євро, позивач вказує, що результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата нормального мирною життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування Україною, постійні відключення світла, у зв`язку з пошкодженням ворогом об`єктів цивільної інфраструктури, постійні сигнали повітряної тривоги, тощо. До війни розв`язаної Російською Федерацією позивач був повноцінним членом суспільства, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, проте з початком збройної агресії Російської Федерації проти України він позбавлений таких можливостей.

На даний час присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Позивач став свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів України, цивільного населення та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільною населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, зменшилась кількість робочих місць. Позивачу довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, перебувати у бомбосховищах, коли сигнали повітряної тривоги лунали звідусюди, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення з бомбосховища додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача.

Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, порушено цивільне право позивача, який періодично мешкає у бомбосховищах, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що належить позивачу, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає позивачу, окрім матеріальної, і моральної шкоди позивачу.

В питанні щодо розміру такої компенсації позивач зазначав, що необхідно виходити із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися ЄСПЛ, а тому вважав прийнятною сатисфакцію у сумі 1 590 127,00 грн, що еквівалентно 35 000,00 Євро.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована доводами, які є аналогічними доводам зазначеним у позовній заяві.

Разом з тим, наводить приклади, де були зафіксовані дії відповідача на території Рівненської області, а саме на території м.Сарни, де проживає позивач, і саме з цими діями ОСОБА_1 пов`язує своє перебування у бомбосховищах, неможливості вільного та спокійного проживання на рідній землі, спілкування з близькими та користування майном, оскільки позивач постійно перебуває в небезпеці, як і його рідні та всі громадяни держави Україна.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду таким вимогам в повній мірі не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України.

З паспорта серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і з 09 липня 2009 року зареєстрований по АДРЕСА_1 .

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який неодноразово було продовжено та діє станом на дату постановлення цього судового рішення.

Ця обставина є загальновідомою, а тому за приписами частини 3 статті 82 ЦПК України, така обставина не потребує доказування.

Згідно статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України №2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно- доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року у справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Відмовляючи у позові з підстав недоведеності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для компенсації моральної шкоди, залишивши поза увагою приписи пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Не оцінивши належним чином доводи позивача щодо завданої їй моральної шкоди російською федерацією, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції не визначив необхідну й достатню сатисфакцію для позивача завданою агресивними діями російської федерації.

Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24).

Так, внаслідок розв`язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, постійної загрози ракетних та авіаційних ударів, позивач ОСОБА_1 зазнав значних моральних переживань та душевних страждань, що виразилися у втраті душевного спокою; відчутті незахищеності; побоюванні за безпеку та своє життя та життя своїх рідних; у порушенні нормального ритму життя та необхідності докладання додаткових зусиль для організації безпеки сім`ї.

Водночас, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує, що місто Сарни Рівненської області, де проживає позивач, не включене та не було включене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, а також відсутнє в Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р.

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що факт проживання чи перебування особи в населеному пункті, який не знаходився під тимчасовою окупацією та не знаходився в зоні безпосередніх активних бойових дій, є однією з істотних обставин, що підлягає врахуванню при визначенні розміру компенсації моральної шкоди на засадах розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин, апеляційний суд бере до уваги триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , позбавлення його можливості реалізації своїх прав, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, колегія суду враховує факт ненадання відповідачем доказів пошкодження його майна внаслідок обстрілів чи залишення ним місця постійного проживання через бойові дії та приходить до висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 150 000,00 гривень, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір компенсації, апеляційний суд виходить із принципів співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 27 травня 2025 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 вересня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.