Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №603/449/26 — Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/449/26

Провадження №2/603/337/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 вересня 2026 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Галіяна І. М.,

секретар судового засідання Бішко І. М.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за кредитним договором № 54754-04/2026 від 25.04.2026 року в розмірі 32 606,00 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 25.04.2026 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, на підставі якого відповідачу надано кредит у розмірі 14 000,00 грн строком на 120 днів з встановленням плати за користування кредитними коштами в розмірі 0,9 % в день. Окрім того, сторони погодили, що за прострочення клієнтом сплати процентів відповідно до термінів, встановлених в графіку платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України, що становить 7 000,00 грн. Внаслідок порушення умов договору та неповернення суми кредиту станом на 01.08.2026 року в ОСОБА_1 наявна заборгованість за вищевказаним кредитним договором на загальну суму 32 606,00 грн, з яких 14 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 10 206,00 грн – заборгованість за процентами, 7 000,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями, 1 400,00 грн – заборгованість за комісією. На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 зазначений розмір заборгованості, а також 2 662,40 грн сплаченого судового збору і 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 17.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача ТОВ «Стар Файненс Груп» в судове засідання не з`явився, разом із позовом заявив клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи,23.09.2026 року повторно не з`явилася в судове засідання, не повідомивши про причини неявки, до початку розгляду справи по суті відзиву на позовну заяву не подала.

Положеннями ч. 4 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 23.09.2026 року постановлено провести заочний розгляд в цій справі та ухвалити заочне рішення.

Суд установив такі обставини.

25.04.2026 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» (далі – кредитодавець, товариство) і ОСОБА_1 (далі - клієнт) в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Y799 укладено договір про надання кредиту № 54754-04/2026 (далі – кредитний договір).

За цим договором кредитодавець зобов`язався надати клієнту споживчий кредит в розмірі 14 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за видачу кредиту (в разі застосування) та проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

У п. 1.2 кредитного договору сторони погодили, що кредит надається строком на 120 днів; дата надання кредиту - 25.04.2026 року; наданий кредит клієнт зобов`язався погасити в останній день вказаного строку кредитування, відповідно до графіку платежів; кінцева дата погашення кредиту - 22.08.2026 року.

Згідно з п. 1.4 кредитного договору за користування кредитом товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90 % в день на залишок заборгованості основної суми боргу, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 1 400,00 грн, що складає 10 % від суми кредиту. Тип процентної ставки – фіксована, тип комісії – одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, якщо умови цього договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту). Розмір процентів та комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Сутність комісії - плата за надання кредиту, комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні, зазначена комісія включається до складу загальної вартості кредиту.

У підп. 1.4.1 кредитного договору передбачено, серед іншого, що денна процентна ставка складає 0,98 %, орієнтовна загальна вартість кредиту станом на дату укладення цього договору – 30 520,00 грн, загальні витрати по кредиту – 16 520,00 грн.

Відповідно до підп. 1.4.2 кредитного договору у випадку сплати клієнтом першого платежу (за перший розрахунковий період) вчасно, тобто 24.05.2026 року чи до цієї дати, відповідно до графіку платежу, товариство має право надати знижку в розмірі 11,11 % на перший платіж. Клієнт погодився та був поінформований, що у разі прострочення сплати першого платежу товариство має право не надавати знижку та він зобов`язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі, відповідно до графіку платежів, з урахуванням умов п. 3.1 договору.

Графік платежів за договором погоджений сторонами у додатку № 1 до договору, згідно з яким платежі за кредитом здійснюються протягом 5 чергових періодів.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору сторони домовилися, що повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту здійснюватимуться в дати платежів відповідно до графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом п. 3.3 договору нарахування процентів за цим договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п.1.2 договору, та нараховуються на суму кредиту (його залишок), враховуючи строк фактичного користування кредитом, за кожен день (календарну дату) користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту (включно) та включаючи день (дату) його повернення. Комісія за видачу кредиту нараховується в процентному відношенні від суми виданого кредиту та підлягає сплаті позичальником в перший платіжний період відповідно до графіку платежів.

У п. 5.3 кредитного договору, окрім того, передбачено, що у випадку прострочення клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в графіку платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

За змістом підп. 5.3.1 кредитного договору у випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань.

Відповідно до п. 4.1.2 договору товариство має право у разі затримання клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів / комісій щонайменше на один календарний місяць, вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі відповідно до процедури встановленої чинним законодавством України.

В п. 1.6 кредитного договору також зазначено, що кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта, включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4441 - 11xx - xxxx - 2226.

На підтвердження переказу кошів відповідачу надано копію квитанції про зарахування № 1075067910 від 25.04.2026 року, за змістом якої 25.04.2026 року здійснено зарахування на карту № 4441 - 11xx - xxxx - 2226 в сумі 14 000,00 грн.

Окрім того, зі змісту відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (далі - ТОВ «УПР») № 3426_260723134943 від 23.07.2026 року відомо, що ТОВ «УПР» надає послуги з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків. На виконання укладеного договору на переказ коштів ТОВ «УПР» 25.04.2026 року перерахувало кошти в сумі 14 000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

15.07.2026 року ТОВ «Стар Файненс Груп» надіслало відповідачу повідомлення про повернення кредиту (досудову вимогу) за договором № 54754-04/2026 від 25.04.2026 року про сплату у п`ятиденний строк з дня отримання вимоги заборгованості за договором на загальну суму 32 606,00 грн.

До позовної заяви, серед іншого, також долучено копію заявки-анкети ОСОБА_1 на отримання фінансового кредиту, паспорта споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), підписані відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, довідку про ідентифікацію та верифікацію, візуальну форму послідовності дій клієнта в інформаційно-комунікаційній системі товариства на сайті https://starfin.com.ua, https://suncredit.com.ua.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 54754-04/2026 від 25.04.2026 заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.07.2026 року становила 32 606,00 грн, з яких: 14 000,00 грн – прострочене тіло кредиту, 2 646,00 грн – відсотки, 7 560,00 грн – прострочені відсотки, 1 400,00 грн – прострочена комісія, 7 000,00 грн – штрафи.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги ТОВ «Стар Файненс Груп» слід задовольнити частково, з огляду на такі підстави.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. 1046-1053 ЦК України), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору, що передбачено ч. 2 ст. 1054 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, що передбачено абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з правилами абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 25.04.2026 року сторони в електронній формі уклали кредитний договір, на підставі якого позивач ТОВ «Стар Файненс Груп» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 14 000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Відповідач ОСОБА_1 отримала надані позивачем кошти, проте належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, чим допустила заборгованість. Відсотки за вказаним договором протягом строку кредитування нараховувались за процентною ставкою, що не перевищує 0,90 % у день.

Водночас, визначаючись із розміром заборгованості ОСОБА_1 за договором № 54754-04/2026 від 25.04.2026 року, суд звертає увагу на те, що згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 нарахована неустойка (штраф) в розмірі 7 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 року строком на 30 діб, який надалі неодноразово було продовжено і який триває дотепер.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Так, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 року у справі № 706/68/23, від 12.02.2025 року № 758/5318/23, згідно з якими тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є кредитний договір, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов`язання.

Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи в суді положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є чинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК України).

Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13.03.2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 року у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 (п. 17), від 18.01.2022 року у справі № 910/17048/17 (п. 78), від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19 (п. 69)).

З аналізу положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень, ст. ст. 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, враховуючи закріплений ч. 2 ст. 4 ЦК України пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів, суд дійшов висновку про те, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Отже, позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу) в розмірі 7 000,00 грн за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо стягнення заборгованості за комісією в сумі 1 400,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

За змістом ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов кредитного договору № 54754-04/2026 від 25.04.2026 рокусвідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1 400,00 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту, встановлена в підп. 1.4 договору, є платою безпосередньо за надання кредиту.

Водночас умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року в справі № 524/5152/15-ц.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 року в справі № 677/1535/15-ц, від 21.07.2021 року в справі № 751/4015/15, від 15.12.2021 року в справі № 209/789/15, від 12.04.2022 року в справі № 640/14229/15-ц та від 20.07.2022 року в справі № 343/557/15-ц.

На підставі наведеного суд вважає, що положення договору про надання кредиту № 54754-04/2026 від 25.04.2026 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1 400,00 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що суду не надано доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 54754-04/2026 від 25.04.2026 року, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Стар Файненс Груп» слід стягнути 14 000,00 грн – основного боргу (заборгованість за тілом кредиту), а також 10 206,00 грн – заборгованості за процентами.

Щодо судових витрат позивача суд зазначає таке.

У позовній заяві ТОВ «Стар Файненс Груп», серед іншого, просить стягнути з відповідача на користь товариства судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до п. п. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Суд встановив, що в матеріалах справи наявні копії Договору про надання правової допомоги № 44022416 від 02.01.2026 року, Додаткової угоди № 54754-04/2026 від 20.07.2026 року до Договору про надання правової допомоги № 44022416 від 02.01.2026 року, Акта надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 20.07.2026 року на суму 6 000,00 грн, Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Стар Файненс Груп» щодо стягнення кредитної заборгованості на суму 6 000,00 грн, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Горобей Р. Г., посвідчення адвоката України Горобей Р. Г., відповідно до яких адвокатом виконані роботи (надані послуги) на загальну суму 6 000,00 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач має право на відшкодування витрат на правничу допомогу. Водночас суд зазначає, що у додатковій постанові від 19.02.2020 року (справа № 755/9215/15-ц) та постанові від 12.05.2020 року (справа № 904/4507/18) Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

За змістом ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року № 922/1964/21.

Отже, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року в справі № 686/5757/23. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Суд враховує, що вказана справа належить до категорії малозначних, обсяг документів, доданих до позовної заяви, є незначним, судова практика у справах цієї категорії є сталою і не потребувала значного часу для аналізу законодавства.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат та визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, складність справи, процесуальні дії сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розгляд справи без участі представника позивача, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, оскільки саме такий розмір суд вважає обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведене, зважаючи на приписи ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Стар Файненс Груп» потрібно стягнути витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2 227,14 грн (24 206,00 грн * 3 000,00 грн / 32 606,00 грн), тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також у силу вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню 1 976,51 грн сплаченого судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (24 206,00 грн * 2 662,40 грн / 32 606,00 грн).

На підставі наведеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. 4, 205, 207, 526, 610, 611, 626, 628, 638, 1050, 1054, 1055, 1056-1, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» заборгованість за кредитним договором № 54754-04/2026 від 25.04.2026 року в розмірі 24 206 (двадцять чотири тисячі двісті шість) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» 1 976 (одну тисячу дев`ятсот сімдесят шість) грн 51 (п`ятдесят одну) коп. сплаченого судового збору і 2 227 (дві тисячі двісті двадцять сім) грн 14 (чотирнадцять) коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп», місцезнаходження: вул. Фізкультури, 30-В, м. Київ, код ЄДРПОУ 44022416.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий суддя І. М. Галіян