Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №450/241/26 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/241/26

Провадження № 2/450/1153/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мельничук І. І.

секретаря судового засідання Дикої О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», в інтересах якого діє представник Овчаренко Ігор Станіславович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №04.02.2020-010000162 від 04.02.2020 року в розмірі 8960,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.02.2020 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 04.02.2020-010000162 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, яким відповідачу надано кредит у розмірі 7000,00 грн на умовах, визначених договором. Вказує, що ТОВ «Споживчий Центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строки визначені умовами договору. У свою чергу, відповідач належним чином не виконав зобов`язань за договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Зазначає, що на підставі договору факторингу № 030524-12 від 03.05.2024 право вимоги за Договором № 04.02.2020-010000162 від 04.02.2020 перейшло від ТОВ «Споживчий Центр» до позивача ТОВ «Новий Колектор». Вказує, що заборгованість відповідача за Договором № 04.02.2020-010000162 від 04.02.2020 у загальному становить 8960,00 грн, з яких: 7000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1960,00 грн - заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом, що просить стягнути на його користь з відповідача, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору 2662,40 грн. У зв`язку із вищенаведеним, позовні вимоги підтримує, просить задоволити.

Ухвалою від 21.01.2026 року відкрито провадження у справі, а розгляд такої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзиву на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин. У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору..

Судом встановлено, що 04.02.2020 між ТОВ «Споживчий Центр» та відповідачем укладено договір № 04.02.2020-010000162 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), Заявкa, Підтвердження укладання кредитного договору, Паспорт споживчого кредиту, підписані сторонами, а позичальником зокрема одноразовим ідентифікатором G2852 та електронним підписом за допомогою мишки.

Відповідно до умов договору, кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 7000,00 грн, строком на 14 днів з 04.02.2020 по 18.02.2020, 1 960 грн. 00 коп., що становить 28% в процентному значенні (фіксована незмінювана процентна ставка). Пролонгація строку користування кредитом здійснюється позичальником шляхом сплати ним процентів за весь попередній строк користування кредитом.

Відповідно до Заявки від 29.12.2020, Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 7000 грн. з первинним строком на 14 днів.

03.05.2024 між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» укладено Договір факторингу №030524-12, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» права грошової вимоги до боржників за договором позики, у т.ч. і за Кредитним договором № 04.02.2020-010000162 від 04.02.2020 року до відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Згідно довідки про розмір простроченої заборгованості за Кредитним договором №04.02.2020-010000162 від 04.02.2020, заборгованість ОСОБА_1 станом на 17.12.2025 року складає 10931,20 грн., з яких: 7 000,00 грн. тіло кредиту; 1960,00 грн. відсотки, 1971,20 грн. – штраф.

Так, за змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Таким чином зобов`язання з повернення коштів виникає у позичальника виключно у разі їх отримання.

В даному випадку, зобов`язання кредитодавця перерахувати позичальнику грошові кошти в сумі 7 000 грн. встановлені у Кредитному договорі №04.02.2020-010000162 від 04.02.2020 року.

Відповідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Крім цього, Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов таких висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи відсутність доведення позивачем факту перерахування кредитних коштів на картку позичальника, яким згідно умов договору являється ОСОБА_1 , має місце невиконання умов кредитного договору первинним кредитором.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.ст. 77, 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, посилання позивача на розрахунок заборгованості за кредитним договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, разом з тим, стороною позивача не ініціювалось клопотання про витребування відповідних доказів в процесі розгляду справи судом.

Так, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 року у справі № 910/3105/21, також зазначено: «Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

У зв`язку із недоведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов вищезазначеного кредитного договору, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника), підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за Кредитним договором №04.02.2020-010000162 від 04.02.2020 року - відсутні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268, 274 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 536, 549, 610-611, 612, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», в інтересах якого діє представник Овчаренко Ігор Станіславович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.08.2026 року.

Суддя: І. І. Мельничук