Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №295/17149/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/17149/25 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.

Категорія 60 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі справу №295/17149/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів,

за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,

на додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08 липня 2026 року, ухвалене суддею Кузнєцовим Д.В. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – Управління) про стягнення коштів.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування недоотримані за життя ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати згідно з перерахунком, проведеним на виконання рішень Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року у справі №240/6782/24 у розмірі 16 000 грн та від 15 листопада 2023 року у справі №240/25896/23 у розмірі 317 400,93 грн. Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 667,20 грн.

15 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Крижанівський О.А. через підсистему «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з Управління на користь ОСОБА_1 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Управління подало клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на необґрунтованість та неспівмірність заявленої до стягнення суми.

Додатковим рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 08 липня 2026 року заяву задоволено частково. Стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Не погоджуючись із додатковим рішенням, Управління подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Посилаючись на положення статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, апелянт зазначає, що стягнута судом сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності та пропорційності. На думку апелянта, зазначений розмір витрат є завищеним, оскільки підготовка справи не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, а позовна заява у справах цієї категорії має типовий характер та не потребувала значних витрат часу на її підготовку.

Також Управління посилається на пропуск представником позивача строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат. Зазначає, що рішення у справі ухвалено 10 квітня 2026 року, тоді, як заява про стягнення 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу надійшла до суду 16 квітня 2026 року, тобто, на думку апелянта, поза межами встановленого законом строку, що є підставою для залишення такої заяви без розгляду.

Крім того, апелянт звертає увагу на відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують фактичну оплату позивачем гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, вважає, що за відсутності належного документального підтвердження понесених витрат підстав для їх відшкодування немає.

Вважає додаткове рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 або її представника до апеляційного суду не надходив.

ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у судове засідання не з`явився. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої – четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування її розгляду, зокрема подання явно необґрунтованих заяв та клопотань, безпідставне твердження або заперечення певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позовних вимог тощо.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Судом встановлено, що 09 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Крижанівським О.А. укладено договір про надання правничої допомоги, яким визначено фіксований розмір гонорару адвоката у сумі 25 000 грн (а.с.10).

У позовній заяві представник позивача навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, зазначивши про очікувані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.

15 квітня 2026 року представник позивача – адвокат Крижанівський О.А. через підсистему «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ГУ ПФУ в Житомирській області 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.90).

На підтвердження заявлених витрат представником позивача надано акт наданих послуг від 15 квітня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано послуги з роз`яснення норм законодавства та аналізу судової практики вартістю 6 000 грн, збирання доказів шляхом складення та направлення адвокатського запиту – 3 000 грн, складення позовної заяви – 10 000 грн, складення клопотання про витребування доказів – 2 000 грн та участі у судовому засіданні – 4 000 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 25 000 грн (а.с.92).

ГУ ПФУ в Житомирській області подало клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатом роботи, а також на те, що підготовка справи не вимагала значного часу (а.с.95-99).

Частково задовольняючи заяву представника позивача, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг доказів та наданої адвокатом правничої допомоги, необхідність виконаних ним робіт, а також клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та, виходячи з критеріїв розумності і співмірності, визначив розмір витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу, у сумі 10 000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі встановлення договором фіксованого розміру гонорару конкретний склад дій адвоката та кількість витраченого ним часу не мають визначального значення для встановлення розміру такого гонорару. При цьому інша сторона вправі доводити неспівмірність таких витрат зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів справи, кількістю підготовлених процесуальних документів, судових засідань, тривалістю розгляду справи та іншими обставинами.

Отже, визначаючи суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню іншою стороною, суд має оцінити заявлені витрати з урахуванням наведених критеріїв та конкретних обставин справи.

У цій справі суд першої інстанції таку оцінку здійснив та, врахувавши заперечення відповідача, зменшив заявлену до стягнення суму з 25 000 грн до 10 000 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що справа не є складною, позовна заява має типовий характер, а її підготовка не вимагала значного обсягу роботи та витрат часу, не свідчать про наявність підстав для подальшого зменшення визначеного судом розміру витрат.

Як вбачається з акта наданих послуг від 15 квітня 2026 року, обсяг наданої позивачу правничої допомоги не обмежувався підготовкою позовної заяви, а включав також збирання доказів шляхом складення та направлення адвокатського запиту, підготовку клопотання про витребування доказів та участь адвоката у судовому засіданні.

При цьому договором про надання правничої допомоги встановлено фіксований розмір гонорару, а тому незазначення кількості часу, витраченого адвокатом на виконання кожної окремої роботи, не є підставою для подальшого зменшення витрат.

Твердження відповідача про типовий характер позовної заяви та незначний обсяг необхідної для її підготовки роботи, без наведення інших обставин, які б свідчили про неспівмірність уже зменшеної судом суми витрат у розмірі 10 000 грн, не спростовує висновку суду першої інстанції щодо їх розумного та співмірного розміру.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для подальшого зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи документів, які підтверджують фактичну сплату ОСОБА_1 гонорару адвокату.

За змістом частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається, зокрема, на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, відсутність на час вирішення питання про розподіл судових витрат доказів фактичної сплати гонорару адвокату не є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, якщо підтверджено обсяг наданих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 та від 02 вересня 2020 року у справі №329/766/18.

У цій справі розмір гонорару визначений договором про надання правничої допомоги, а обсяг і вартість наданих адвокатом послуг підтверджені актом від 15 квітня 2026 року, тому відсутність окремого платіжного документа не свідчить про відсутність у позивача відповідних витрат.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 наведеного висновку не спростовує, оскільки у цій справі наявні договір про надання правничої допомоги та акт наданих послуг, якими підтверджено як обсяг наданої адвокатом правничої допомоги, так і її вартість.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про пропуск представником позивача строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції ухвалено 10 квітня 2026 року, а заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача подав через підсистему «Електронний суд» 15 квітня 2026 року, тобто в межах установленого законом п`ятиденного строку.

Та обставина, що зазначена заява зареєстрована судом 16 квітня 2026 року, не свідчить про пропуск строку її подання.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, належним чином оцінив подані сторонами докази та заперечення відповідача і визначив розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, з урахуванням критеріїв їх реальності, необхідності, розумності та співмірності.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування або зміни додаткового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08 липня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст.258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 08 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: